Висновки

Таким чином, на підставі дослідження розвитку образу жінки у творчості Т.Г. Шевченка можемо зробити такі висновки, що процес розвитку теми, образу жінки-кріпачки, покритки починається з поеми «Катерина». У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, і до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє.

Образ Катерини – це лише початок розвитку образу жінки у творах Т.Г. Шевченка. Не менш цікавим та багатим виявився образ Сліпої. Головна героїня поеми « свой стыд любовью заменила», і знайшла розраду в своїй виплеканій доньці Оксані. Ми бачимо, що на противагу Катерині Сліпа більш відповідально ставиться до своїх материнських обов’язків, незважаючи на свої фізичні вади.

Автор дає нам змогу побачити, що поет за допомогою образу та характеру Сліпої, поклав на тендітні жіночі плечі таку місію, як навчити нас жити достойно, миритися з усіма труднощами нашого, часто несправедливого життя.

Наступний образ, який ми дослідили – це образ Ганни із поеми «Наймичка». В ній продовжує розвивається як тема покритки так і образ покритки. До цієї теми Шевченко звертався в ранніх поемах — «Катерина» і «Слепая».

 На відміну від нещасної Катерини, самогубство якої, не тільки позбавило її земних радощів, але й прирекло її сина на безпорадне сирітство, а її саму – на довічні пекельні муки, Ганна знайшла в собі такі моральні сили, які дозволили їй забезпечити щасливе життя своєму синові і його сім’ї, прихистити бездітну старість Трохима й Насті.

За створеною в поемі світлою картиною людяності й сердечності стоїть інший світ, суворий і жорстокий, що може зруйнувати уявну ідилію. У стражданнях, які зносить наймичка, щоб оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, глибина переживань героїні поеми. Упродовж всього свого життя Ганна молилась за долю своєї дитини. Можна сказати, що й померла Ганна від того болю, що все життя боялася осоромити свого сина, і так не разу і не почула «святе» слово для кожної матері слово.

Не менш трагічним перед нами поставав образ Лукії із поеми «Відьма». У поемі образ Лукії є близьким до попереднього образу Ганни з поеми «Наймичка» глибиною материнських почуттів . Але поет дає своїй героїні ще тяжчі муки, ніж попереднім мученицям, і це не зупинить його попри нескінченні муки, переживання навчити свою героїню прощати, молитися за свого кривдника. І вже не важливо нам те, що Відьма «не помогла болящому, бо не допустили…», а важливо, те що вона зуміла це зробити.

В образі Відьми ще більше розвивається сила жіночого духу, материнських почуттів. З кожним наступним образом ми бачимо як розвивається і зростає велич постаті жінки у творчості великого Кобзаря.

Вершиною поетичного духу Шевченка стає образ Марії. У тексті дуже відчутний зв’язок двох образів з різних творів Шевченка, це зв’язок між Ганною з поеми «Наймичка» та Марією від самогубства обох жінок рятує любов до своєї дитини, Марія так само йде в найми заради свого сина, але образ Марії більш ідеалізований, ніж образ Ганни, і несе в собі ще глибше розуміння ролі жінки-матері у творчості поета. Марія – це найвищий щабель краси материнської любові, чистоти. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку хвилину не втратила віру, понесла естафету добра, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері – це символ всепрощення й любові до всього сущого.

Дослідивши послідовно кожний образ жінки у творчості Т.Г. Шевченка, робимо висновок, що цей образ еволюціонує упродовж твої канви великого Кобзаря. Образ матері поет підніс з кріпацьких низин до вершин вічності.