Заняття 2 Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня» План

1. Історія написання драми-феєрії «Лісова пісня». 2. Ідейно-художній зміст твору 3. Міфологічні персонажі твору

1. Історія написання твору

Драма-феєрія (або просто феєрія; фр. féerie, від фр. fée — фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти. Сценічна дія феєрії відрізняється використанням сценічних ефектів та трюків.

Драми-феєрії виникли в Італії у 17 столітті. Пізніше, у 18-19 століттях, жанр феєрії було активно задіяно у європейському

театральному, оперному мистецтві та балеті.

Особливості драми-феєрії:

• фантастично-казковий сюжет;

• дійові особи: міфічні або фантастичні істоти;

• відбуваються надзвичайні історії;

• театральний ефект з безліччю театральних трюків (західноєвропейська феєрія)

Найвідомішою феєрією в українській літературі є драма «Лісова пісня» Лесі Українки.

«Лісова пісня» була написана Лесею Українкою влітку 1911 року протягом 12 днів. «Народилась» вона з туги за рідним краєм. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними»,— писала вона. Про це свідчить і її сестра Ольга: «Ходячи по лісі та коло озера, надто сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку силу лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми». Також у листі до матері (Олени Пчілки) О. П. Косач Леся Українка писала: «Я й здавна тую Мавку "в умі держала", оце аж з того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом... Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували у дядька Лева Скулинського». «Дитячі любі роки» Лесі Українки, роки, «коли так душа бажала надзвичайного, дивного», пройшли в поліських лісах. Образи рідної природи, казки дитинства, мелодії почутих тоді пісень запам’яталися на все життя. Про перебування Лесі Українки в Жабориці ( нині Баранівський район Житомирської області) свідчить сестра письменниці Ольга: «Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила Лесю, ще зовсім маленьку, й брата Михайла літувати з свідомим наміром (як вона сама розказувала мені), щоб вони проймалися тим українським народним духом… Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці, те або те відбувалося там» . У цьому ж самому листі вона зазначає: «"Лісову пісню" я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії». Писала «Лісову пісню» Леся Українка натхненно, до самозабуття, легко і геніально! Доказом того, що це було саме так, є її лист до сестри О. П. Косач: «Писала я її недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго приходила до пам'яті». Отож, «Лісова пісня» творилася Лесею Українкою у хвилини високого поетичного натхнення, у хвилини, за визначенням поетеси, «божественного безумства.

2. Ідейно-художній зміст твору Драма-феєрія в 3-х діях

Пролог

Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина. Початок весни. З лісу вибігає "Той, що греблі рве". Вік перемовляється з потерчатами та Русалкою, яка нагадує йому про своє кохання, дорікає зрадою. Водяник сварить Русалку, що вона водиться з облудливим чужинцем. Він тільки зводить Русалок.

Дія перша

У тій самій місцевості дядько Лев та його небіж Лукаш збираються будувати хату. Лев — старий чоловік, добрий. Лукаш ще молодий парубок. Старий розповідає хлопцеві, що треба уважно ставитися до лісових жителів. Лісовик говорить Русалці про те, що Лев не скривдить їх.

Лукаш робить з очерету сопілку, на голос якої приходить Мавка, яка перед тим розмовляла з Лісовиком. Лісовик попереджав дівчину, щоб оминала людей, бо від них тільки лихо.

Коли Лукаш збирається ножем надрізати березу, Мавка зупиняє його і просить не кривдити своєї сестриці. Лукаш дивується, що зустрів у лісі таку незвичайно пишну та вродливу панну, запитує, хто вона така. Вона називається Мавкою лісовою.

Дівчина подобається Лукашеві своєю мінливою вродою, ласкавою мовою, чутливістю до музики й краси. Він розповідає, що люди паруються між собою, коли кохають.

Говорить хлопець Мавці й про те, що вони збираються будувати в лісі хату.

Мавка й Лукаш закохуються одне в одного.

Дія друга

Пізнє літо, на галявині вже побудовано хату, посаджено город. Мати сварить Лукаша, що він даремно витрачає час, граючи на сопілці. Вона кричить і на Мавку, називаючи її ні до чого не придатною нечупарою. Дорікає їй за одяг, висилає жати. Але Мавка не може жати колосочки, бо вони промовляють до неї.

Лукаш пояснює Мавці, що матері потрібна невістка, яка б працювала на полі й у хаті. Мавка силується зрозуміти всі ці закони своїм закоханим серцем, але такі дрібні турботи чужі їй, вона живе всесвітньою красою.

До обійстя приходить вдова Килина. Вона бере у Мавки серп і починає жати. З Лукашем вона жартує, а потім іде до хати. Мати ласкаво приймає її. Лукаш проводжає Килину до села.

Мавка потерпає, та Русалка заспокоює її, але застерігає від кохання, яке може занапастити вільну душу. Попереджає Мавку й Лісовик. Він просить її згадати про свою болю, красу природи, звільнитись від пут людського кохання.

Мавка збирається знову стати лісовою царівною. Вона вдягається у багряницю, срібний серпанок. До неї починає залицятися Перелесник. Вони починають танцювати. Але з’являється Марище, яке хоче забрати Мавку. Вона кричить, що ще жива.

Лукаш поводиться з Мавкою грубо і кричить матері, що хоче засилати старостів до Килини. З горя Мавка йде до Марища.

Дія третя

У хмарну осінню ніч біля Лукашевої хати бовваніє постать Мавки. З лісу виходить Лісовик. Він пояснює, що наказав перетворити Лукаша на вовкулаку. Але Мавка надіється перетворити його на людину силою свого кохання. Лукаш лякається Мавки, тікає від неї.

Куць розповідає, що у сім’ї Лукаша порядкують злидні, свекруха з невісткою сваряться.

Мавка перетворюється на суху вербу, з якої хлопчик Килини вирізує сопілку. Сопілка промовляє голосом Мавки: "Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає..."

Килина хоче зрубати вербу, але Перелесник рятує її.

Килина просить чоловіка повернутися на село. Приходить загублена Доля, що вказує на сопілку. Лукаш дав Мавці душу, але позбавив її тіла. Але вона не журиться тілом, її кохання тепер вічне. Кульмінацією дії стає останній монолог Мавки,де вона звертається до Лукаша.

Лукаш починає грати. Мавка спалахує давньою красою, і чоловік кидається до неї. Але вона зникає. Починається сніг. Лукаш замерзає з усмішкою на устах.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

У "Лісовій пісні" втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців.

Гостро постає проблема відносин людини і природи, які дуже часто не є гармонійними. Людина звикла ставитися до природи, як до засобу, що робить її життя зручнішим. Використовуючи природні дари, людина не помічає своїх шкідливих дій.

Мавка є втіленням не тільки краси і беззахисності природи, але й духовної краси людини, що не може бути знищена в повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується.