Основні варіанти і рівні аналізу етичних проблем в психології (по Вачкову и.В, Гриншпун и.Б., Пряжникову н.С.)

Слід розділяти такі поняття, як «право», «мораль» і «моральність».

• Право — це фіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе суворо встановлену відповідальність (при цьому право завжди повинне відповідати існуючим громадським нормам і відповідати загальному рівню розвитку цього суспільства).

• Мораль — це неформальні (неписані) норми поведінка, що відображають традиції, що склалися, звичаї. Одним з центральних понять моралі є почуття обов'язку перед оточуючими людьми.

• Моральність — це швидше совість конкретної людини, що ґрунтується на прийнятті (чи неприйнятті) існуючих норм життя і дозволяє людині зберігати свою гідність в нестандартних ситуаціях, коли для ухвалення рішення не допомагають ні норми права, ні норми моралі (зрозуміло, що для усіх можливих ситуацій ніяких норм і правил поведінки не напасешся). Таким чином, моральність — це етична імпровізація, що ґрунтується на індивідуальній совісті і почутті власної гідності.

Відповідно, при аналізі основних етичних регуляторів діяльності практичного психолога можна було б виділити наступні рівні:

Рівні	Характеристика
Правовий рівень	Правовий рівень ґрунтується на таких документах, як «Загальна декларація прав людини», «Конвенція про права дитини», «Конституція України», «Закон України про освіту», «Посадова інструкція педагога-психолога» і інших нормативних документах, аж до «Кримінального кодексу». На жаль, більшість з цих документів має декларативний характер і побудовані швидше за принципом «уникнення небажаного», тобто залишають відкритим питання про те, що ж є належним, справедливим і прекрасним.
Рівень суспільної моралі	Моральний рівень, відображений в численних(але, на жаль, ще менш однозначних і обов'язкових) етичних «Кодексах», «Статутах» і навіть «Стандартах», де часто відзначаються такі принципи, як «Не зашкодь»!, «Не навішуй ярликів», «Приймай клієнта таким, який він є», «Зберігай професійну таємницю (принцип конфіденційності)», де часто підкреслюється «Безперечний пріоритет інтересів клієнта». Досвід показує, що деякі з цих принципів все ж таки потребують уточнення і коментарів, інакше це нерідко призводить до непорозумінь і навіть до негативних наслідків. При всій важливості етичних принципів цілком можливі, на жаль, ситуації, коли психолог прекрасно знає основні етичні вимоги, але фактично не виконує їх. Крім того, можливі неординарні ситуації, під які складно підібрати той або інший «принцип», коли доводиться приймати рішення самостійно. Саме для такої етичної імпровізації і потрібний моральний стержень особистості психолога, що дозволяє йому брати відповідальність на себе і зберігати свою професійну честь і гідність. На жаль, лише «знання» етичних принципів не дозволило багатьом психологам гідно зорієнтуватися в умовах соціально-економічної і, передусім — духовної кризи, що переживається сучасною країною. І, як наслідок, багато хто з них так і не зміг виступити гідними помічниками для підлітків, що самовизначаються у цьому світі, обмежуючись лише «допомогою в адаптації» до такої «чудової» ситуації.
Рівень моральності (рівень індивідуальної моралі)	Рівень моральності, що припускає певну ціннісно-смислову зрілість психолога, сформований на ціннісно-моральному ядрі особистості. Сам рівень моральності можливий лише тоді, коли у психолога, з одного боку, немає прагнення нав'язувати саме свою точку зору клієнтові (як і у випадку з культурою, можна було б сказати, що моральність розпочинається з визнання іншої світоглядної позиції), але, з іншого боку, моральність припускає і свою власну точку відліку (моральний критерій) при ставленні психолога до тих чи інших подій навколишнього світу і до самого себе. Розгляд етичних проблем на світоглядному рівні, рівні моральності нерідко пов'язують із загальнолюдськими цінностями. При розгляді проблеми моральності можна також виділити дві основні площини: 1) стосунок психолога і клієнта, що якраз і відображається в різних етичних «Кодексах» і «Статутах». 2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про належне, гідне і справедливе. Друга площина розгляду проблеми неминуче припускає співвідношення себе з цінностями навколишнього суспільства, світу і усієї людської культури.

Е. А. Климов виділяє такі загальнолюдські цінності, що є основою суспільної та індивідуальної моралі:

1. постійне поліпшення, репродукція собі подібних (включаючи і турботу про здоров'я, про материнство і дитинство, а також - охорону природи);

2. поліпшення зовнішнього світу, створення нових засобів виробництва, розширення асортименту товарів і послуг, постійне підвищення їхньої якості;

3. повага до індивідуальних особливостей кожного, вдосконалення суспільства на основі ідей соціальної справедливості, розвиток правових систем і наближення їх до інтересів і сподівань людей;

4. вазаємозбагачення, взаємообмін досвідом і відчуттями, що переживаються, розвиток засобів комунікації між людьми, а також вдосконалення засобів залучення людини до культури (включаючи і розвиток психолого-педагогічних наук).

В рівні моральності можна виділити і духовний рівень. Здорова логіка Я-духовного проявляється у повноцінній екзистенції, загальній оптимістичній спрямованості життя до досконалості, гармонії, загальнолюдській універсальності особистості (примноженні талантів), актуальності віри, надії, любові та мудрості, реалізації тенденції бути (духовне і моральне самоствердження і самовираження). Конкретніше ця логіка проявляється на емоційно-ціннісному рівні у:

1) володінні особистістю духовним ідеалом; божественному стані радості; чистоті сумління (відчуття власної гріховності, присутність сповіді та каяття); актуальності вершинних переживань (переживання сенсу життя, вічності) і глибинних переживаннях (своєї самостійності, індивідуальності, самоцінності), душевному спокої, тихій внутрішній радості;

2) відчутті своєї реальності: самоспричинення, спроможності (я досягаю мети, впливаю на світ, змінюю його на краще);

3) єдності з іншими людьми (переконаність, що людина не може жити поза іншими людьми); здатності страждати проблемами всього людства;

4) здатності бути самим собою, стверджувати свою гідність; відчутій внутрішній і зовнішній свободі, яка пов'язана з особистісною відповідальністю;

5) стані творчої піднесеності;

6) постійному спілкуванні з Богом (молитва, сповідь, спокута), самотрансцендентуванні (виході за межі свого "Я");

7) володінні високим духовним потенціалом;

8) відсутності егоїстичного себелюбства, безумовному прийнятті іншого (духовна цінність Іншого), відсутності потреби в егоїстичному самоствердженні тощо.

Н а раціональному рівні логіка Я-духовного проявляється у:

1) ясній свідомості, відчутті спроможності;

2) творчій інтуїції;

3) володінні оптимальним інтелектуальним стилем;

4) володінні духовним ідеалом;

5) постійному самопізнанні тощо.

У поведінці здорова логіка Я-духовного проявляється у:

1) творенні особистістю добра для себе, для рідних, для інших людей, для загального блага; здатності творити милосердя;

2) активній і свідомій боротьбі зі злом; непіддатливості спокусам;

3) правдивій вдячності, покорі, чесності;

4) визначеності та регулюванні життєвого шляху;

5) постійному самовдосконаленні (безперервна робота над собою) та ін.

Протилежною є логіка Я-бездуховного (негативна логіка). Вона проявляється у неповноцінності екзистенції (несамореалізованість, ізоляція від світу та людей, безглуздість, несвобода, деструктивність, конфліктність тощо), логіці мати (володіти багатством, мати владу), відсутності духовного ідеалу, відсутності конструктивного життєвого шляху (стагнація, просте фізичне функціонування, алкоголізм, наркоманія тощо).

На емоційно-ціннісному рівні Я-бездуховне проявляється у:

1) відсутності сповіді та каяття;

2) себелюбстві, егоїзмі, потворності, акценті на індивідуальності та одночасній ізольованості від загальнолюдського, зосередженості на власному "Я", насамперед тілесному (відсутність самотрансцендентації, анархічність, несвобода тощо);

На поведінковому рівні Я-бездуховне проявляється у:

1) творенні зла чи потуранні йому;

2) піддаваності гріховним спокусам;

3) егоїстичному самоствердженні;

4) деструктивних стосунках з іншими людьми (маніпулювання, неповага, ставлення до іншого як до засобу задоволення власних потреб, ізольованість від інших людей) та ін.