Питання для самоконтролю:

1. Сутність самовиховання.

2. Методи і прийоми самовиховання.

3. Основні правила самовиховання неповнолітнього.

5.7. Роль учителя в становленні превентивної діяльності школи

Багато працівників освіти, журналісти і громадяни відзначають зниження престижу освіти, професійної компетенції педагог. Авторитарність педагога в значній мірі є породженням колишньої адміністративно-командної системи, для якої було важливим не стільки знання, скільки виконання соціального замовлення на формування "гвинтика системи".

Нині соціальна активність педагога виявляється в сприянні розвитку здоров'я дитини, рівня її бажання та здатності вчитись, бути самодостатньою та самоефективною.

Професія педагога дуже складна. Вона потребує виявлення кращих рис характеру, професіоналізму, любові до дитини. Це нагальна проблема, яка повинна бути розв'язана. Соціальні борги перед учителем негативно позначились і на почутті дитини в школі. Значна кількість учнів почали вважати навчання непотрібним гаянням часу, тим більше зараз, коли матеріального добробуту можна досягти і без освіти. З появою Інтернет, розвитком ЗМІ, учитель перестав бути головним джерелом знань.

Втрата інтересу до навчання - одна з активних причин відхилень у поведінці. І це питання сьогодні набуває особливої ваги, оскільки неуспішність - гостра проблема, як сучасної школи, так і суспільства. Однак неуспішність - проблема не тільки педагогічна, а й соціальна. Зниження авторитету знань, саморозвитку спричиняє негативну атмосферу в соціальній свідомості, стримує розуміння значимості досягнути соціальних успіхів за допомогою отримання високого рівня освіти. У вирішенні цієї проблеми багато залежить від учителя та умов, які дуже впливають на якість навчання та розвиток дитини. Серед них: зміст програм, підручників, методів навчання, технічного оснащення навчального процесу тощо. І все-таки роль учителя залишається визначальною, оскільки він попереджає і ліквідовує неуспішність учнів у навчанні, водночас виконує функцію інтеграції в соціально-виховуючу функцію шкільного життя, запобігає втратам сенсу навчання. Саме неуспішність, відсутність інтересу до навчання приводить учня до відчуження від школи, на ґрунті якого виростає безліч проблем Асоціальної поведінки. Тому подолання неуспішності учнів можна розглядати як засіб превенції конфліктів.

У педагогічній теорії, присвяченій вивченню важковиховуваних школярів, розроблялись їх типології, аналізувались причини глибокої та стійкої неуспішності, розроблялись методи роботи з такими дітьми, завжди зверталась увага на обумовлений характер навчально-виховної та профілактично-коригуючої діяльності. Відомі також і наукові дослідження, з цієї проблеми, що привертають увагу до подолання інтелектуальної пасивності та нерозвиненості інтересів. Втім, проблеми подолання психології апатії, втрати інтересу до навчання залишаються серйозним завданням виховного впливу на учнів шкіл.

Це підтверджує і той факт, що лише один зі ста вихованців шкіл соціальної реабілітації встигав у навчанні. Рівень знань учнів, які притягалися до відповідальності за різні правопорушення, як правило, незадовільний. Великий відсоток дітей з нерозвиненим інтелектом. Проведені нами дослідження визначили, що втрата інтересу педагогів до ситуації соціального розвитку, а саме шкільне життя є її сутнісним виявом, призводять до проблем у поведінці.

Наприклад, 90% таких дітей не могли розв'язати елементарних математичних дій, у пояснювальних записках допускали безліч граматичних помилок, ледь могли назвати 2-3 прочитані книжки, їхніми улюбленими героями були персонажі з фільмів-бойовиків та містичних трилерів. Знання з хімії, фізики, геометрії були вкрай незадовільні. У більшості таких дітей спостерігається уповільнений темп сприйняття і мислення, збудливість, непосидючість, інтелектуальна пасивність тощо.

Результати наших досліджень показали, що на межі 10-12 років, особливо при переході в 5 - 6 класи, у школярів з уповільненим темпом сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, вони неуважні, заняття стають для них елементами примусу. У цих умовах починає зароджуватись відчуженість та неприязнь учня до вчителя і взагалі до школи. Зростає озлобленість, егоїзм, брехливість, грубість, упертість. До того ж виявляється, що переважна більшість батьків таких учнів не можуть розібратися в цьому психологічно складному періоді і в результаті виникає криза. Невдовзі такі учні стають зайвими у класі і боротися за їхню долю, стати помічником і порадником здатний н кожен учитель.

В такому випадку зусилля педагога стають додатковими труднощами та бар'єрами у його навчально-виховної діяльно Тобто зусилля спрямовані на подолання ситуації, що вже виникла яка стала фактом неуспішності. Цілком очевидно, що в свій час превенція не була в центрі уваги вчителя.

Як показали дослідження, більшість учителів не змогли запропонувати шляхів попередження шкільних проблем. Психолого-педагогічні основи попередження негативних явищ, як відомо, закладені у працях видатних вітчизняних педагогів А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського. Особливо велику увагу розробці даної проблеми приділяв В.О.Сухомлинський. Він висловив багато важливих ідей, сповнених високого гуманізму, багаторазово вказував на роль вчителя та школи у переборенні такого явища, як педагогічна занедбаність. Саме в ній криються корені розвитку важковиховуваності учнів. "Вчити і виховувати таких дітей, - підкреслював педагог, - треба в масовій загальноосвітній школі, створювати для них спеціальні навчальні заклади немає потреби. Ці діти не потворні, а найтендітніші, найніжніші квіти в безмежно різноманітному квітнику людства". (Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п'яти томах. Т.1. - К.: Рад. школа, 1979. - С 92-93).

Наш багаторічний досвід свідчить, що в бесідах, відповідях на запитання, інтерв'ю чи в анкетах вирізняється дуже суттєва тенденція. Як правило, "важковиховувані" учні відмічають байдужість до них учителів, оточуючих: холодність і зверхність у спілкуванні, егоїзм, нещирість. Натомість учні, які уникли такого тавра, звертають увагу на доброту, простоту, щирість, справедливість, розум і доброзичливість педагогів, оточуючих. На практиці думка щодо "важких" збігається з думкою вчителів лише у 14% опитаних учнів, у 65% - збігається іноді, у 20% - не збігається у більшості випадків. Розбіжність поглядів, як відомо, породжує конфлікти. Вони стали досить поширеним явищем у сучасній школі. Педагогічні конфлікти розрізняються за спрямуванням. Розрізняють конфлікти діяльності, конфлікти вчинків та конфлікти стосунків.

Досліджуючи витоки кожної конфліктної ситуації, слід ретельно вивчати історію класу, його оцінку на різних етапах з боку вчителів початкових класів, класних керівників і вчителів, адміністрації, батьків. У школах суттєвий прорахунок – це невідповідний добір класу, невміння добирати класного керівника, відсутність наступності педагогічних дій, нехтування думкою класу, переслідування учнів, які мислять самостійно, нестандартно тощо. Важливим, незалежно від причини, є те, що несвоєчасне не розв'язування конфліктів, якщо вони виникли, призводить до зростання стану тривоги та взаємного роздратування. Проблема превентивної педагогіки полягає в тому, що є вчителі, які через стереотипність мислення, не припускають думки, що самі вони можуть помилятися, не знати, що їхні переконання можуть бути неправильними, а знання - застарілими. Невміння вислухати думку учня, небажання вислухати, обговорити, переконати часто лежать в основі конфліктів з учнями, а подекуди спричиняють більш небезпечні вчинки.

Аналіз сучасної природи конфлікту в загальноосвітній школі показує, що для запобігання суттєвих конфліктів необхідні:

• знання причин виникнення конфлікту та особливостей його перебігу;

• своєчасна психолого-педагогічна діагностика конфліктного явища;

• розробка цілісної програми з психолого-педагогічної превенції і корекції конфлікту;

• її реалізація спільними зусиллями педагогів, учнів, психологів, батьків тощо.

Головна природа конфлікту - відсутність або невміння в колективі спілкуватись та розуміти один одного. Невміння спілкуватись, дискутувати, коректними методами доводити свою правоту особливо заважає позбутись ярлика важковиховуваним підліткам. Тому попередження конфліктів - мистецтво, якого потрібно набувати.

Школа, як значима сфера соціокультурного середовища має демонструвати зразки позитивного розв'язування конфліктів (незнання - знання, ненормативна - нормативна поведінка тощо). Такий підхід дозволяє дітям почуватись у школі захищеними, а вчителям - головними захисниками від негативних явиш-Переживання позитивних почуттів у навчанні, інших видах шкільного життя, у спілкуванні з педагогами, однолітками або іншими групами учнів, породжує довіру до цінностей, суспільних норм, пробуджує віру в себе, почуття власної гідності.

Превентивний підхід наголошує, що в навчальному закладі мають створюватись:

• атмосфера взаєморозуміння;

• співробітництво;

• небайдуже ставлення вчителя до учня;

• якість знань, рівень вихованості, що олюднюються процесом навчання.

Доведено, що до норм поведінки простіше привчити, коли в навчально-виховному процесі панує творчість, інтерес, взаємоповага та взаємопідтримка тощо.

У цілому наведені показники характеризують педагогічну культуру вчителя, його здатність здійснювати роботу з учнями з превенції відхилень у їхній поведінці.

Роль педагога у превентивній роботі багатогранна. Серед якостей це передбачає:

• намагання педагога здобути авторитет серед учнів;

• високий рівень сформованості етико-професійних якостей вчителів;

• дотримання педагогічного такту в спілкуванні з учнями;

• виявлення доброзичливого, справедливого ставлення до учнів;

• посильну участь у вирішенні проблем учнів;

• сприяння впровадженню превентивного світогляду;

• підтримку безпечного середовища в навчальному закладі.

Особливе значення надається педагогічній майстерності-виявлення принципів превентивного підходу, професіоналізм, майстерність спілкування, особливо з важковиховуваними. В ситуації навчального закладу педагогічні працівники не мають права порушувати етико-професійні норми: одним необережним словом можна завдати психічної травми окремому учню, настроїти проти себе групу, спричинити конфлікт, правопорушення. Наслідки таких дій можуть бути не прогнозовані.

Саме тому слід дотримуватись таких системних принципів особистісно-орієнтовного підходу, які визначаються через показники культури педагогічно орієнтованого спілкування учителя з учнями:

• ступінь розуміння мети, завдань, мотивів поведінки і вчинків учнів;

• рівень сформованості педагогічного такту;

• рівень відповідності стосунків учителя і учнів вимогам педагогічної моралі;

• ступінь відповідності засобів впливу на учня, які застосовує вчитель і педагогічним вимогам;

• рівень активності вчителя у розв'язанні складних ситуацій спілкування з класним колективом та окремим учнем.

Культура спілкування несумісна з навішуванням ярликів "важковиховуваний", "педагогічно занедбаний", "невиправний" тощо. Педагогічний досвід переконує, що звинувачувати учнів, шукати доказів їхніх провини, лякати наслідками - не означає проявляти педагогічну принциповість, а тільки сприяє відчуженню учня від виховного впливу. Слід усвідомлювати, що все, що роблять педагогічні працівники, є світоглядним баченням проблеми та здійснення стратегічних і методичних заходів на користь соціальному, психічному і фізичному здоров'ю дитини.

У розвитку превентивного підходу особливо виважені дії вимагаються у діяльності класного керівника, в його контактах з учителями-предметниками, шкільним психологом, соціальним працівником, спеціалістами соціальних служб, інспектором кримінальної міліції тощо. Ділове спілкування з ними визначає пошуки взаємоприйнятих шляхів узгодження педагогічних засобів впливу на особистість учня.

Особливо важлива роль класного керівника з учителями-предметниками, шкільними психологами і соціальними педагогами. Стосунки між ними повинні бути колегіальними, будуватись на доброзичливому ставленні один до одного. Кожна із сторін повинна виявляти готовність до пошуку оптимального, іноді компромісного вирішення проблеми, але передусім врахування інтересів учня. де досягається через взаємоповагу, доброзичливість, професійність і може вирішуватись, як у приватних, товариських бесідах, в діловоду обміні думками за неофіційних обставин так і при розгляді, та вирішенні їх в суто професійних формах. наприклад, на засіданнях малих і великих педагогічних радах методоб'єднань, шкільних конфліктних комісій, рад з превенції правопорушень учнів тощо. Хороший класний керівник своїм тактовним своєчасним втручанням завжди може запобігти розвитку конфлікту між учнями та вчителями-предметниками, іншими педагогічними працівниками. Значимою умовою є рівень авторитету педагога.

Показники педагогічного авторитету:

• рівень розвиненості психічних і професійно важливих рис особистості вчителя;

• ступінь педагогічної цілеспрямованості у роботі з "важкими" учнями;

• рівень розвитку педагогічних здібностей учителя;

• ступінь педагогічної схильності до профілактичної роботи з учнями, які мають хиби у навчанні, вихованні та поведінці.

Як видно з переліку, це діапазон багатогранних педагогічних засобів, які є в розпорядженні педагогів кожної школи.

Питання для самоконтролю:

1. Роль вчителя в навчально-виховному процесі.

2. Основні проблеми вчителів та учнів.

3. Проблема подолання педагогічних конфліктів.

Розділ 6.

РІВНІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

6.1. Первинна превенція

Первинна педагогічна превенція в системі дитячий садок - школа

Рівень роботи з превентивної педагогіки може визначатися рівнем проблем, які мають діти у навчанні, вихованні та поведінці.

Нижня вікова межа ранньої превенції відносна, однак ранню профілактику відхилень у поведінці доцільно розпочинати уже в старших групах дитячого садка. Цього висновку доходять педагоги, аналізуючи успішність учнів у середніх і старших класах. Вони доводять, що незасвоєння навчального матеріалу і небажання учнів навчатися закладається у початкових класах. Вчителі початкових класів справедливо наполягають на необхідності спеціальної підготовки дитини до школи. Зараз гостріше, ніж будь-коли постає проблема перегляду підходів щодо підготовки дитини до школи. За останні роки майже на третину зменшилась кількість дітей, які відвідують дитячі садки. Це ускладнює підготовку дитини до школи і поповнює кількість першокласників, які мають проблеми не тільки у навчанні, а й поведінці. Інколи такі учні втікають з навчального закладу, школи, стають "дітьми вулиці".

У системі профілактичної роботи навчального закладу рання превенція має особливе значення. Термін "рання превенція" використовується як у широкому розумінні, так і вузькому. У широкому розумінні - це правильне виховання дитини, яке має починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання превенція - це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб'єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини.

Рання превенція буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (найчастіше спостерігаються у підлітковому - 11 - 16-літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку - це лише прояв специфічних особливостей даного віку. Упущення в педагогічній роботі з виявлення незначних відхилень у моральному розвитку, в подальшому нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших аномалій розвитку дитини.

До вивчення дітей з моральними і поведінковими аномаліями слід підходити дуже обережно і ретельно. Вчителі нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини, і не шукають позитивних якостей особистості, на які можна покластися у вихованні.

Гуманізація навчально-виховного процесу і полягає у вмінні вчителя дати вичерпну інформацію рис дитини: інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її результатів, прояв інтересів і нахилів. І лише тоді можна переходити до характеристики негативних рис дитини та аналізу їх причин. Така діагностика дає можливість, виходячи з витоків важковиховуваності, визначити оптимальні шляхи корекції аномальних проявів у поведінці, звести до мінімуму можливість подальшого поглиблення важковиховуваності дитини.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому вчителю дістається багато клопоту. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті й злі, недружелюбні, або ж, навпаки, розбещені, балакучі, неслухняні. Отже, такі відхилення помічаються досить рано. В 1 - 2 класах важкі у вихованні діти не знаходять порозуміння з вихователями, спільних інтересів з однолітками, опиняються у становищі "ізольованих". За даними дослідження три чверті дітей, які у підлітковому віці визначили як "важкі", уже в молодшій школі являли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами, втікали з уроків.

Серед першокласників 2 - 3% таких, відхилення в поведінці яких зумовлені різноманітними психоневрологічними захворюваннями із затримкою розумового розвитку. Батьки таких дітей, не усвідомлюючи необхідності навчання в спеціальній школі (або й не бажаючи цього), змушені часто міняти клас, школу. Врешті, такі діти рано чи пізно заявляють про своє небажання відвідувати школу.

Поширеним є явище, коли вже у перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, недовірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися.

Батьки майже 15% учнів зазначили, що не можуть виховними впливами спонукати таких дітей до дисциплінованої поведінки в сім'ї. Деякі вчені схильні пояснювати ці явища, як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6-річних) незавершеністю розвитку нервової системи, переважанням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись у роботу, думати тощо. Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої превенції у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Першим кроком педагога у превентивній роботі в класному колективі має бути подолання опору нормам поведінки в класі. Серйозною перешкодою в цьому можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи тощо. Діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженої чи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці.

Суттєвим чинником розвитку відхилень є неуспіх у навчанні. Він негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому •

Як результат, уже в 3 - 5-х класах третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий - не любить школу, кожен п'ятнадцятий - її ненавидить.

Найбільш сприятливі умови для виховної, попереджувальної роботи створюють там, де школа заздалегідь продумує шляхи попередження проявів напруги в стосунках між учителями і батьками, дорослими і дітьми. З цією метою практикуються зустрічі з батьками майбутніх учнів на рік раніше приходу до школи першокласників. Мета таких зустрічей - домогтися якнайповнішого порозуміння вчителів і батьків майбутніх учнів, допомогти батькам краще зрозуміти своїх дітей і підготувати їх до відповідного кроку - вступу до першого класу, надати допомогу батькам, діти яких уже мають перші ознаки психічного розладу і викликають стурбованість v поведінці. Така спеціальна підготовка допомагає визначити й оцінити ступінь сформованості у дітей якостей, необхідних для успішного навчання в школі. Такі зустрічі організовуються, як правило, раз на чверть і включають лекції для батьків, рольові, ділові ігри тощо.

Зміст етичних бесід має бути спрямований на формування у школярів початкових класів установок на те, що сварки і конфлікти не можна вирішувати з позиції сили. Сильніший той, хто проявляє витримку і розум, виконує свої обіцянки перед батьками, вчителями і друзями, допомагає в сім'ї й несе покарання за підступність і зло. Такі бесіди мають вчити дітей бути не надмірно високої думки про себе, визнавати свої помилки, просити вибачення, вчать милосердю і прагненню допомогти іншим. Головне - навчити розуміти, що основна цінність для людини - це не матеріальні предмети, а її душа, і за погані вчинки треба відповідати. Вчити любити простоту і довірливість, формувати почуття єдності і поваги до всіх людей, прощати один одному, навіть після заподіяного зла, допомагати Дітям не відступати перед труднощами.

Педагогічна методика ранньої превенції передбачає таку стратегічну мету:

По-перше, запобігти розчаруванню дітей на самому початку шкільного життя, приязність, демонстрація довіри до здібностей учня створення безпечного середовища;

По-друге, надати кожному учневі можливість опанувати

базовим рівнем знань, розвивати здібності і задатки, духовні потреби накопичувати знання на рівні практичної значимості;

По-третє, запобігати розчаруванню, попередженню дидактогеній, впровадження психолого-педагогічних форм навчання, перш за все ігрових, залучення до взаємодопомоги, створення ситуацій виявлення відповідального ставлення до своїх вчинків.

Розробляючи конкретну методику, слід базуватися на тому, що учні за рівнем підготовки не можуть засвоювати програмовий матеріал на однаковому рівні, в однаковому обсязі та темпі. Отже, постає необхідність диференціювати їхнє навчальне навантаження, ставити перед ними різні вимоги, застосовувати різні методи і підходи. При цьому обов'язково спиратися на природні дані, рівень підготовки до навчання в школі, бажання батьків і самих дітей. З цією метою перед вступом дитини до першого класу проводиться не тільки тестування з математики, розвитку мовлення, читання, а й визначення рівня психічного здоров'я, загального рівня готовності до школи.

Завдання з оцінки рівня підготовки до школи - багатоваріантні, з різним рівнем складності. Тестування проводять учителі, які мають працювати у перших класах, та психолог школи. Діти приходять разом з батьками. Визначається рівень пам'яті, вміння концентрувати увагу, здібності дітей логічно мислити.

Оцінки за відповіді фіксуються у спеціальній карті, де записуються зауваження, поради, пропозиції батькам. Бесіди з батьками проводяться індивідуально, при цьому з'ясовуються конкретні дані про стан здоров'я дитини, умови її життя, взаємовідносини у сім'ї. Картка зберігається в особовій справі дитини постійно.

Батьки одержують рекомендації за результатами тестування щодо подальшої роботи з дитиною з розвитку мови, словникового запасу, читання, математики, розвитку психологічних показників саморегуляції, фонематичного слуху, пам'яті, мислення, розумової активності, темпераменту тощо.

У жовтні проводяться збори батьків дітей-шестирічок мікрорайону за участю різних спеціалістів - вчителів, психологів, лікарів, юристів.

За результатами підготовленості дітей до школи відповідно формуються класи. Така методика забезпечує наступність у роботі вихователя дитячого садка і вчителів початкових класів, спонукає тих та інших відповідальніше ставитись до майбутнього учня, його першої серйозної соціальної адаптації. Значно підвищується відповідальність батьків за підготовку дитини до школи, і що дуже важливо - зростає їхній інтерес до школи, зацікавленість у змістовному шкільному житті. Батьки стають активними учасниками всіх свят та інших заходів, у яких беруть участь їхні діти. До речі, ця зацікавленість і активність зберігається й у подальші роки навчання дитини.

Серед значимих причин відхилень у поведінці - небажання опанувати навчальний матеріал. Дослідженнями було виявлено, що чим нижчий рівень організації поведінки, тим вірогідніше є те, що діти стають невстигаючими. У сучасній дидактиці диференціація навчання - педагогічний принцип, згідно з яким підвищення здатності до навчання потребує врахування психічних та фізичних особливостей, згідно з якими відбираються і диференціюються зміст освіти, форми і методи навчання. Визначають диференціацію за зовнішніми та внутрішніми показниками.

Зовнішня диференціація - це поділ учнів на соціальні групи превентивного впливу, в яких мета, зміст освіти, форми і методи навчання реалізуються з погляду домінуючої типологічної ознаки учнів (інтересів, потреб, здібностей, навченості, працездатності тощо).

Зовнішня диференціація за проявами поведінки визначила групування дітей за оцінкою їх ступеня проблем - діти з негативними проявами у поведінці, на класному обліку, на загальношкільному чи в міліції у справах неповнолітніх.

До зовнішньої диференціації превентивного навчання слід віднести бесіди, факультативи, гуртки, тренінги, проекти, де дітей з такими проблемами залучають до засвоєння інформації, досвіду соціальної поведінки. Переважає форма добровільного залучення, яка спирається на поєднанні інтересів та задач превентивної освіти.

Внутрішня диференціація враховує типологічні особливості учнів, соціометрію. Внутрішня диференціація учнів розрізняє не тільки їхні рольові статуси в залежності від цілей превентивного навчання, а й мотивів, потреб, які можуть усвідомлюватись або ні, але не спричиняти конфлікти. В процесі превентивної освіти важливе місце належить мистецтву педагогів, соціальних педагогів, психологів. Отже, такий підхід забезпечує наступність у роботі дошкільної і шкільної ланок, чітка методика підготовки дитини до нової для неї ролі учня допомагає уникнути багатьох протиріч, що призводять до відхилень у поведінці учнів, дають можливість гуманізувати навчально-виховний процес у напрямі допомоги й захисту дитини.

У процесі ранньої (первинної ) педагогічної превенції діти, які мають нестійкі переконання, набувають здатності оцінювати свої вчинки, давати собі правильну оцінку. Досвід первинної превенції свідчить про значні можливості попередження правопорушень серед учнів засобами гуманізації навчально-виховного процесу на ранньому етапі навчання.

Інколи в основі проблемної поведінки знаходяться процеси, які поза межами компетенції навчального закладу. Затримка чи порушення розумового, психічного розвитку може не дати ефекту суто педагогічними заходами. Проблема не тільки в тому, що діти з глибокими відхиленнями в розвитку не засвоюють звичайну навчальну програму, а неуспішність заважає формуванню позитивних міжособистісних стосунків з однолітками. Проблема у тому, що стандарти освіти педагогів не передбачають володіння знаннями з психопатологічних дисциплін. Намагання вплинути на таких дітей може тільки спонукати до загострення проблем. При підсиленні директивного превентивного впливу у дитини може виникати невротичний стан та афективні прояви. Вона стає некерованою, агресивною. В результаті застосування непрофесійних знань у дитини відбувається швидка дисгармонія в емоційній та вольовій сферах, знижується контроль за вчинками, що нерідко призводить до негативних вчинків, які ставлять під загрозу як саму дитину, так і оточуючих. Такі проблеми має запобігати та відповідально розв'язувати медико-соціальна-педагогічна комісія. Рекомендації педагога батькам звернутись до психологів чи психотерапевтів не свідчать про його професійну компетентність, а, навпаки, визначають рівень педагогічної відповідальності за долі0 дитини. І саме цим визначається превентивний ефект робот педагога.