2.2. Марія – вершина еволюції образу жінки

Поема Шевченка, написана в жовтні — листопаді 1859 в Петербурзі. Вперше поему надруковано 1876 в другому томі празького видання «Кобзаря» за текстом «Більшої книжки».

Шевченкова Марія, річ етапна для Шевченка. Тут поет своєрідно від­гукнувся на революційне піднесення в Росії кінця 50-х років XIX ст. Гідно вінчає «Марія» Шевченків ліро-епос, улюблену поетом тему, жінки-матері.

Найбільшим здобутком дожовтневого шевченкознавства у вивченні поеми «Марія» є студія І. Франка «Шевченкова «Марія» »[19], написана у

1913 р. і вперше надрукована 1917 р., вже після смерті автора. Пере­важна більшість положень цієї класичної праці не втратила свого зна­чення й сьогодні.

Виникнення задуму поеми «Марія» та роздуму про образ саме такої жінки, як Марія, простежується за листами Шев­ченка до В. Рєпніної від 1 січня і 7 березня 1850 р. В першому з них поет писав про намір «анализировать сердце матери по жизни святой Марии», в другому — повідомляв про читання ним біблії, внаслідок чого народилась думка — «описать сердце матери».[4, с.27]

Написано поему «Марія» в Петербурзі у жовтні—листопаді 1859 року. До того Шевченко втретє побував на Україні, де, як зазначається в донесенні Третьому відділенню, в розмовах з народом, окрім інших «гріхів», виявив «богохульське» ставлення до богородиці, назвавши її «покриткою». [29]

Шевченкознавці вважають, що вірш «Во Іудеї во дні они» був спо­чатку задуманий як вступ до поеми. Багато спільного з ідейним змі­стом «Марії» мають раніше закінчені «Неофіти» (1857). Ці поеми скла­дають своєрідну епіко-ліричну дилогію: їх єднають насамперед образи матерів, які після загибелі синів понесли полум'яне «слово правди» в народ. Біблійні образи обох творів наповнені новим соціальним змістом, схожі вони й за поетикою та стилем.[4, с.27]

Шевченко дає Марії високу місію – надати своїй дитині сили, та весь час підтримувати її:

«На Тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу

Твойого мученика-Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю.»[21, с.508]

В основу сюжету поеми покладено біблійний міф про Марію та Ісуса Христа. Поет повністю зняв з євангельського сюжету його містичний ореол. Замість традиційної сцени благовіщення Шевченко розповів історію цілком земного кохання. Батьком Христа в поемі є не бог, а молодий «апостол», «провозвіститель месії», розп’ятий «за волю». Марія стоїть в одному ряду зі створеними Шевченком образами дівчат-покриток. Йосип, у якого Марія жила як наймичка, — убогий ремісник, тесля і бондар, з багатим життєвим досвідом, сповнений людяності. Ісус — звичайна дитина, кмітливий учень, згодом проповідник «правди і волі». Євангельський міф про Марію і Христа був для Шевченка не об’єктом цілеспрямованого викриття, а поетичним матеріалом для втілення власних філософських, моральних і суспільно-політичних ідей. У поемі ліризм переважає над епічністю. Зміст твору, як зазначав І. Франко, «більш ідилічний, ніж драматичний». [19, с.394]

« Спираючись на євангельський сюжет, Шевченко описав власні почуття і думи, породжені особливостями тогочасної дійсності — наростанням революц. ситуації в Росії та пожвавленням визвольного руху. Використавши наявні в ранньому християнстві елементи соціального протесту й одвічної народної мрії про справедливість, Шевченко розвинув легенду про Христа і Марію в поему про вільнодумця, провісника правди, розп’ятого «за воленьку, святую волю», і про вірну його ідеалам матір. Гість, який прийшов до Йосипа, полонив юну наймичку не так зовнішньою, як духовною красою. Вона захопилася його проповіддю, в яку Шевченко вклав не традиційний релігійний, а реальний, революц. зміст.» [4, с.29]

Син Марії, продовжуючи справу батька, вчить, «Як в світі жить, людей любить,…За правду стать! за правду згинуть!»[21, с.522]. Марія активно сприймає вчення сина — після загибелі Христа вона збирає його послідовників і «своїм святим огненним словом» розвіює «їх униніє і страх». На євангельському сюжетному матеріалі Шевченко відтворив історію матері, яка виховує борця за правду і волю, сама проймається його ідеями і запалює на дальшу боротьбу послідовників.

Взявши за основу сюжету поеми євангельську історію, Шевченко доповнив її, черпаючи окремі мотиви з народного побуту, іконографії, апокрифів, різдвяних пісень і віршів, народних колядок тощо. Твору притаманні ідейна й психологічна глибина, мистецька викінченість, сила й пластика вислову, мелодійність вірша.

Зміст поеми, як її проблематика виходять далеко за межі біблійного переказу. Цю думку підтверджує Ю. Івакін: «...У християнському міфі про Марію Шевченко знайшов сюжет, який дозволив йому не тільки створити апофеоз жінки-матері, а й порушити загальні проблеми своєї доби — служіння правді, самопожертви й вірності ідеалу. Ці проблеми, до речі, зовсім не здавалися тоді надто абстрактними: то була доба суспільного піднесення, коли кращі сили нації йшли в рево­люцію, свідомі долі, яка на них чекала. І мораль Шевченкової поеми відповідала їх ідеалам і прагненням»[11, с.296]. Дійсно, Марія – це не лише образ-жінки матері, а й втілення ідеалу людини у певному соціальному становищі, поведінка якої схвалюється великим Кобзарем.

«В образі Марії гармонійно поєднані чарівна врода («мов зоря тая»), працьовита вдача, сердечна щирість, вірність ідеалам коханого і сина. Прекрасною є живописна сцена повернення цієї наймички з пасовища додому з козеням на руках, що відображає її ласкаву вдачу та жадання радощів материнства.»[7, с.107]

Отже, ми бачимо, що у тексті дуже відчутний зв’язок двох образів з різних творів Шевченка, це зв’язок між Ганною з поеми «Наймичка» та Марією від самогубства обох жінок рятує любов до своєї дитини, Марія так само йде в найми заради свого сина, але образ Марії більш ідеалізований, ніж образ Ганни, і несе в собі ще глибше розуміння ролі жінки-матері у творчості поета.