1.9.1. Англія

Найпоширенішим елементом озеленення був сквер – ділянка землі з розташованим на ній садом і огорожею. Довкола огорожі проходять вулиці і тротуари, якими можна потрапити в будинки, забудовані з усіх чотирьох боків скверу. Форма скверу може бути 3- і 4-кутною, правильною і неправильною. Не існує правила, згідно з яким сквер може знаходитися в якомусь визначеному звязку із сусідніми площами і вулицями. Загалом англійський сквер розглядається як замкнута територія. Спочатку він мав типове регулярне планування, а коли в парки прийшов пейзажний стиль, в його обрисах виникають елементи вільного плану.

Перші сквери почали зявлятися у Лондоні у XVII ст. Найпершим був Covent Garden, закладений близько 1630 р. Через пять років розбивають Leicesten Square, а згодом Bloomsbury Square (1665), Soho Square (1681), St. James Square (1684), а також Crosvenor Square (1695). Вони не були повязані між собою і являли собою міські зелені площі. У XVIII ст. Лондон збагатив себе ще 15-ма скверами, зокрема розширився Crosvenor Squere (1720), Hannover Squere (1720), Berkley Squere (1774) та ін.

Найбільше сквери розвивалися до першої половини ХІХ ст. (Queen Squere, 1812; Lloya Squere, 1840; Kensington Squere, 1840 та ін.). Вони утворили густу мережу, яка зєднувала житлові ділянки з більшими рекреаційними територіями, якими були перші публічні парки.

1.9.1.1. Гайд-парк. Найбільше значення для тогочасного Лондону мав Гайд-парк, який був королівською власністю, але вже в XVII ст. переданий для громадського користування. Служив місцем відпочинку, а з половини ХІХ ст. – місцем різноманітних зборів і мітингів. Уся територія займає 145 га з надзвичайно мальовничим озером, яке називають Серпантиною, в південній частині (довжина 1 км). В ХІХ ст. парк переплановано в пейзажному стилі з великими галявинами для відпочинку на траві. Тут були влаштовані алеї для кінної їзди, а периметром – для їзди на бричках. На вході в парк влаштовано великі ворота. В звязку з проведенням Міжнародної промислової виставки в парку збудовано Кришталевий палац (згодом перенесений до Sydenham).

1.9.1.2. Кенсінгтон-парк. Розташований поруч з Гайд-парком. Належав також королівській сімї і був спочатку влаштований у бароковому стилі, але згодом перероблений В.Кентом у пейзажний і переданий королевою Вікторією місту для загального користування. Площа близько 110 га. Після знесення валів, веж і бастіонів, якими були оточені Гайд-парк і Кенсінгтон, обидві території злилися в єдиний великий зелений масив. Водойми обох парків обєдналися в одну і їхня довжина сягла понад 1,5 км.

Поміж Гайд-парком і Темзою в першій половині ХІХ ст. два парки – Грін-парк (21 га) і Джамес-парк (37 га) – перетворюються в ландшафтні.

1.9.1.3. Регентс-парк. У ХІХ ст. в Лондоні зявляються й нові парки. Одним з найцікавіших з них є Регентс-парк, закладений у 1812 р. Джоном Рашом. Поява парку повязана з будівництвом за проектом цього ж архітектора великого житлового комплексу з дуже довгими будинками, оточеними пейзажним парком. Посередині парку запроектовано комплекс будинків у вигляді двох концентричних кілець. Житлова забудова була нерозривно повязана з природним оточенням.

Цей проект не був повністю реалізований. Передусім не був збудований центральний веретеноподібний житловий комплекс. Крім того, на території парку, яка займає 190 га, головним чином в її периферійній частині, з’явилися громадські будівлі, в основному наукові інститути. В північній частині парку у 1826 р. закладений зоологічний сад. У південній частині споруджено мальовниче озеро із островами і затоками, а також басейни і літній театр.

1.9.1.4. Баттерсі-парк. Закладений на початку ХІХ ст. у Лондоні над Темзою. Архітектор Джон Гібсон. Площа 80 га. Композиційним центром парку є велика галявина, призначена для гри у футбол і крикет. Тут можна було також полежати на траві чи зайнятися гімнастичними вправами. Насадження – масиви, групи, алеї – зосереджені головним чином на периферії парку, де прокладена кільцева доріжка для верхової їзди.

Іншим композиційним вузлом є ставок із крутими береговими лініями.

Спортивні майданчики, кафе, ресторани, а також конюшні винесені на периферію парку.

Окрасою парку є сад екзотичних рослин.

Джо Гібсону належить також авторство у проектуванні та створенні парку Вікторія (117 га) у Лондоні.

Упродовж ХІХ ст., переважно у другій його половині, спостерігається досить інтенсивний ріст площі зелених насаджень. Якщо в першій половині вона становила дещо більше 500 га, то у 1889 р. – 1074 га, а у 1898 р. – близько 1483 га.

1.9.1.5. Сефтон-парк у Ліверпулі. Архітектор Е.Андре. Площа 156 га. Будівництво розпочалося у 1867 р. і тривало пять років.

Парк розташований у долині, яка з півночі на південь перетинається протокою, перетвореною в ряд ставів і потоків.

За периферією парку, яка влаштована у вигляді невеликих гаїв та груп різної величини, прокладено дорогу для верхової їзди, а також влаштовано будиночки-притулки для відпочинку. Мережа доріжок утворює в плані еліпси, кола та плавні криві, обмежуючи контури відкритих просторів. Завдяки крупному масштабу лінії доріжок не сприймаються в натурі як регулярні.

Парк поділено на декілька функціональних зон: галявини для спорту та ігор, Парк Косуль, музична естрада, ресторан. Як і в Баттерсі-парку, ботанічний сад тут виділений в окрему ділянку із власним плануванням. На його території влаштовано оранжерею, акваріум, водні басейни й експозицію грунтових рослин.

У Парку Косуль влаштовано будиночок для тварин і маленький ставок для водопою.

Виділяється в парковому ландшафті велике озеро з двома фонтануючими струменями, острівками, гротом і каскадами. Територія, що оточувала парк, була призначена для віллової забудови.