О.В.Удовицька (1987) визначила сім основних ознак ризику розвитку карієсу зубів:

• в’язкість слини;

• кисла реакція середовища ротової порожнини;

• схильність до поверхневого відкладення зубного нальоту при нормальному гігієнічному режимі;

• гіпоплазія емалі, яка свідчить про дефект розвитку емалі;

• передчасне прорізування зубів ( на 6 місяців для молочних, на 1 рік для постійних);

• спадкова, генетична схильність;

• токсикози (гестози) вагітності;

Для профілактики карієсу зубів найбільш практичне значення мають три фактори ризику, визначені ВООЗ:

• зубний наліт та його мікроорганізми;

• надлишок цукру в їжі;

• дефіцит фтору в їжі і питній воді.

Фактори ризику взаємопов’язані між собою і призводять до виникнення карієсогенної ситуації.

Карієсогенна ситуація – умови, при яких певний карієсогенний фактор або група, діючи на зуби, робить їх схильними до дії кислот. Пусковим механізмом є мікрофлора порожнини рота, при обов’язковій наявності вуглеводів і контактів цих факторів з тканинами зуба.

Ознаки карієсогенної ситуації в порожнині рота:

• незадовільний стан гігієни порожнини рота ;

• значний зубний наліт і зубний камінь;

• наявність множинних крейдяних каріозних плям;

• кровоточивість ясен.

Загальна ендогенна профілактика карієсу зубів.

Раціональне харчування, яке передбачає його повноцінність та збалансованість за всіма компонентами і відповідний його режим – суттєвий засіб попередження розвитку карієсу зубів. Поряд із дотриманням відповідної протикаріозної дієти можлива її медикаментозна корекція, а у ряді випадків проведення спеціальної медикаментозної профілактики карієсу.

Фторування питної води

Централізоване фторування питної води проводиться в місцях, де вміст фтору не відповідає нормі – 0,8-1,2 мг/л. Для фторування води використовують кремній – фтористий натрій.

У населення, яке використовує воду з вмістом фтору 1 мг/л і більше, розповсюдження карієсу на 53% менше, ніж у людей, що користуються водою з вмістом фторидів 0,1-0,3 мг/л.

У регіонах з жарким та помірним кліматом в літку слід підтримувати у питній воді концентрацію фторидів до 0,8 мг/л. У зонах помірного клімату в інші пори року, коли потреба у воді знижується, цю концентрацію підвищують до 1,0-1,2 мг/л, при максимально допустимій – 1,5 мг/л у водогінній воді.

Фторована питна вода природно впливає на вміст фтору в організмі через страви, що готують з її використанням.Така їжа може містити фтор у концентраціях 0,6-1,0 мг/л.

Багаторічні спостереження використання фторованої питної води, проведені в США, Канаді, Австралії, ФРН та багатьох інших країнах протягом останніх 50-ти років, продемонстрували зниження карієсу в межах 50-75% для постійних зубів і 50% для тимчасових у дітей віком 5-15 років.

За даними ВООЗ, на шляху методу фторовання води є одна із суттєвих перешкод – невідповідність водогінних систем існуючим потребам, а також відсутність достатньо підготовленого технічного персоналу.

ВООЗ підкреслює, що в районах без централізованого постачання фторованої води є фторування харчових продуктів, особливо кухонної солі, молока, хліба тощо.