2.5. Основні проблеми дітей, які потребують допомоги

За останні роки всезростаючим у плані криміногенного ризику став медико-біологічний та екологічний фактори. 40% підлітків, взятих на облік в кримінальній міліції для неповнолітніх, одночасно перебувають на профілактичному обліку в лікувальних установах з приводу серцево-судинних, кишково-шлункових захворювань, дихальних шляхів, нервової системи тощо. У таких підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації, в тому числі: порушення адаптації до шкільного навчання: низька успішність (57,6%), конфлікти з однолітками (53,3%), непорозуміння з педагогами (35,7%). При цьому в 35,7% підлітків визначався стан легкої шкільної дезадаптації, у 64,3% - порушення адаптації було явним і проявлялося в різних формах вчинків та правопорушень.

Через постійні невдачі в школі вони відчувають психологічний дискомфорт, потрапляють у ситуації, що змушують їх шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони прагнуть компенсувати протиправною поведінкою. Так, за даними нашого дослідження, у стані підвищеної стурбованості постійно перебуває дві третини школярів. Тому особливо важлива роль соціально-педагогічних чинників у визначенні шляхів запобігання втрати психічної рівноваги, психічних захворювань, зокрема психозів і неврозів, суїцидних намірів.

Отже, дезадаптивна ситуація, що склалася серед неповнолітніх, обумовлена впливом цілої системи нових чинників, що доповнюють та стимулюють вже існуючі. Соціальна адаптація значної частини підлітків, їхня соціалізація проходить у криміногенній обстановці, скільки основну причину дисгармонії позиції особистості ми вбачаємо соціальній дезадаптації, то й порушення соціальної ситуації розвитку - сімейної, шкільної, позашкільної, дозвіллєвої діяльності і стають її системними чинниками.

Кожна дитина має властивий тільки їй ступінь залежності від їх впливу. Наприклад, кількість дітей, яким за їхніми фізичними і психічними даними важко засвоювати навчальний матеріал у загальному шкільному режимі, в Україні складає понад 20%. Багато таких і в усьому світі, однак у нас, на відміну від інших країн, для таких дітей ще замало створено умов для інтеграції у соціальне середовище.

Медики відмічають, що до школи приходить майже половина хворих дітей. Завдання педагогічного персоналу навчального закладу - сприяти повноцінному навчанню та вихованню. Науково-методичні умови для такої діяльності передбачені програмою "Здоров'я". Здоров'я - об'ємне поняття, що включає благополуччя фізичного, психологічного, соціального і духовного стану. Вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє розвитку психічного, соціального, духовного здоров'я та виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів, запобігання впливам негативних прикладів. Відповідно до програми, саме педагоги повинні виступити ініціаторами права дитини на здоров'я, що зазначається у міжнародній Декларації прав дитини.

Загальноприйнято, що основний обов'язок у розвитку і збереженні здоров'я дітей покладено на сім'ю. Між тим практика засвідчує, що в сім'ях, де ослаблена роль батьківського піклування про здоров'я, нагромадження негативних станів відбувається дуже швидкими темпами. Надаючи великого значення ролі батьків, обов'язок педагогічних працівників - у правильному орієнтуванні на принципи здорового способу життя. Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме із сім'ї розпочинається виховання дітей в дусі прагнення до відновлення та збереження здоров'я, дотримання принципів ведення здорового способу життя. У розвитку превентивних підходів, позитивно впливає практика залучення батьків разом з дітьми до виконання програми здоров'я. У тому числі, проведення з батьками тренінгів з позбавлення від нікотинової та алкогольної залежності, прилучення до занять у групах здоров'я, просвітницької роботи.

Останніми роками збільшився час, який підлітки проводять поза сім'єю і школою; зростає питома вага товариства однолітків, що нерідко перевищує вплив батьків і вчителів. Саме по собі це не шкодить. Однак товариство однолітків, як фактор, соціалізації неоднорідне. З одного боку, це керовані дорослими навчальні, виробничі та інші дитячі та юнацькі колективи й організації. З іншого - це різноманітні неформальні стихійні товариства, переважно різновікові та змішані в соціальному відношенні. Безконтрольність цього виду спілкування створює потенційно небезпечні ситуації, і недарма "вулиця" здається такою страшною багатьом учителям і батькам.

Спроби ліквідувати "вулицю" приречені на невдачу. Наукова стратегія виховання вимагає врахування не лише мір та ефективності впливу дорослих і однолітків, а й відносин організованих і стихійних дитячо-юнацьких груп, особливостей їх складу, структури, типу лідерів. І, головне, їхніх очевидних і латентних психологічних функцій.

Дослідження сімей підлітків-утікачів засвідчили, що з повних сімей їх було лише 5%; наявність одного з батьків - 16%; виховують опікуни - 2%; діти-сироти - 2%; багатодітні сім'ї - 15%; до складу сім'ї входить нерідний батько чи нерідна мати - 23%; малозабезпечені сім'ї - 11%; непрацездатні батьки (інваліди) - 4%. Велика кількість дітей втікають із шкіл-інтернатів (21%). Особливу увагу викликають підлітки, які залишають домівку з метою отримати матеріальну самостійність. Механізм цього процесу включає головний фактор: бажання виділити і хвалькувато протиставити себе одноліткам.

Втечі з дому - це не тільки прояв агресії, а своєрідний протест проти умов життя в сім'ї. Але проблема в тому, що отримавши відносну безпеку серед подібних собі, стиль життя втікачів відрізняється від загальноприйнятого. В субкультурі таких дітей вже стало звичним нехтувати своїм здоров'ям, задля виживання їм стають притаманні різні види правопорушень і злочинів. У такому середовищі поширена дитяча проституція. Підлітки підпадають під влив кримінальних елементів - злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх спекуляції, крадіжкам, здирству, сутенерству. Аналіз мотивації агресивної поведінки серед школярів у Київському дитячому приймальнику показав, що причинами втеч з дому, з уроків були різноманітні несприятливі взаємостосунки з оточуючим середовищем: взаємостосунки - в сім'ї - 18,6%; безперспективність навчання - 11,6%; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій - 11,3%; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, рутинне життя, пошуки цікавого, романтичного світу -25%; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів - 7%; омріяна матеріальна незалежність, накопичення будь-яким чином грошей, поїздки, пов'язані з пошуком дефіцитних товарів з метою наживи - 13%; прагнення позбутися зовнішнього тиску, одержати свободу - 4%; бажання брати участь у різноманітних формальних об'єднаннях, політичних угрупованнях, виконувати їхні закони, різні доручення - 9%; потреба позбутися погроз - 10%; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин, страх покарання - 7%; зловживання наркотичними речовинами - 10%, проституція - 3%. Досліджувані підлітки постійним місцем проживання мали міста або селища міського типу - 7,9%; 12% - були з міст районного значення; 0,8% - мешканці сільської місцевості.

Питання для самоконтролю:

1. Найбільш значили проблеми сімейного виховання.

2. Найбільш значимі проблеми в навчальних закладах.

3. Найбільш значимі проблеми здоров'я дітей.

4. Причини бездоглядності.

Розділ 3.

ПРОТИПРАВНІ ВІДХИЛЕННЯ В ПОВЕДІНЦІ

3.1. Сутність протиправних відхилень

Поведінка - це система пов'язаних між собою цілеспрямованих ній вчинків, що здійснює суб'єкт з метою реалізації певної функції в процесі взаємодії з навколишнім середовищем (Педагогічний словник // За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001.) Протиправні відхилення в поведінці - це такі дії, уявлення, що не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, та закріплених у законодавстві. Норма - існуючий в соціальній спільності або групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятність і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності. Основним змістом норм виступають вимоги суспільства. За свою багатовікову історію воно виробило чимало соціальних, біологічних, моральних, правових, побутових та інших норм. Відповідно до цього виділяють поведінку у системі порушень моральних норм -аморальну, протиправну, яка здебільшого зумовлена певним способом життя. При цьому постійно присутні обставини, за яких зростає вірогідність їх впливу на відхилення у поведінці дитини. Іноді в поведінці виявляється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення. Такими обставинами є: деструктивні умови життя і виховання, конкретні ситуації ризику, умови, що спричиняють втягування у небезпечні вчинки, протиправну ситуацію, залучення до ризикових форм життя, скоєння злочинів тощо. Серед цих чинників виділяємо малі соціальні групи (сім'я, референтна група однолітків) та великі (школа, однолітки), а в ширшому розумінні - суспільство в цілому.

У процесі засвоєння норм небезпечного соціального середовища діти набувають негативного соціального досвіду, їхні дії бувають визначеної антисоціальної та протиправної діяльності.

Слід зазначити, що поведінка з відхиленням статистично визначається у підлітків частіше, ніж в інших вікових групах. Одна з причин - неврівноваженість перебудови ендокринного балансу, яка ззовні спостерігається як загострення окремих рис психіки - акцентуйованість на певних рисах. Більш значимими є соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму. Намагання отримати нові переживання спонукають випробувати нові відчуття, стимулюють допитливість, цікавість, але недостатню здатність прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, підвищене бажання незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які ставить до нього суспільство щодо виконання певних соціальних функцій; сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників, мотивацій - затрудняє соціальну адаптацію дітей та підлітків.

Ситуації ризику присутні в соціальному житті дитини. Передусім, це означає насиченість звичної життєвої ситуації негативними чинниками. Ряд вчених вважають, що для таких підлітків притаманно ідентифікувати себе з групами з ризиковою поведінкою. Найбільш складним завданням є оцінка переходу до кримінального способу життя. Вчені, О.Лічко, А.Битенський зазначають, що більш схильні до впливу підлітки з виявленням нестійкого типу акцентуацій.

Можна тільки передбачати весь спектр чинників втягування неповнолітніх у кримінальний спосіб життя. Втім, можна визначити, що вони обумовлені такими соціальними обставинами:

• педагогічною пасивністю соціальних інституцій, зокрема сімей;

• втратою суспільно-моральних цінностей;

• матеріальним зубожінням;

• слабкою молодіжною політикою;

• незайнятістю молоді.

Всі чинники мають свій ступінь впливу, але в сукупності вони створюють певний спосіб життя. Під способом життя розуміється сукупність суттєвих для підлітків моделей поведінки, що реалізуються в конкретних соціальних і природних умовах. Спосіб життя характеризується такими ознаками, як праця, добробут, споживання, побут, здоров'я, освіта, культура, громадська діяльність тощо. Для способу життя підлітків групи з ризиковою поведінкою характерним є:

• зневажливе ставлення до виконання своєї соціальної функції - вчитися, набувати знань (77% вчаться погано, 21% - посередньо, нерозвиненість почуття обов'язку і відповідальності, непослідовність тощо);

• наявність великої кількості "зайвого часу" (у 70% - тривалість дозвілля 7-8 годин щодня. При цьому слід зауважити, що лише 4 -5% важковиховуваних учнів, які перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх, охоплені позашкільною роботою, а 150 днів на рік займають канікули, вихідні та святкові дні);

• невміння проводити вільний час;

• відсутність індивідуальних захоплень (лише 11% мають їх) та ін.;

• вживання наркотичних речовин, у першу чергу, тютюну.

Всі вони тісно пов'язані з конкретною ситуацією та умовами виховання в сім'ї, недоліками в організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах.

Найбільш стрімкими темпами розвивається явище втрати загального, репродуктивного, психічного здоров'я неповнолітніх. Статистичні дані свідчать про зростання негативних тенденцій вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, зараження хворобами, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДом, раннього початку статевого життя, збільшення кількості підпільних (кримінальних) абортів, втягування в систему сексуальної торгівлі і дитячу проституцію.

Причини злочинності неповнолітніх оцінюються широким спектром чинників, але соціальна практика засвідчує, що вони передусім мають виразно соціокультурну проблему: невідповідне виховання, нерозвиненість інфраструктури зайнятості, занедбаність трудового виховання, сфери змістовного дозвілля та іншими соціально орієнтованими видами діяльності, поширення азартних ігор, субкультурних норм, теле-відеоміфів тощо.

Зіткнення з дозвіллєвою сферою, в якій дитина постає споживачем емоційно-руйнівних впливів, гвинтиком у системі вжиткового бізнесу неодмінно призводить до гальмування або деградації нервових процесів та соціальних устремлінь. Протиріччя внутрішніх розвивальних тенденцій та зовнішніх обмежень в їх реалізації призводить до розчинення особистості в субкультурних стандартах. Як правило, це стає причиною появи почуття меншовартості, що роз'їдає душу дитини і штовхає до деформованої форми протесту, "соціальними милицями" якого є використання наркотичних засобів, комп'ютерних ігор для виявлення особистісної спроможності. Зрозуміло, що такі інтереси провокують до деструктивної агресії або саморуйнування. Більшість науковців доходять висновків, що сьогодні молода людина відчуває соціальну приниженість, власну непотрібність, духовну порожнечу. Таким чином, у середовищі певної частини підлітків визначається певна причинно-наслідкова закономірність у психічно-поведінкових тенденціях: зниження позитивних мотивацій - дезадаптація до соціальних норм - адаптація до вуличної та розважальної культури-вживання наркотиків, скоєння протиправних вчинків - групова злочинність.

Соціально-педагогічні опитування учнівської молоді засвідчили про культурні втрати. Особливо швидкими темпами зростає орієнтація на сферу розваг. Так, на запитання "Як ви проводите відпочинок?" з'ясувалося, що основними місцями відпочинку є: вулиця, комп'ютерні клуби, зали ігрових автоматів, дискотеки.

На запитання "Яких шкідливих звичок ви б хотіли позбутися?", 20% не бажають відмовитись від розваг, куріння, вживання алкоголю, ранніх сексуальних стосунків, легкого отримання грошей, азартних ігор. У той же час знижується інтерес до книги, мистецтва, культури взагалі (на 40%). Не відбулось очікуваного зацікавлення неповнолітніх до традиційних релігій. Тільки 5% вважають, що релігія стане настановою в житті. Хоча останніми роками довіра до релігійних спільнот зростає серед молоді так званої групи з ризиковою поведінкою.

Сьогодні молода людина не знає, як проводити дозвілля. 80% стверджують, що переважно велике значення відіграє випадок. Таким чином, недосконала соціальна інфраструктура в районах проживання молоді спричиняє порожнечу в заповненні вільного часу змістовними формалін дозвілля. Натомість зростає мережа закладів (ігрових автоматів, дискотек), які контролюються злочинними угрупованнями. Сьогодні поняття "дискотечна культура" розглядається разом з дискотечними наркотиками, передусім з "екстазі".

Свого часу К.Д.Ушинський писав, що коли людина не знає, що їй робити в години дозвілля, у неї псується голова, серце і моральність. Внаслідок відчуття непотрібності виникає комплекс неповноцінності, який буквально роз'їдає душу дитини і штовхає її до деструктивних форм протесту - зміни психічного сприйняття дійсності або виявлення агресії тощо. Структура соціальної активності та дозвілля учнівської молоді останнім часом також суттєво змінилася не на краще.

Найбільш актуальна проблема правопорушень. В оцінці тенденцій негативних явищ слід виділити такі взаємообумовлені, по суті, резонансні тенденції.

1. Ланцюг вчинків: від порушень норм моралі, спілкування, громадського, адміністративного до кримінального законодавства.

2. Вчинки, що призводять до втрати особистого здоров'я та до агресії щодо здоров'я інших.