1.2. Незламність жіночого духу в поемі «Слепая»

Не менш цікавим для дослідження є образ матері в російськомовній поезії Шевченка «Слепая». Цей твір великий поет написав у 1842, але до «Кобзаря» включив його у 1908 І. Франко.[18]

У поемі звертаємо увагу на образ матері-покритки, яка так само як Катерина зневажена паном-кривдником «из Московщини». Є.Кирилюк зазначає, що Шевченко знов повернувся до теми «Катерини», але розробив її ширше. [13, с.63]

Дійсно, поет створив два різні образи жінок — сліпої та її дочки Оксани. Сліпу, яку в молодості знеславив поміщик, показано в стані душевної пригніченості. Вона змирилась зі своїм становищем і навіть після загибелі дочки сумно й покірно співає свій псалом, який звучить й на початку твору.

В образі Оксани поет відтворив дух бунтарства, стихійний протест жертви панської сваволі: дівчина вбиває розпусного пана — свого батька, підпалює його маєток і сама гине у вогні. В ліричних відступах поет подає широкі узагальнення, викриває розбещеність «світської черні», гаряче співчуває трагічній долі своїх героїнь. [26]

Так як і Катерина, головна героїня цього твору постраждала від кривдника з Московщини, але «свой стыд любовью заменила» до нешлюбної дочки. На відміну від Катерини, яка зробила сиротою свою дитину, материнські почуття цієї жінки виявилися міцніше, вона тихо з піснею терпіла всі свої муки нещасливого материнства, та дуже відповідально ставилася до свого немовля:

« Оксана спит, а мать слепая,

Уныло - тихо напевая,

И каждый шорох сторожит.»[21, с.134]

Сліпа довірливо покохала молодого пана, який натішився дівочою красою та велів слугам викинути її з двору. Жінка була знедоленою із самого початку свого нелегкого життя: « своих родных не знала я…меня сироткой называли», і здавалося, що ще може бути гірше за сирітство, але виявилось що є – це зневіра в коханій людині, помилка, яка стала початком нещасного життя ще однієї ні в чому не винної дитини. Сліпа є образом тієї жінки, яка має велике терпіння, може змиритися із кожним випробуванням долі:

« Меня любили, и ласкали,

И даже сватали. Но я…

Ах, знать, моя такая доля!»[21, с.142]

Це та мати, яка хоче на своїх помилках навчити жити краще свою доньку: «Да будет для тебя наукой!», сліпа матір розповідає доньці свою трагічну історію, та не для того, щоб жалітися, а для того, щоб застерегти від необачного вчинку.

Материнство ще більше посилило страждання сліпої жінки. Зневажливе ставлення людей до покритки, приводять знедолену до страшного, але правдивого висновку:

«И в шитом шелковом жупане

И в серой свите люди злы!»[21, с.144]

Поет чітко дає зрозуміти, що Сліпа давно вже загинула духовно від тих злих людей, та хоче захистити свою доньку від них, попереджаючи:

И ты погибнешь от людей,

Как я погибла. Ты не знаешь,

Что скоро встретишь между ими

Змию, ужасную змию![21, с.146]

У творі гармонійно поєднано два образи жінки: смиренної сліпої матері та мужньої доньки Оксани, яка розправляється з жорстоким паном та спалює його хату, тим самим спалює та очищає честь собі та матері.

Отже, образ Сліпої можна назвати ідеалом тієї жінки, яка попри життєві негаразди, хоч сумно, але переживає своє горе, намагається жити по правді Божій, та є тією матір’ю, яка боїться за своє дитя, за його долю у цьому жорстокому світі, а також поза межами нього. І хоч цю жінку спіткала зла доля, вона весь час молиться та вчить молитися свою доньку.

Ця поема дає нам змогу побачити, що поет за допомогою образу та характеру Сліпої, поклав на тендітні жіночі плечі таку місію, як навчити нас жити достойно, миритися з усіма труднощами нашого, часто несправедливого, не завжди вільного життя.