Як свідчить досвід розвинених країн Заходу, трудове право формується на базі:
встановлених державою правових норм (так званого писаного права);
міжнародно-правових норм, що регулюють трудові відносини і ратифіковані в установленому порядку (конвенції Міжнародної організації праці та інших організацій);
договірного права, тобто правил, встановлених шляхом взаємних угод — тарифних чи колективних договорів тощо;
звичаєвого права, судової практики та юридичної науки (так званого неписаного трудового права).
Перехід України до ринкових відносин, інтеграція її у світову економічну систему, зміни у політичній спрямованості і переорієнтація з юридичного позитивізму до природно-правової доктрини вимагають і нових підходів до поняття права в цілому та трудового права зокрема.
Перші спроби наблизити трудове право України до його класичного зразка намітилися досить виразно за останні декілька років. У практиці регулювання трудових відносин почали широко застосовуватися договірні засади як на державному, так і місцевому рівнях. Змінюється ставлення до судової практики в плані її «регулятивних властивостей», міжнародно-правові норми набувають значення на національному правовому полі та ін.
На даний час самостійність трудового права як галузі права не є предметом дискусії в юридичній науці. Впродовж багатьох років свого існування воно утвердилося на чільних позиціях тепер вже і системи права України, а тому спроби розглядати його як «непрофілюючу» чи «як комплексну — другорядну» галузь права не мають суттєвого значення. Зміни характеру праці, способів залучення до праці, привнесення у трудові відносини елементів найму і купівлі-продажу робочої сили не змінюють орієнтації щодо юридичної природи норм, котрі забезпечують ці відносини. Побоювання, які з'являються останнім часом серед юристів-практиків, що при переході до ринкової економіки трудове право як таке зникне і що нібито поява контрактів у трудових відносинах — перша ознака краху трудового права, не мають під собою реального ґрунту і дещо схожі на дилетантство.
Свідченням перспектив існування трудового права може бути хоча б досвід країн з розвиненою ринковою економікою, де, незважаючи на певну кризу цієї галузі, сумнівів з приводу наявності трудового права у їх правових системах не виникає1.
Поняття «трудове право» можна розглядати у декількох аспектах. І залежно від рівня сприйняття та уявлення (побутового чи фахового) його багатоаспектність може бути досить різноплановою. При цьому не варто забувати і відкидати той факт, що трудове право на відміну, наприклад, від фінансового, земельного чи кримінального права, стосується значної маси суб'єктів правових відносин, а отже, його розуміння і поняття крізь уяву і свідомість безпосередніх виконавців теж може бути предметом розгляду.
По-перше, трудове право розглядають як галузь права у системі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття «трудове право». Воно має цілком об'єктивний характер і є підставою для подальших визначень трудового права в інших аспектах.
Як галузь права трудове право являє собою систему правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.
Другий аспект поняття «трудове право» характерний переважно для сфери реалізації права. І хоча на практиці в діяльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профкомів та ін.) йдеться в основному про застосування законодавства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законодавство», а тому застосування терміну «трудове право» замість терміну «трудове законодавство» можна вважати цілком прийнятним. Правозастосувальна діяльність від цього не страждає.
Третій аспект поняття «трудове право» стосується юридичної науки і є однією з її галузей. Трудове право як наука становить систему об'єктивних знань про поняття, розвиток, закономірності, принципи самостійної галузі права. Як галузь права, воно є власне предметом науки трудового права. І хоча трудове право України впродовж багатьох років самостійно практично не існувало, а було складовою радянського трудового права, наука трудового права і на той час була представлена в Україні яскравими особистостями, вченими-трудовиками, яких можна вважати засновниками національної правничої думки. Такі вчені, як О. І. Процевський, Р. І. Кондратьев, В. І. Прокопенко, М. Й. Бару та інші, зробили неоціненний внесок у розвиток і становлення науки трудового права України.
Після здобуття Україною незалежності вчені-трудовики продовжують активно працювати над проблемами вдосконалення правового регулювання трудових відносин на етапі переходу до ринкової економіки. Крім вже названих відомих вчених, плідно працюють у цій сфері такі знані професори, доктори та кандидати наук, як А. Р. Мацюк, В. Г. Ротань, Л. І. Лазор, В. С. Венедиктов, Н. Б. Болотіна, І. В. Зуб, Н. М. Хуторян, О. Т. Барабаш, В. О. Процевський, Я. І. Безугла, С. Б. Стичинський, П. І. Жи-галкін, Г. С. Гончарова, В. В. Жернаков, Г. І. Чанишева та багато інших.
Багато хто із названих вчених бере участь у роботі групи, що здійснює підготовку проекту нового Трудового кодексу України, який повинен стати ще одним етапом юридичного закріплення гарантій трудових прав працівників і роботодавців, упорядкування ринку праці, гармонізації соціально-трудових відносин.
Останній аспект поняття «трудове право» пов'язаний з навчальною дисципліною. Саме так останнім часом називається у навчальних планах підготовки юристів-правознавців одна з основних навчальних дисциплін. Більше того, трудове право як навчальна дисципліна фігурує не лише у навчальних планах юридичних закладів освіти, а й, що важливо, включається до планів підготовки економістів, менеджерів, митників та багатьох інших спеціалістів.
Як бачимо, трудове право за своїм змістовним наповненням явище багатоаспектне. І кожне з понять так чи інакше має право на існування. Однак для нас найбільший інтерес становить трудове право як галузь вітчизняної системи права. Саме у цьому значенні ми вивчатимемо його у курсі трудового права України.
Трудове право України – це система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, та тісно пов’язані з ними суспільні відносини (працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю, з нагляду трудових спорів і щодо встановлення умов праці на підприємствах) на основі поєднання договірних засад і централізованого та локального встановлення прав і обов’язків суб’єктів із застосуванням специфічних санкцій для їх належного здійснення.
Предмет трудового права
В теорії права вироблено спеціальні критерії, за допомогою яких здійснюється поділ усієї системи права на окремі самостійні галузі. Такими критеріями є:
предмет правового регулювання;
метод;
принципи права;
наявність системи законодавства;
зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо.
Більшість з цих критеріїв мають другорядне значення, а деякі можуть бути навіть об'єктом спору. Але основним і чи не єдиним критерієм, що не викликає сумніву, є предмет правового регулювання.
Предмет правового регулювання складають якісно відособлені суспільні відносини, правове забезпечення яких досягається за допомогою норм певної галузі. В трудовому праві ними, в першу чергу, виступають трудові відносини.
Однак, у суспільстві існує декілька видів трудових відносин. Чи всі вони повинні регулюватися нормами трудового права? У радянській науці трудового права вважалося, що підставою розмежування сфери дії трудового права, тобто визначення тих трудових відносин, на які поширюється законодавство про працю, є форма власності, у межах якої виникають ці трудові відносини. А оскільки основними формами власності були тоді державна і колгоспно-кооперативна, то називали два види трудових відносин:
трудові відносини робітників і службовців;
трудові відносини колгоспників.
Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю (КЗпП) України старої редакції, об'єктом правового регулювання виступали тільки трудові відносини робітників і службовців і саме вони складали основу предмета трудового права. Трудові відносини колгоспників трудовим правом не регулювались. їх правове забезпечення досягалось за допомогою норм інших галузей права - колгоспного та аграрного.
Однак сучасне законодавство не містить спеціальних норм про форми власності. А Конституція України розрізняє: приватну, державну, комунальну власність без зазначення їх форми.
Як же бути за цих обставин? Які трудові відносини слід вважати такими, що виступають об'єктом регулювання нормами трудового права?
На перший погляд, відповідь на це питання закладено в ст. 3 КЗпП України в редакції від 5 липня 1995 р. Вона гласить: «Законодавство України про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності». Отже, буквально сприйнявши зміст цієї статті, можна зробити висновок, що для трудового законодавства тепер не існує проблеми видів трудових відносин. Усі вони підпадають під сферу регулювання трудовим правом. Але такий висновок не можна вважати обґрунтованим з огляду на деякі суттєві обставини.
По-перше, якщо трудове право регулює всі трудові відносини незалежно від форми власності, на якій вони базуються, то як бути з працівниками - членами виробничих кооперативів, які працюють, не укладаючи трудового договору? Адже підставою виникнення трудових правовідносин, на яких базуються правовідносини щодо робочого часу і часу відпочинку, зарплати і дисципліни праці, тобто все те, що лежить в основі трудового права, якраз і є трудовий договір, що, згідно зі ст.21 КЗпП України, укладається між працівником і власником підприємства.
По-друге, ще за часів, коли в суспільстві панували дві форми власності й коли ніхто не сумнівався, що трудове право на колгоспи не поширюється, в колгоспах застосовувався КЗпП. Однак, особливої уваги цьому не надавали, адже сфера його дії обмежувалася тут тільки вузьким колом осіб, котрі працювали у колгоспі згідно з трудовими договорами.
Отже, якщо і за часів старої редакції ст. З КЗпП України, і тепер, трудове законодавство фактично поширювалося і поширюється на підприємства усіх форм власності та були і є працівники, які, виступаючи суб'єктами трудових відносин, не укладали при цьому трудового договору, то, очевидно, не форма власності повинна визначати сферу застосування норм трудового права, а щось інше.
Аналіз сучасного стану трудових відносин виявляє різні підстави їх фактичного виникнення і, залежно від цього, різний ступінь їх правового забезпечення. В кооперативах, наприклад, можна виділити два види трудових відносин:
між членами кооперативу (власниками) і органами управління кооперативу;
між: найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами управління.
Підставою виникнення перших відносин є вступ громадянина у члени кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, а підставою виникнення других - трудовий договір або договір найму.
У збройних силах, органах внутрішніх справ, службі безпеки України та деяких інших відомствах працюють або служать особи, які отримують зарплату, мають встановлений режим робочого часу, їм надаються відпустки і т. п., але трудове право на відносини праці цих осіб не поширюються. До них застосовується інше законодавство: Закон України «Про міліцію», Закон України «Про службу безпеки» тощо.
Отже, не форма власності є критерієм поділу трудових відносин на окремі види, а підстави виникнення цих відносин. Залежно від того, які юридичні факти породжують трудові відносини, можна говорити про різновиди останніх. Відносини власності, відношення працівника до засобів виробництва впливають безпосередньо на юридичне оформлення факту виникнення трудових відносин. На підприємствах державної форми власності трудові відносини можуть виникати лише на підставі трудового договору у різних його формах. Працівники не є його власниками і залучаються до роботи шляхом найму через укладення трудового договору. На підприємствах, що базуються на інших формах власності, цей варіант так само застосовується щодо працівників - не власників, але він тут не єдиний: трудові відносини працівників - власників засобів виробництва, осіб, які служать у Збройних Силах, МВС, СБУ виникають на підставі інших юридичних фактів, що відмінні від трудового договору і мають іншу юридичну природу.
З'ясуємо тепер, які ж із названих трудових відносин складають основу предмета трудового права.
Трудове законодавство, відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України, покликане забезпечити високий рівень умов праці та всебічну охорону трудових прав працівників. Це лише один з аспектів основної функції та призначення трудового права, яке в цивілізованому світі виконує роль захисника інтересів найманого працівника. Працівника, який змушений продавати свою робочу силу як єдиний засіб для існування. Держава ж, як гарант його конституційних прав, за допомогою правових засобів обмежує ступінь його експлуатації власником, встановлюючи такі правові гарантії, як обмеження тривалості робочого часу, надання відпусток, визначення мінімальної оплати за працю тощо. Водночас жодна держава у світі не може заборонити власникові працювати на своєму підприємстві скільки йому заманеться, але за жодних умов той же власник не може розраховувати на гарантію мінімальної оплати від держави.
Отже, трудове право має регулювати відносини найманої праці, тобто відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між: працівником і власником або уповноваженим органом чи фізичною особою.
Увага! Трудові відносини цього виду складають основну частку в системі суспільних трудових відносин. І не лише тому, що підприємства і організації державної форми власності поки що домінують серед інших господарських структур. Приватні й колективні власники також широко застосовують найману працю. Тому трудовому договору і надалі належатиме пріоритетна роль у виникненні трудових відносин трудове право аж ніяк не позбавлене перспектив існування. Звичайно, йому потрібно пройти докорінну переорієнтацію щодо своїх принципів і функцій, увібрати в себе все найновіше й передове, що с в трудовому праві інших країн з ринкового економікою, і, отже, забезпечити Україні вихід з економічної кризи.
Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, складають основу предмета трудового права, його ядро. Крім того, до предмета трудового права належать також відносини:
працевлаштування (зайнятості);
з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації на виробництві;
щодо контролю за дотриманням законодавства про працю;
щодо встановлення умов праці (колективно-трудові) ;
з вирішення трудових спорів або, як їх ще називають, процедурні відносини.
Суспільні відносини працевлаштування (зайнятості) передують виникненню власне трудових відносин. Вони поділяються на три групи взаємопов'язаних відносин:
між громадянином і органом працевлаштування ;
між органом працевлаштування і роботодавцем з приводу направлення на роботу;
між: роботодавцем і громадянином з приводу укладення трудового договору.
Перші дві групи стосунків іноді пропонують зараховувати до предмета адміністративного права, посилаючись на їх правлінський характер, оскільки виникають вони у сфері виконавчо - розпорядчої діяльності органів державної адміністрації. Але враховуючи, що ця діяльність спрямована на забезпечення трудових відносин, і при ній необхідно оперувати основними термінами і категоріями трудового права, то її можна віднести до предмета трудового права. Останнім часом відносини працевлаштування отримали своє належне юридичне оформлення. З прийняттям Закону України «Про зайнятість населення» гарантії трудових прав громадян значно зросли.
Суспільні відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації або перекваліфікації певною мірою пов'язані з відносинами працевлаштування і можуть виникати як в період існування трудових відносин, так і тоді, коли останні припиняються і особа набуває статусу безробітного. Так, під час існування трудових відносин, що виникли на підставі укладення трудового договору, працівник може тимчасово не виконувати свою трудову функцію, а навчатися безпосередньо на виробництві або ж підвищувати власну кваліфікацію в інших спеціалізованих установах. Такого виду відносини виникають на основі розпорядження або наказу адміністрації та підлягають правовій регламентації. Утому вішалку, коли відносини з перепідготовки кадрів і перекваліфікації виникають у період тимчасового припинення трудових відносин і підставою їх виникнення є відповідне розпорядження (за згодою громадянина) органу працевлаштування, вони входять до складу відносин працевлаштування. В обох випадках відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, незалежно від того, в який період і на якій підставі вони виникають, є предметом трудового права.
Основною функцією трудового права є захист трудових прав громадян, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює цілу систему правових гарантій. Для контролю за дотриманням норм трудового права створюються спеціальні державні і недержавні органи. Це спеціалізовані державні інспекції при Міністерстві праці і соціальної політики України і громадські органи профспілок та трудових колективів. Вони якраз і виступають суб'єктами відносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.
І, нарешті, відносини з розгляду трудових спорів. Вони теж складають предмет трудового права. Особливістю, яка відрізняє їх від подібних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені органи для розгляду трудових спорів безпосередньо на підприємствах. Це комісії по розгляду трудових спорів (КТС), які і виступають одним із суб'єктів таких відносин. Законом визначено спеціальний порядок створення КТС, встановлено процедуру розгляду спору, прийняття і виконання рішення.
Перелічені вище відносини виникають, як правило, у зв'язку із застосуванням загальних норм трудового права. Однак, останнє регулює і відносини з приводу встановлення умов праці з урахуванням специфіки конкретного підприємства шляхом прийняття локальних правових норм, які визначають умови робочого часу, час відпочинку, оплату праці тощо. Ці відносини теж є предметом трудового права. Часто їх суб'єктами виступають колективні органи (наймані працівники, профспілки), і тому в юридичній літературі їх іноді називають колективно-трудовими. Проте, за умов переходу до ринкової економіки, розширюється коло відносин з приводу встановлення умов праці, у яких пріоритетна роль належить власникові підприємства, і навіть коли він виступає в особі колегіального органу (на колективних підприємствах), колективістський характер таких відносин вже не є таким яскравим, як це було раніше. Тому правильніше буде називати їх відносинами з приводу встановлення умов праці.