7.3. Особливості оцінки ефективності інвестиційного проекту в умовах ризику

Після кількісної оцінки ризиковості варіанту інвестува­ния проводиться аналіз фінансової реалізованості і оцінка ефек­тивності проекту з врахуванням оціненого ризику. Для цього існує декілька методів, досить широко висвітлених в літературі. До найбільш поширеним з них слід віднести:

- метод сценаріїв;

- метод достовірних еквівалентів;

- метод коректування норми дисконту;

- аналіз чутливості критеріїв ефективності проекту;

- «дерево рішень»;

- метод Монте-Карло (імітаційне моделювання) і ін.

Алгоритм аналізу проекту із застосуванням методу сценаріїв має наступний вигляд:

1. Визначають декілька можливих варіантів розвитку проек­ту: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний;

2. По кожному варіанту встановлюють його ймовірнісну оцін­ку (частотну, або суб'єктивну, залежно від специфіки корелюючих чинників);

3. По кожному з варіантів розраховують відповідні NPV, тобто для кожного проекту отримують по три величини NPV (песимістичну, найбільш вірогідну і оптимістичну);

4. Визначають середню величину NPV;

5. Обчислюють стандартне відхилення показника NPV;

6. Визначають коефіцієнт варіації показника NPV;

7. На підставі розрахованих показників робиться висновок про ступінь ризику проекту.

Другий спосіб «введення» ризику у чистий грошовий потік - раз­работка одного, базового сценарію. Можливість реалізації інших сценаріїв враховується належним підбором параметрів базового сценарію. По суті, тут очікуваний ефект приймається рівним «звичайному» ефекту проекту при базовому сценарії. За оцінкою ефективності інвестиційних проектів пропонується закладати в базовий сценарій «помірно песимістичні прогно­зи.

Для визначення значень коефіцієнтів на практиці звертаються, найчастіше, до методу експертних оцінок. В цьому випадку коефіці­єнти відображають міру упевненості фахівців-експертів в тому, що інвестування очікуваного потоку здійсниться, або, іншими слова­ми, в достовірності його величини. Таким чином здійснюється приведення очікуваних вступів до величин платежів, одержання яких практично не викликає сумнівів і значення яких можуть бути визначені більш-менш достовірно або точно.

Альтернативним способом обліку ризику при оцінці проектів є введення ризику у норму дисконту (метод коректування норми дисконту). Логіка цього підходу наступна: оскільки ризик в інвестиційному процесі зменшує реальну віддачу від вкладеного капіталу у порівнянні з очікуваною, то для його врахування можна ввести поправку (надбавку) до рівня процентної ставки, що характеризує прибутковість по безризикових вкладеннях, наприклад, порівняно до банківського депозиту, або короткострокових державних цінних паперів. Чим більший ризик, який асоціюється з проектом, тим вищою має бути надбавка, що вводиться.

Аналіз чутливості як спосіб аналізу інвестицій в умовах ризику покликаний дати оцінку того, наскільки зміняться показники ефективності проекту (NPV, PI, IRR і ін.) при певній зміні одного з його вихідних параметрів. Чим тісніше цей зв'язок (залежність), тим більший ризик при реалізації даного проекту.

Метод «дерева рішень», дозволяє комплексно врахувати ризики реального інвестиційного проекту на окремих, послідовних етапах його здійснення. Він застосовується тоді, коли мають місце два, або більше послідовних рішень, причому подальші рішення грунтуються на результатах попередніх, і два або більше за безліч станів середовища (тобто появля­єтся цілий ланцюжок рішень, витікаючих одне з іншого, які відповідають подіям, що відбуваються з деякою вірогідністю).

«Дерево рішень» — це графічне зображення послідовності рішень і станів довкілля з вказанням відповідних вірогідності і виграшів для будь-яких комбінацій варіантів і станів.

Для побудови «дерева рішень» можна запропонувати таку послідовність кроків:

1. Визначити склад і тривалість фаз життєвого циклу проекту;

2. Визначити ключові події, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту;

3. Визначити час настання ключових подій;

4. Сформулювати всі можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті настання кожної ключової події;

5. Визначити вірогідність ухвалення кожного рішення;

6. Визначити вартість кожного етапу здійснення проекту (вартість робіт між ключовими подіями).

Метод Монте-Карло дозвооляє здолати багато недоліків, властивих розглянутим методам аналізу ефективності проектів в умовах ризику за допомогою імітаційного моделювання, що є одним з найбільш потужних засобів аналізу економічних систем. Основу імітацій­ного моделювання і його окремий випадок (стохастична імітація) складає метод Монте-Карло, який є синтезом і развитком методів аналізу чутливості і аналізу сценаріїв.

Імітаційне моделювання ризику інвестиційних проектів є серією чисельних експериментів, покликаних отримувати емпіричні оцінки міри впливу різних чинників (обсягу випуску, ціни, змінних витрат і ін.) на залежні від них результати.

Проведення імітаційного експерименту розбивають на наступні етапи.

1. Встановлюються взаємозв'язки між початковими і вихідними показниками у вигляді математичного рівняння або нерівності. Як результуючий показник зазвичай виступає один з критеріїв ефективності (NPV, PI, IRR);

2. Задаються закони розподілу вірогідності для ключових параметрів моделі;

3. Проводиться комп'ютерна імітація значень ключових пара­метрів моделі (із застосуванням програм типу Excel або, спеціаль­них програмних продуктів, наприклад Risk Master);

4. Розраховуються основні характеристики розподілів початкових і вихідних показників;

5. Проводиться аналіз отриманих результатів і приймається рішення.