2. Структура та функції моралі.

Мораль - це складний різноплановий феномен, який має внутрішню структуру.

Мораль охоплює досить різноманітні явища:

1) типи дій і вчинків індивідів (наприклад, "подвиг", "моральний вчинок", "відкуп", "зрада");

2) суспільні відносини між людьми та соціальними групами (наприклад, "любов", "дружба");

3) феномени волі, стимули (спонукання), мотиви дій, прагнення людини (скажімо, "співпереживання", "сором", "заздрощі", "співчуття", "повага", "толерантність");

4) особистісно-психологічні риси індивідів (зокрема, "чесний", "мужній", "чемний");

5) суб'єктивні реакції, оцінне сприйняття та ставлення до дійсності (такі як "схвалення" й "осуд");

6) ціннісне значення явищ (наприклад, "добро" та "зло");

7) вимоги до людини - моральнісну необхідність (скажімо, "обов'язок", "відповідальність");

8) моральне мислення - особливе поняття, уявлення, погляди (йдеться про "сенс життя", "ставлення до смерті");

9) моральну мову.

Аналізуючи вищезазначені елементи, можна їх об'єднати в дві основні сфери, що складають структуру моралі: моральну свідомість та моральну практику (моральну діяльність і моральні відносини).

мораль
моральна свідомість				моральність (моральна практика)
залежно від носія:		рівні моральної свідомості		моральна діяльність	моральні відносини
індивідуальна моральна свідомість	суспільна моральна свідомість	емоційно-почуттєвий	раціонально-теоретичний

Структура моралі:

1) Моральна свідомість

2) Моральна практика або моральність,

кожна з яких має свою будову

1) Моральна свідомість залежно від носія поділяється на:

- індивідуальну – моральні погляди і оцінки окремих індивідів;

- суспільну – це моральні погляди та оцінки певних груп людей, суспільства в цілому.

Також виділяють два рівні функціонування моральної свідомості:

- емоційно – почуттєвий (буденна свідомість) – який пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми (це почуття симпатії, антипатії, любові, ненависті, довіри, гідності, егоїзму і т.д.);

- раціонально-теоретичний (наукова моральна свідомість або етика) – який пов’язується із системними знаннями про поняття етики, їх зміст; це ідеальна проекція того, що вимагається; мета і засіб належного суспільного розвитку.

Теоретичний рівень відбивається в системі категорій і понять.

2) Моральна практика (моральність) – це сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на універсальні вселюдські цінності.

Моральну практику утворюють:

- моральна діяльність;

- моральні відносини.

Функції моралі.

Роль моралі у суспільстві визначається тими функціями, які вона виконує:

- регулятивна – мораль допомагає налагоджувати різноманітні, складні життєві ситуації;

за допомогою моральних вимог, норм, правил, приписів мораль виступає особливим способом впливу на поведінку людини, сприяє упорядкованості суспільства, забезпечує його стабільність. Жодне суспільство не може сформуватися та існувати на ґрунті нічим не нормованого і не впорядкованого хаотичного зіткнення сліпих егоїстичних інтересів. Мораль своїми нормами і вимогами вносить порядок, систему, встановлює правильну взаємодію, завдяки чому і виступає регулятором людської поведінки та міжлюдських стосунків;

- світоглядна – полягає у наданні людині знань про світ, чим і впливає на її подальшу життєдіяльність у відповідності із моральними орієнтирами. Мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, у розумінні процесів, що відбуваються, у з’ясуванні людиною свого місця у світі, у призначенні людини, у визначенні людиною мети і сенсу свого життя;

- орієнтаційна – мораль допомагає людині орієнтуватися в житті як системі цінностей – визначати сенс життя, обирати власний життєвий шлях, розрізняти добро та зло;

- оцінювально-імперативна – мораль осмислює дійсність такою, якою вона має бути, тобто як ідеальну модель належного; це осмислення охоплює процедуру морального оцінювання дійсності, насамперед встановлення відповідності поведінки, вчинків людей найвищим вселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідні повеління, вимоги;

- комунікативна (або функція спілкування) – реалізується у міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Адже тільки при спілкуванні із собі подібними людина оцінює себе через ставлення до неї інших, через співвідношення з іншими; за допомогою моралі можливе продуктивне спілкування, примирення сторін конфлікту, пошук компромісів;

- пізнавальна – завдяки моралі людина одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє їй суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність. На інтуїтивному рівні людина осмислює власні дії, що є самопізнанням. Моральні проблеми та осуд громадською думкою переживаються, осмислюються, відображаються в моральних почуттях. Це все спонукає робити висновки (результат пізнання) та змінюватися у відповідності до моральних вимог. За допомогою моралі людина здатна оцінити власні дії та дії інших.

- виховна – полягає у свідомому, цілеспрямованому впливі на людину, у вихованні на загальнолюдських та конкретно-історичних цінностях. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про правила поведінки, про добро і зло, честь і гідність, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства, викорінювати пороки; за допомогою моралі передається досвід наступним поколінням, вибудовуються загальнолюдські цінності;

- гуманізуюча – виявляється в орієнтації особистості на найвищі вселюдські цінності; мораль створює орієнтир людяності, надає людині повнокровність існування (олюднення індивідів через моральну практику);

- моральної соціалізації – включення людини в суспільство шляхом засвоєння нею моральних норм і правил співжиття.