Бронзовий вік.
Люди навчилися використовувати І штучний метал – бронзу (сплав міді та олова). Це сприяє підвищенню продуктивності праці, майновій нерівності (диференціації на заможних та бідних), остаточно утверджується патріархат, парна сім’я. Все це призводить до І великого суспільного поділу праці – відокремлення скотарства від землеробства. Там, де були великі простори для пасовищ – переважало відгінне скотарство (Степ), у Лісостеповій зоні переважало землеробство із при селищним скотарством.
Ранній залізний вік.
З’являється залізорудне виробництво, ще більше зростає продуктивність праці, відбувається ІІ великий суспільний поділ праці – ремісництво відокремлюється від землеробства. Це сприяє розвитку обміну і торгівлі, майновому розшаруванню та появі приватної власності. Зміна клімату – на рубежі бронзового і раннього залізного віку він став надто посушливим та багато інших різних чинників призвели до активних еміграційних процесів та появи у ПН Причорномор’ї грецьких міст-держав – Ольвія, Тіра, Пантикапей, Херсонес, Феодосія та ін.. (так звана велика грецька колонізація), і утворенні на території сучасної України військово-політичних етнічних об’єднань (кіммерійців, скіфів, сарматів – іракомовних кочових племен).
ІІ.
В цей же час (у І-ІІ ст. н.е.) з’являються перші писемні згадки про ранньослов’янські племена у творах римських вчених ( Плінія Старшого, Тацита, Птоломея), де вони фігурують під назвою «венеди», а етнонім «слов’яни» вперше вжили візантійські автори. У VІ ст. візантійський хроніст Йордан сповіщає, що вже існувало 3 гілки слов’ян: венеди, анти і склавіни. Отже, на історичну арену слов’янство вийшло у І тис. н.е. у період динамічного і драматичного періоду Великого переселення народів. Готи, гуни, а потім і анти, склавіни, авари, вандали починають регулярні походи на територію Римської імперії. З Подніпров’я анти проникли на території Балкан, Дону, Донця, верхнього Дніпра, але у сутичках із аварами вони знесилилися і після 602 року в історичних джерелах більше не згадуються.
Так, дуже швиденько ми переходимо до вивчення наступної доби в історії України – доби середньовіччя (див. Періодизацію історії України). Доба середньовіччя (VI ст.н.е. – XV ст.н.е.) – вивчає минуле України від часу падіння Антського царства до захоплення українських земель сусідніми державами.
Склавіни ж навпаки, з Подунав’я вирушили у напрямку Буга, Дністра і Дніпра, і в VІІІ-Х ст. н.е. асимілювалися із місцевими племенами. Саме у цьому ареалі склалися 7 племінних союзів, безпосередніх предків українців – поляни, древляни, сіверяни, тиверці, волиняни, уличі та білі хорвати. Полянський племінний союз – майбутнє ядро Київської Русі.
Нам відомо, що жили вони у родоплемінному суспільстві і займалися орним та підсічно-вогневим землеробством і при селищним скотарством. Допоміжну роль відігравали полювання, рибальство та бортництво. Значного розвитку досягли залізоробна справа, гончарство та ювелірне ремесло. Віруванням давніх слов’ян було язичництво у формі багатобожжя (політеїзму), де головними богами були Перун, Хорс, Дажбог, Ярило, Волос, Мокош, Стрибож, Лада, … та обожнення сил природи.
У слов’ян на жаль довго не було власної писемності (а якщо і була, то джерела практично відсутні – лише деякі натяки), тому із арабських джерел дізнаємося, про 3 державні утворення наших предків - Куявія, Артанія і Славія. Сучасні дослідники ототожнюють Куявію з Київською землею князя Аскольда, що об’єднувало полян, древлян і сіверян. Про походи цього князя на Візантію у 860 та 866 рр. є письмові згадки. Можливо, саме він був першим християнином у язичницькій Куявії - за що і був убитий у результаті змови у 882 р. Славію асоціюють із Новгородською землею під керівництвом Рюрика та Олега, Артанію – із Тмутараканню (Ростово-Суздальська земля).
Таким чином, на межі VІІІ-ІХ ст. н.е. внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов’янських князівств виникла Київська Русь.
ІІІ
До питання про походження КР вперше звернувся легендарний літописець Нестор у «Повісті минулих літ». Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Є кілька теорій походження цього державного утворення.
Норманська (ХVІІІ ст.) Німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Байєр та Міллер, посилаючись лише на літописну легенду, обґрунтували теорію норманізму. За нею: давньоруську державу заснували вихідці із Скандинавії – нормани, яких запросили для управління племенами чуді, кривичів, древлян і полян.
Автохтонна (слов’янська) Тоді ж рішучим опонентом норманської теорії став М. Ломоносов. За нею: у слов’ян існували всі передумови для створення власної державності і до навали варягів існували власні місцеві династії, засновником якої був Кий.