4. Грошовий і ресурсний підходи до виміру витрат і результатів

Один з основних принципів оцінки проектів є моделювання пов’язаних з проектом грошових потоків. Річ у тому, що є два різні підходи до оцінки ефективності - грошовий і ресурсний.

При грошовому підході результати і витрати проекту виражаються у вступах (припливі) і витратах (відтоку) грошових коштів. Саме цей підхід і реалізований у сучасних методиках оцінки ефективності, В той же час методики оцінки ефективності, що використовувались в колишньому СРСР, часто були орієнтовані на інший - ресурсний підхід. Тут результати проекту характеризувалися виробленою продукцією, витрати - обсягом витрачених ресурсів різного виду.

Звідси випливає, що грошовий і ресурсний підходи відрізняються не тим, що в одному випадку використовуються грошові показники, а у другом – якісь інші.

Основна відмінність між грошовим і ресурсним підходами в тому, що вважати витратами і результатами і до якого моменту часу їх відносити. Грошовий підхід у літературі зазвичай пов'язується з вживанням бухгалтерами так званого "касового методу", тоді як ресурсний - із застосуванням "методу нарахування".

При ресурсному підході витрати будь-якого ресурсу враховуються у момент їх здійснення, результати, наприклад вироблена продукція, - у момент виробництва. При грошовому підході витрати будь-якого ресурсу враховуються у момент оплати. Цей підхід орієнтований на врахування реальних доходів і витрат підприємства і безпосередньо враховує основні припливи і відтоки засобів на його рахунках. З іншого боку, деякі види результатів і витрат важко, або неможливо оцінити у системі цін, що діє.

1.5. Загальна схема оцінки ефективності

У більшості або, принаймні, у багатьох випадках процес оцінки ефективності проекту здійснюється у два етапи:

1) загальна оцінка проекту в цілому і визначення доцільності його подальшої розробки;

2) конкретна оцінка ефективності участі у проекті кожного з учасників.

На першому етапі організаційно-економічний механізм реалізації проекту (і, зокрема, схема його фінансування) невідомий, або відомий лише в найзагальніших рисах; склад учасників проекту також не визначений. У цих умовах про "привабливість" проекту можна здогадуватись лише за показниками суспільної і комерційної ефективності проекту в цілому. Якому з цих показників віддати пріоритет, залежить від суспільної значущості (масштабу) проекту, від того, чи надає реалізація проекту (або відмова від нього) значний або, принаймні, помітний вплив на соціально-економічні параметри зовнішнього середовища (ефективність роботи інших підприємств, екологічне становище, рівень безробіття і таке. ін.). Для локальних проектів оцінюється лише їх комерційна ефективність (якщо вона виявляється прийнятною, можна переходити до другого етапу оцінки). Для великомасштабних, народногосподарських і глобальних проектів у першу чергу оцінюється їх суспільна ефективність. Якщо вона незадовільна, то проект не рекомендується до реалізації і не може претендувати на державну підтримку. Якщо суспільна ефективність позитивна, то оцінюється комерційна ефективність. Тут також можливі два випадки. Якщо комерційний ефект позитивний, то проект залишається для подальшого розгляду на другому етані. Але як поступити, якщо комерційна ефективність такого проекту виявилася негативною? У "нормальних" умовах такий проект невигідний для комерційних інвестицій. Проте оскільки у даному випадку йдеться про масштабні проекти, їх можна "перетворити на вигідні" за рахунок державної підтримки у розумних межах і в раціональній формі. В зв'язку з цим на даному етапі рекомендується розглянути деякі заходи державної підтримки, вживані зазвичай для подібних проектів. Якщо хоч би деякі з таких заходів забезпечують позитивну комерційну ефективність проекту, то він може бути залишений для розгляду на другому етапі і для ретельнішого обґрунтування розмірів і форм державної підтримки. Якщо ж проект залишається комерційно неефективним при всіх розглянутих заходах державної підтримки, то він має бути знехтуваний як недоцільний. Вказана "філософія оцінки" складає зміст верхньої половини концептуальної схеми.

На другому етапі, представленому нижньою половиною концептуальної схеми, оцінка ефективності проекту здійснюють для кожного учасника проекту, уже при певному організаційно-економічному механізмі його реалізації. Одночасно перевіряється і фінансова реалізованість проекту. При здобутті негативних результатів здійснюється "коректування", виробляються заходи не­ економічного механізму реалізації проекту, у тому числі складу учасників, схеми фінансування і заходів державної підтримки проекту, якщо такі необхідні. При цьому слід враховувати чотири обставини:

1. Структура учасників проекту може бути складною. Загалом, вона може окрім "явних" учасників (інвесторів, підприємств-виробників кінцевої і проміжної продукції, акціонерів і ін.) включати і «неявних», на діяльність яких проект робить вплив (наприклад, держава). При цьому інтереси різних учасників не завжди збігаються.

2. Для локальних проектів на цьому етапі визначається фінансова реалізованість і ефективність участі з проекті окремих підприємств, ефективність інвестування в акції таких акціонерних підприємств, a також ефективність проекту з точки зору бюджету (бюджетна ефективність). Для "суспільно значущих" проектів на цьому етапі в першу чергу визначується народногосподарська, регіональна і, при необхідності, галузева ефективність.

3.Участь у проекті для кожного учасника - справа добровільна, примусити брати участь, як правило, не можна. Тому проект може бути виконаний, лише якщо організаційно-економічний механізм реалізації проекту влаштує його учасників і кожному з ник участь в проекті буде вигідна (точніше – вигідніше, ніж відмова від такої участі).

4. Якщо в процесі розрахунків з'ясується, що проект виявляється фінансово таким, що не реалізовується, або неефективним для будь-якого учасника, то виробляється коректування організаційно-економічного механізму реалізації проекту, починаючи від зміни розмірів фінансування і закінчуючи тим, що переглядається склад учасників і взаємини між ними.