Тема 3. Основні етичні принципи в роботі психолога. Основні етичні проблеми і спокуси практичної психології. Оплата психологічних послуг Основні етичні принципи в роботі психолога

Етичні принципи є оціночними судженнями, що дозволяють регламентувати і контролювати діяльність фахівців різних галузей. Етичні принципи психолога, що описані в етичному кодексі психолога, і є обов'язковими для усіх психологів-практиків.

Умовно можна виділити два основні рівні етичних принципів в психології (по Вачкову И.В, Гриншпун И.Б., Пряжникову Н.С.):

1. Очевидні(самоочевидні), і навіть в чомусь «банальні» принципи, типу «не кричи на клієнта», «не бий клієнта», «не плюй в клієнта», «не наноси йому каліцтв» і т. п. Такого роду правила є само собою зрозумілими, але, на жаль, іноді і вони порушуються. Наприклад, психолог-консультант невиправдано ображає клієнта, доводячи його до істерики, або використовує в деяких випадках абсолютно не адекватні методи.

2. Етичні принципи, що традиційно виділяються. У психології на сьогодні немає єдиної, загальновизнаної системи етичних принципів, хоча спроби створення таких систем неодноразово робилися і робляться. На підставі аналізу і узагальнення різних етичних систем можна виділити етичні принципи, що найчастіше згадуються, і оскільки ці принципи в первинному звучанні іноді викликають питання, є сенс деякі з цих принципів прокоментувати.

1. Не зашкодь! Стосовно багатьох напрямів практичної психології (наприклад, до практики професійного консультування) цей принцип стосується швидше очевидного рівня, це як само собою зрозуміле. Було б дивно, якби профконсультанти звітували за свою роботу тим, скільком людям вони «не зашкодили». Оскільки професійне самовизначення по суті своїй конструктивне, на відміну від психіатрії і психотерапії, де успіхом вважається навіть стабілізація захворювання, то для профконсультанта можна було б позначити цей принцип трохи інакше: зроби краще!

2. Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (у тому числі і позитивних) працювати неможливо, іноді цей принцип уточнюють: «не навішуй ярликів». Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляй негативних оцінок вголос! А ще краще, - так організувати роботу, щоб на якомусь її етапі сам клієнт, що «прозрів», почав розповідати про свої недоліки, а психолог-консультант ще б і пояснював йому, що, мовляв, «не все так вже і погано».

3. Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип потребує особливого коментаря. Л. А. Петровська, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише: «Коли у Роджерса йдеться про таку установку терапевта, як «безумовне позитивне прийняття», слід мати на увазі, що вона стосується почуттів до клієнта і зовсім не припускає схвалення усієї його поведінки. Мається на увазі визнання права на яку завгодно гамму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта».

При цьому людина (клієнт) може мати дійсно огидні якості і «безумовне позитивне прийняття» такого клієнта виглядало б просто самообманом (у К. Роджерса тому і сказано — «не припускає схвалення усієї його поведінки»).

У слов‘янській традиції слово «приймати» зобов'язує до багато чого. Наприклад, в тлумачному «Словнику російської мови» С. И. Ожегова (1975) наводяться такі значення цього слова: «погодитися з чим-небудь, поставитись позитивно»; «визнати». Але в українській мові є і інше слово — «зрозуміти», що не завжди припускає «визнання» і «позитивного ставлення», наприклад, «зрозуміти» негідника.

Тому ми вважаємо, що простіше (щоб уникнути всіляких непорозумінь і спекуляцій при «тлумаченні») було б дещо переформулювати цей принцип: «Психолог просто зобов'язаний зрозуміти кожного клієнта», що довірився.

Крім того, деякі відомі психотерапевти, наприклад, В. Франкл, закликають допомагати людині в «самотрансцендентності», тобто в тому, щоб забезпечувати для неї умови «виходу за рамки самого себе», а не просто залишатися такою, якою вона вже є. «Якщо ми прийматимемо людей такими, які вони є, ми зробимо їх гірше, — говорить В. Франкл, — Якщо ми поводитимемося з ними як з тими, ким вони хочуть бути, то ми приведемо їх туди, куди їх слід привести». Уся логотерапія орієнтована на це: «бути — могти». Як бачимо, проблема «прийняття» і «розуміння» іншої людини не така вже і проста.

4. Дотримуйся професійної таємниці (принцип конфіденційності). Але і цей принцип не слід розуміти буквально. Наприклад, в умовах роботи профконсультанта в школі все-таки доводиться повідомляти певні результати своєї роботи (найзагальнішого плану) адміністрації, яка також має право знати, що саме робить психолог-консультант з ввіреними їй (адміністрації) учнями. Проте категорично забороняється повідомляти відомості про школярів, які можуть нанести їм хоч найменшу шкоду, навіть тоді, коли самі школярі заявлятимуть, що їм «все одно, що про них розповідатимуть».

Але щоб розібратися, що може нанести шкоду клієнтові і що не завдасть йому шкоди, потрібний досвід і професійне «чуття».

5. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно і конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики — допомогти своєму колезі з доки ще недосконалої нової методики (чи психолого-педагогічного прийому) зробити щось ефективне і цікаве. Але на це не кожен здатний, оскільки в цьому випадку доведеться здолати в собі заздрість стосовно того, хто «наважився творити», а також вийти за рамки існуючих стереотипів роботи, і навіть в слабкій на даний момент часу ідеї зуміти побачити перспективні моменти.

6. Не з'ясовуй стосунків з колегами по роботі у присутності клієнтів і тих, хто навчається. Звичайно, якщо таке з'ясування проводиться з Вами в грубій формі, то клієнт (чи учень, студент) зрозуміє, що Вас ображають, але і довіра до Вас також може дещо знизитися, оскільки Ви допускаєте стосовно себе таке звернення. У будь-якому разі насамперед слід відвести свого колегу в інше приміщення, з очей клієнта.

7. Принцип професійної компетентності: не передавай складні психологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не використовуй методики, якими в належному ступені не володієш. Якщо ж виникає необхідність підключити до своєї роботи колег-суміжників (зацікавлених педагогів, соціальних працівників тощо), то психолог повинен підготувати їх до самостійного використання деяких своїх методів і повністю відповідати за коректність їх застосування в роботі.

8. Дотримуйся міри взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йому розповідати про себе найпотаємніші свої таємниці (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий тайничок душі, недоступний нікому), а також сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити його повагу і довіру.

9. Не віднімай у клієнта права самому відповідати за свої права і вчинки. Найважливішою метою психологічної допомоги є не просто вирішення конкретної проблеми клієнта, але прагнення сформувати у нього здібності і почуття відповідальності за свою долю. Тільки у тому випадку, коли клієнт явно не готовий до такої відповідальності (чи психолог усвідомлює, що він сам не готовий в цьому допомогти клієнтові), то тільки тоді психологові доведеться узяти основну відповідальність за рішення, що приймаються, на себе. Але і ця відповідальність реально не замінює відповідальність самої людини за своє життя. Адже не психологові ж доведеться «тримати відповідь перед Самим Господом Богом» або перед Своєю Совістю.

10. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати клієнтові спочатку самостійно формулювати ті або інші положення і висновки. Конкретно цей принцип може проявлятися хоч би в тому, що психолог повинен миттєво замовкати кожного разу, коли клієнт захоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив», і тоді, коли клієнт хоче сказати «якусь дурницю».

11. Не дезінформуй клієнта. Іноді психолог заради «збереження честі мундира» або заради «підтримки свого» іміджу говорить про те, чого сам не знає, боїться зізнатись в раніше сказаній неправді тощо. Це може привести до прийняття клієнтом невірних рішень і сильно ускладнити для нього життя. Але в психологічному консультуванні виникають ситуації, коли «відверта правда» (наприклад, «правда, сказана в очі») можуть сильно травмувати клієнта і ускладнити для нього життєву ситуацію. Цей принцип (відмова від дезінформації клієнта) вступає в деяке протиріччя з іншими важливими принципами, наприклад, з принципом «Не зашкодь!», чи з принципом «Не оцінюй клієнта!» («Не навішуй на клієнта ярликів!»). Цей принцип перегукується з іншим принципом: «Не обманюй клієнта». Цікаво, що далеко не усі мислителі минулого відкидали «необхідну брехню».

Наприклад, відомий філософ епохи Просвітництва X. Вольф вважав, що якщо людину змушують брехати обставини, і така брехня не завдає шкоди іншій людині, то вона цілком виправдана.

А.Шопенгауер називав наполегливе заперечення необхідної брехні «жалюгідною латкою на одязі убогої моралі». При цьому, вирішити проблему правди і брехні на сьогодні навряд чи можливо, і це одне з актуальних завдань сучасної психології. Але психологові-практикові все-таки доводиться вирішувати такі завдання у своїй роботі, і головною умовою правильного рішення є тут не якісь однозначні рекомендації, а розвинена професійна совість, ґрунтована на досвіді і загальному розумінні ситуації.

12. Дотримуйся принципу добровільності участі клієнта в психологічних процедурах. Повна реалізація цього принципу, наприклад, в умовах школи може привести до того, що у звичайного(не надталановитого!) психолога значна частина учнів просто не приходитиме на психологічне і профорієнтації зайняття (занадто велика для школярів спокуса «добровільно» зайнятися чимось іншим, а справ у підлітків, як відомо, дуже багато). Тому цей принцип краще трохи уточнити: поєднуй принцип добровільності (при проведенні індивідуальних профконсультацій, індивідуальній роботі, ігрових і психотерапевтичних формах роботи) з принципом обов'язковості (при проведенні загальних семінарів і лекційних форм роботи). Природно, що при консультуванні дорослих клієнтів принцип добровільності повинен реалізовуватися більш повно (за винятком випадків обов'язкового проходження співбесіди з профконсультантом, де у клієнта також залишається право добровільно вибирати ту або іншу міру відвертості і глибини розгляду своїх проблем з психологом).

13. Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почути наступні красиві слова: «Головний засіб роботи психолога — це його власна особистість». Але особистість є вищою цінністю, і тому вона не повинна виступати «засобом». В якості засобу досягнення яких-небудь цілей і людина, і особистість виступають лише при збоченому розумінні ринкових стосунків, коли все, що завгодно(і особистість, і любов, і дружба) може бути товаром, засобом для збагачення або для отримання благ. Перефразовуючи фразу Э.Фромма «Я такий, який я вам потрібний», де людина самостійно бере на себе роль товару на «ринку осіб», можна було б сказати так: «Моя особистість буде такою, якою вона потрібна для вирішення ваших проблем, але не такою, якою вона потрібна мені для власного розвитку». Якщо фахівець-людинознавець до самого себе ставиться як до «засобу», то чи може він повноцінно допомагати іншим людям? А в якості засобів все-таки повинні виступати спеціальні психологічні методики, у тому числі і так звані внутрішні засоби професійної діяльності психолога (його знання, досвід, вербальні і невербальні засоби спілкування та ін.). Поважаючи себе, ми починаємо краще розуміти і поважати наших клієнтів!