2. Особливості розвитку німецької журналістики в хіх ст.

Після падіння режиму Наполеона в 1815 р. був створений Німецький (Германський) союз, що об’єднував 35 князівств і 4 вільних міста. Була прийнята конституція союзу, яка проголосила, що перше союзне зібрання повинно зайнятися виробленням гарантій свободи друку. Тим більше, що цензура була уже відмінена в Баварії, Вюртемберзі та на деяких інших територіях. Замість нього у 1819 р. було видано закон про друк, який знову вводив цензуру, і німецькій періодиці довелося чекати свободи слова аж до 1848 р.

Та ці перешкоди не могли зупинити розвитку журналістики. У 1843 р. зусиллями Йогана Вебера в Лейпцигу з’явилася перша німецька ілюстрована газета «Leipziger Illustrirte Zeitung» («Лейпцизька ілюстрована газета»). Виходила вона раз на тиждень і до 1873 р. тираж газети досяг 18 000 екземплярів.

А на 1848 р. припадає поява першого німецького інформаційного агентства. Воно називалося «Тelegrafisches korrespondenzbuero (B. Wolff)» («Телеграфне кореспондентське бюро (Б. Вольф)». Його засновник – Бернхард Вольф. На початках новини були тільки біржевими, а потім стали доповнюватися і новинами політичними.

Тоді ж на інформаційному ринку з’явився і Пітер Юліус Ройтер. З 1849 р. у Парижі він видавав свій інформаційний листок. Потім перебрався в німецьке місто Аахен, де організував своє перше інформаційне агентство. Для отримання оперативної інформації використовував голубину пошту. Поступово хотів розширити свій вплив і на Великобританію, але газета «Таймс» сама мала своїх кореспондентів в багатьох країнах, а тому тривалий час не допустила його на англійський ринок. У 1851 р. Ройтер переїхав у Лондон, змінив прізвище на Рейтер і заснував компанію «Підводний телеграф». Після тривалої боротьби з «Таймсом» таки завоював англійський, а відтак європейський ринок.

У 1864 р. відкрив філіал у Ганновері. Під його тиском і тиском Вільгельма І в 1865 р. його конкурент Б. Вольф змушений був продати своє бюро континентальній телеграфній агенції, яка зберегла його назву «Wolf’sches Telegrafenbuero (W.T.B.)». Врешті у 1870 р. три впливові інформагентства підписали Картельний договір про зони впливу: Рейтер отримав Великобританію і Східну Азію, Гавас – франкомовні країни, Вольф – Північну та Східну Європу, Німеччину та її колонії.

На рубежі сторіч економіка й суспільство розвивалися набагато швидше завдяки різкому приросту населення, урбанізації та індустріалізації, а також концентрації промислових підприємств. При цьому знадобились і нові типи періодичної преси, що фактично привело до “революції” в німецькій журналістиці. Преса з інтелігентської перетворилася на масову; всередині її відбулася диференціація: на шпальтах газет друкувалися обговорення думок, з’явились економічні видання, бульварна преса. Щоденна преса дійшла розуміння свого соціального завдання – безупинного інформування. Незабаром утворилася й інша функція, вже пов'язана з впливом і на суспільну думку. Цю роль преси швидко усвідомили політики, створивши власну періодику. Вже до кінця XIX сторіччя преса стала авторитарною, залежною від держави, виступаючи на захист економічних та політичних інтересів панівних класів.

Наприкінці XIX сторіччя змінилася технічна база преси. В 1895 році друкарня газети «Leipziger neueste Nachrichten» придбала ротаційні машини, які вже випускали видання обсягом у 32 сторінки з накладом до 12 тис. примірників за годину, тим часом, як перші машини друкували всього 3800 сторінок, що складало 1/100 колишніх обсягів.

Преса являла собою в усіх відношеннях сучасне підприємство, для функціонування якого були потрібні значні капітали. Видання газети стало дорогою справою, тому що визначалося такими чинниками, як вартість паперу та ротаційного устаткування з усіма його технічними тонкощами, редакційні витрати на придбання матеріалів інформаційних агенств, оплата кореспонденцій тощо. Ідеологи правлячих кіл високо розцінювали роль преси. Газети Німеччини перед першою світовою війною мали не менш важливе значення, чим її армія і флот, її сільське господарство, промисловість транспорт і фінанси. Панівні класи могли приступити до здійснення своїх загарбницьких планів тільки за умови, що більшість німецького народу виявиться готовою підтримати їхні політичні устремління; саме цьому й служила тогочасна преса.

У відомстві внутрішніх справ на випадок війни лежали напоготові детально розроблені урядові розпорядження, призначені для преси.

У зв'язку з тим, що німецькі газети одержували від інформаційних агентств понад 90% свого інформаційного матеріалу й усі без винятку зовнішньополітичні повідомлення, уряд усіляко намагався перетворити існуючі агентства в офіціозні, тобто зробити їх фактично залежними. Ці агентства день у день забивали інформацією голови читачів. У результаті постійного повторення та нав'язування інформації в їхньому розумі виникав бажаний хід думок і мільйони людей вважали ці думки своїми власними.

Іноземну пресу охоче цитували у фальсифікованому вигляді і шовіністичні газети Франції. При цьому в німецького читача створювалося враження, що шовіністичні висловлювання типові для мислення французького народу. Не тільки уряд, а й німецька промисловість не обмежувалися байдужим спостереженням за розвитком преси. Зі свого боку вони опановували пресу і робили це або побічно розміщуючи в ній комерційні оголошення, баланси, запрошення на загальні збори акціонерів, звіти про стан справ, публікації, які перетворювались для кожної газети на важливу статтю прибутків, привертаючи в такий спосіб на свій бік пресу, частіше всього безпосередньою участю в газетному підприємстві.

У 1872 році газета “Die Post” уже належала банку «Diskontogeselschaft». У цьому ж році за 228 тис. талерів уже інший банк “Bodenkredutbank” придбав газету, яка з 1874 року стала називатися “Nazional Zeitung”. Ця газета була надзвичайно відданою уряду. Головний редактор Дикс у кожному номері відстоював політику Вільгельмштрасе. В 1904 році він одержав заступництво від рейхсканцлера Бюлова. Дикс добре зарекомендував себе в проведенні політики, вигідної відомству іноземних справ. Але газета не користувалася такою ж любов'ю в читачів і тираж її з кожним роком падав. У 1909 році вже новий головний редактор д-р Деркес-Боппард був змушений звернутися за фінансовою підтримкою до урядових органів, і Бюлов у конфіденційному листі відразу ж погодився надати таку підтримку.

Перед першою світовою війною могутність преси значно зросла. Для порівняння: в 1881 р. у Німецькій імперії виходило 2437 газет, що видавалися в 1491 пункті. А через 10 років кількість газет зросла до 3005, і випускалися вони в 1795 пунктах. У 1898 році їх було вже 3337, і видавалися в 1884 пунктах. У 1901 році виходило 3452 газети, але тільки 1087 з них вказували свій політичний напрям, 792 видавали себе за «безпартійні» газети, інші 1573 взагалі не писали про приналежність до якогось політичного спрямування. У 1906 році кількість газет і часописів уже складала 4183.