I логiки залiзна течiя –

Оце твоя, поезiє, дорога.

Леконт де Мiль, Жозе Ередiя,

Парнаських зiр незахiдне сузiр'я

Зведуть тебе на справжнi верхогiр'я.

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речi, епiтет чорний лише двiчi використано у цiй поезiї.

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали менi, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

                   ***

Нiч мiсячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

I чорний день дзвонить в стремена.

    Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiї далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Київ", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова".

Ведучий

Опрацювання програмової поезії М.Зерова «Київ − традиція»

Микола Зеров справедливо вважається лідером "неокласиків". У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Сонети писав за строгим класичним взірцем - написав їх  загалом 85. Філософічність, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників.

Микола Зеров майстерно володiв поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором'язливою, зауважував, що його вiршам притаманна синтаксична одноманiтнiсть, обмеженiсть лексики. В поезiї М. Зерова довершенiсть i зрiлiсть думки знайшла вiдповiдну форму. Вона вiдточена, як дiамант найвищої проби. Його iм'я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспiра, Рильського. Вiн був надто вимогливим як до iнших, так i до себе. Нещадно таврував неуцтво, примiтивiзм, був лицарем справжньої культури, пiдтримував прогресивнi, цiкавi творчi пошуки

М. Зеров зацікавився сонетом у часи навчання на класичному відділі історико-філологічного факультету Київського університету, де він серйозно займався вивченням латинської та давньогрецької мов і літератур.  М. Зеров вважав сонет формою найвищої художньої майстерності та лаконічності вислову. Характер, високий інтелект, особливий літературний хист, любов до класичної досконалості запрограмували М. Зерова на прихильність до канонічної віршової побудови та захоплення живою культурною традицією.

Цьому жанру належить основне місце в поетичному доробку письменника. До процесу творчості М. Зеров підходив зважено, з найвищою вимогливістю. Сонети сприяли розкриттю його поетичного таланту, чіткому вираженню думки. Через сонетну форму виявилися нові грані таланту художника слова. Поет, маючи свій особливий тип мислення, вбачав у сонеті більш придатнішу форму виявлення думок, переживань та властивого саме йому сприйняття навколишнього світу. М. Зерову вдалося поєднати у сонеті глибокі знання історії та справжнє, тонке відчуття звукової гармонії. Його твори досягнули рівня довершеності, інтелектуальної напруги та неповторності філософського мислення.

Сонет — це чотирнадцятирядковий вірш. Він ділиться на два чотиривірші і два тривірші, написані п'ятистопним або шестистопним ямбом. Чотиривірші у сонеті можуть мати рими або перехресні (абаб), або кільцеві (абба). У тривіршах допускається більше варіацій: вгв, вгв; вгд, вгд; вгд, дгв. Проте можливі й інші способи римування, але загальне правило таке: якщо в чотиривіршах римування перехресне, то в тривіршах — кільцеве, і навпаки.

Творчість і взагалі культурна діяльність Миколи Зерова й інших неокласиків невідривні від Києва, від його рельєфу, рясно прикрашеного творіннями славетного Растреллі, Шеделя та інших гігантів минулого.

Микола Зеров любив Київ щиро. Із задоволенням показував гостям його живописні куточки, Софійський собор, по якому водив буквально годинами, Києво-Печерську лавру, Кирилівську церкву. Як згадувала його дружина, він милувався мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого, а знаменита брама Заборовського, пам'ятна для нього спогадами про незабутній гурток Георгія Нарбута, була улюбленим місцем прогулянок.  Вважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний 1927 р., він так і назвав: «Київ навесні ввечері».

 Хоч  як  звели  тебе  гермокопіди 

І  несмак  архітекторів-нездар, 

І  всюди  прослід  залишив  пожар,— 

Ти  все  стоїш,  веселий,  ясновидий 

 

І  недаремно  вихваляють  гіди 

Красу  твою,  твій  найдорожчий  дар 

Синіють  води,  зеленіє  яр, 

І  стелються  сліпучі  краєвиди. 

 

А  вулиці  твої  виводить  зір 

В  повітря  чисте.  В  запашний  простір, 

Де  ходить  вітер  горовий  і  п’яний, 

 

І  в  тихий  час,  як  западає  ніч, 

Поважно  гомонять  старі  каштани 

І  в  небо  зносять  міріади  свіч.