1.3 Удосконалення управління ресурсовикористанням

У попередніх розділах багато говорилося про умови та принципи створення ефективних систем управління потенціалом на кожному підприємстві. Разом з тим, практика господарювання в Україні підтверджує непоодинокі випадки низького рівня використання сукупності потенціалу та його окремих елементів. Тому з позицій економічної теорії спробуємо розібратися, чому ефективність використанні ресурсного потенціалу залишається низькою.

Прорахунки щодо управління потенціалом підприємства пов’язані з наступним:

• відсутність ув’язки поточних та стратегічних управлінських рішень;

• невідповідність структури потенціалу організаційній формі підприємства;

• невідповідність організаційної (корпоративної) культури стану та рівню ефективності використання як окремих елементів, так і усієї сукупності потенціалу підприємства;

• невідповідність кваліфікації представників системи менеджменту потребам ринку;

• відсутність підтримки з боку держави та місцевих органів самоврядування.

Використання будь-якого елементу у сукупності потенціалу підприємства, а особливо це стосується енергоресурсів, з огляду на залежність кінцевого результату від впливу чисельних зовнішніх чинників, є складним процесом. Часто результат використання окремих елементів потенціалу не піддається однозначній оцінці, але управлінські дії мають бути спрямованими на максимізацію кінцевого результату функціонування економічної системи – якомога повніше задоволення потреб споживачів за одночасної мінімізації власних витрат.

У зв’язку з цим аналіз використання окремих елементів потенціалу доцільно ув’язувати з рівнем технологічних операцій і процесів, іншими чинниками внутрішнього стану підприємства.

Для чіткого визначення необхідних обмежень щодо використання елементів у сукупності потенціалу підприємства варто виокремлювати в управлінській діяльності умовні блок-схеми. Наприклад, мету програми енергоощадження на підприємстві можна відобразити у формі максимізації результату енергоспоживання (досягнення максимуму енерговіддачі або запобігання негативного ефекту, вплив якого необхідно звести до мінімуму). Але, крім глобальної мети, необхідно, щоб конкретні цілі програми були виражені кількісно, а терміни її реалізації – чітко обмеженими. Складовою частиною цього етапу є дослідження сукупності споживачів та послуг, що надаються у межах конкретної програми (у межах структурних підрозділів підприємства, його окремих служб, дільниць, виробництв тощо). Крім того, розподіл таких споживачів на окремі групи сприяє поліпшенню аналізу та обгрунтованості управлінських рішень.

Наступним кроком має стати обґрунтування альтернатив, що підвищують достовірність вибору й ефективність результату. При цьому слід зважити на наступні можливі альтернативи:

• продовження реалізації прийнятої програми;

• втрати визначаються з урахуванням рівня інфляції, змін в оплаті праці, динаміки обсягів виробництва;

• врахування необхідності залучення додаткового обладнання, інших ресурсів тощо.

Варто наголосити, що збільшення кількості альтернатив утруднює розрахунки і вибір, а зменшення – знижує обґрунтованість вибору.

Альтернативи доцільно розглядати у наступній послідовності:

1. оптимізація кількості альтернатив вибору і здійснення програм;

2. виключення тих альтернатив, що за даними попереднього аналізу не зможуть бути реалізованими, не відповідають визначеним цілям чи не дають бажаних (очікуваних) результатів;

3. визначення витрат – оцінка усіх елементів за спільним критерієм, характеристика способів реалізації програми, визначення обсягів капітальних вкладень та поточних витрат, джерел їх покриття;

4. оцінка результатів у вартісному (вартість заощаджених енергоресурсів) або фізичному (заощадження енергії певного виду у натуральних одиницях) виразі;

5. порівняння альтернатив за критерієм “витрати - ефективність”.

Розглянутий господарський механізм передбачає дотримання об’єктивної умови розвитку будь-якого економічного явища – у кожному окремому випадку граничні витрати мають збігатися з граничним доходом. Виходячи з цього, витрати енергоресурсів доцільно здійснювати до рівня, за якого ефект від вкладення останньої одиниці енергоресурсу не нанесе збитку.

Отже, доки граничний дохід від виробництва певного виду продукції перевищує граничні енерговитрати, для підприємства вигідно вкладати додаткові енергоресурси. З погляду економічно доцільного витрачання енергії нарощування обсягів виробництва продукції має продовжуватися до рівня, доки граничні енерговитрати не зрівняються з граничним доходом.

Лише після цього приймається відповідне управлінське рішення щодо ухвалення конкретної альтернативи. А це, у свою чергу, слугує підставою для планування ресурсовикористання, спрямованого на зниження ресурсомісткості продукції підприємства.

Система управління потенціалом має забезпечити доцільний вибір напряму ресурсозбереження. Для цього важливо володіти інформацією про рентабельність виробництва, резерви заощадження живої та уречевленої праці, рівень фахової підготовки працівників, що створює фундаментальну інформаційну базу управління потенціалом та обгрунтування резервів ресурсозаощадження, формування конкурентоспроможності підприємства.

Проектування систем управління потенціалом підприємства зможе орієнтуватися на ресурсоощадне господарювання лише за підтримки держави. Для цього потрібно розвивати на рівні держави ресурсоощадні програми, а відповідна державна політика має спиратися на науково обґрунтовану систему організаційно-економічних, технічних, технологічних, екологічних та інших заходів, що передбачають опрацювання та подальшу реалізацію на підприємстві ефективних цілеспрямованих методів, форм і напрямів використання окремих видів ресурсів, енергоспоживання.

Доцільність таких дій доведена світовою практикою. Так, наприклад енерговикористання регулюється урядовими органами: у США – Управлінням з раціонального використання палива та енергії; у Великій Британії – Комітетом з використання паливно-енергетичних ресурсів; у Франції – Агентством з заощадження енергії; у Японії – Управлінням раціонального використання природних ресурсів. Такі державні структури здійснюють аналіз і контроль стану енерговикористання, опрацювання стратегії та економічних механізмів енергозаощадження, розповсюдження інформації про досвід раціонального використання енергії.

Для ефективного виконання функцій ощадливого використання потенціалу має бути забезпечена системність управління такими процесами, що передбачає координацію дій усіх структурних підрозділів підприємства, контроль використання окремих складових потенціалу на усіх стадіях життєвого циклу продукції, комплексність системи матеріально-технічного забезпечення, а також організаційно-економічних, соціально-психологічних та екологічних заходів, спрямованих на ресурсоощадливість.

Як зазначалося вище, ефективне управління потенціалом передбачає здійснення аналізу ресурсовикористання, метою якого є формування відповідної стратегії і тактики. Основними завданнями аналізу слід вважати:

• оцінку сукупності та окремих складових потенціалу підприємства;

• обґрунтування економічних, науково-технічних, соціальних та інших заходів підвищення ефективності використання потенціалу;

• дослідження відповідності стану окремих елементів потенціалу сучасним вимогам науково-технічного прогресу.

Цілісна система управління потенціалом, поєднуючи самостійність підприємства, перебудову економічних механізмів, планування, ціноутворення, фінанси, мотивацію, демократичність, чітке розмежування функцій, активізацію особистості, має формуватися комплексно, інтегруючи названі елементи та чинники.

Розвиток системи управління потенціалом як сфери ресурсовикористання, має обов’язково передбачати урахування об’єктивних природних чинників (різнорідність використовуваних ресурсів, місце розташування природних копалин тощо), багато стадійність циклу відтворення, поєднання інтересів господарської діяльності та збереження ресурсного потенціалу.

Цілями та завданнями господарського механізму ресурсовикористання є наступні:

а) задоволення потреб ринку у ресурсах;

б) збереження та примноження природних багатств країни;

в) покращення екологічного стану регіону.

Схема господарського механізму ресурсовикористання поєднує наступні підсистеми:

1. функціональна – методи та технологія планування потенціалу;

2. забезпечуючи – наукові дослідження, кадровий склад, інформаційно-правовий супровід.

Сучасні масштаби та темпи розвитку продуктивних сил потребують особливої уваги як з боку науковців, так і виробників до проблем удосконалення систем раціонального використання потенціалу, вторинної сировини, охорони та збереження довкілля.

Нині постає проблема поліпшення нормування використання будь-яких видів матеріальних ресурсів підприємства у нерозривному зв’язку з посиленням зацікавленості працівників у ресурсозбереженні. Головна роль у здійсненні ресурсоощадної політики належить власникам підприємств, незалежно від форми власності.