28.Процес формування структури управління..

Процес формування організаційної структури включає формулювання мети і задач, визначення складу і місце підрозділів, їх ресурсне забезпечення (включаючи чисельність працюючих), розробку регламентуючих процедур, документів, положень, що закріплюють і регулюючих форми, методи, процеси, які здійснюються в організаційній системі управління.Весь цей процес можна організувати по трьох крупних стадіях: Формування загальної структурної схеми у всіх випадках має принципове значення, оскільки при цьому визначаються головні характеристики організації, а також напрями, по яких повинне бути здійснено більш поглиблене проектування як організаційної структури, так і ін. найважливіших аспектів системи (здатність переробки інформації).Розробка складу основних підрозділів і зв'язків між ними – полягає в тому, що передбачається реалізація організаційних рішень не тільки в цілому по крупних лінійно-функціональних і програмно – цільовим блокам, але і аж до самостійних (базових) підрозділів апарату управління, розподіли конкретних задач між ними і побудови внутрішньоорганізаційних зв'язків. Під базовими підрозділами розуміються самостійні структурні одиниці (відділи, бюро, управління, сектори, лабораторії), на які організаційно розділяються лінійно-функціональні і программно– цільові підсистеми. Регламентація організаційної структури – передбачає розробку кількісних характеристик апарату управління і процедур управлінської діяльності. Вона включає: визначення складу внутрішніх елементів базових підрозділів (бюро, груп і посад); визначення проектної чисельності підрозділів; розподіл задач і робіт між конкретними виконавцями; встановлення відповідальності за їх виконання; розробку процедур виконання управлінських робіт в підрозділах; розрахунки витрат на управління і показників ефективності апарату управління в умовах проектованої організаційної структури. Коли потрібна взаємодія багатьох ланок і рівнів управління, розробляються специфічні документи називається – органіграммами є графічною інтерпретацією процесу виконання управлінських функцій, їх етапів і що входять в них робіт, що описує розподіл організаційних процедур розробки і ухвалення рішення між підрозділами, їх внутрішніми структурними органами і окремими працівниками. Побудова органіграммами дозволяє пов'язати процес раціоналізації технологічних маршрутів і інформаційних потоків з впорядкуванням взаємозв'язків між структурними елементами систем управління, що виникають при організації злагодженого виконання.

29. Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу концепція адаптивних стратегій підприємств професорів шкіл менеджменту бізнесу в США Раймонда Майлса та Чарльза Сноу. Вони вважають, що для успішної взаємодії підприємства з його зовнішнім оточенням система управління має постійно розв’язувати три найголовніші завдання – підприємницького, інженерного та адміністративного характеру. Підприємницьке завдання полягає у виборі сфери діяльності, видів продукції. Інженерне визначає способи виготовлення продукції. Адміністративне завдання має якнайкраще організувати цю роботу і ефективно управляти нею. Метою діяльності підприємства, на думку вчених, є ефективний адаптивний цикл. Це означає, що підприємницьке, інженерне та адміністративне завдання розв’язуються узгодженими, взаємодоповнюючими способами, що дають змогу підприємству вижити.

Вчені виділили чотири типи адаптивних стратегій, які реалізуються підприємствами: оборонські, розвідницькі, аналітичні, реагуючі. В основі розвідницьких та аналітичних стратегій лежить освоєння нової продукції, послуг, ринків, що є мало характерним для сільськогосподарського виробництва. Тут частіш за все зустрічаються інші два типи. Використовуючи оборонські стратегії підприємства намагаються підтримати лідируюче становище на вузькому сегменті ринку, конкуруючи з іншими виробниками за якістю чи/та ціною для задоволення потреб певних споживачів. Оборонські підприємства схильні концентруватися переважно на інженерному завданні, розв’язання якого є ключем до їх успіху.

Підприємства з реагуючими стратегіями мають нестійке становище, оскільки не змогли застосувати або втримати оборонську, розвідницьку чи аналітичну стратегії. Вони лише реагують на зміни й роблять це безґрунтовними й невідповідними способами, а тому й працюють погано, вагаються в тому, що робити далі Кризовий стан більшості сільськогосподарських підприємств став наслідком відсутності системних, виважених стратегічних планів й зосередженості менеджменту лише на оперативному управлінні. Застосовуючи реагуючі стратегії адаптації, такі виробники у своїй діяльності більше підкоряються умовам зовнішнього середовища, ніж враховують їх при коригуванні напрямів своєї роботи.

30. Оцінка та аналіз організаційних структур управління

Джерелами отримання інформації для аналізу можуть бути організаційна структура управління підприємствами, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції, штатний розпис підрозділів, основні техніко-економічні показники діяльності підприємства, результати опитування працівників, нормативно-довідкові матеріали, накази і розпорядження керівництва, матеріали із зарубіжного досвіду тощо.

Важливим критерієм, за допомогою якого оцінюють ефективність організаційної структури управління, є ступінь досягнення цілей підприємства при заданих обмеженнях матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і термінів виконання. Використання наявних ресурсів характеризується показниками виробництва і реалізації продукції, задіяння основних фондів і трудових ресурсів, величиною отриманих прибутків, рентабельності виробництва тощо. При цьому зважають на повноту та успішність виконання управлінських робіт. Так, відсутність в організаційній структурі управління підприємством підрозділів з маркетингу, перспективного розвитку підприємства, зовнішніх зв'язків, лабораторії економічного аналізу унеможливлює використання багатьох функцій управління, а відповідно досягнення оптимальних показників діяльності підприємства, забезпечення його конкурентоспроможності. У процесі аналізу використовують такі показники, як тривалість циклу управління, трудомісткість управлінських робіт, структуру трудомісткості загальних і конкретних функцій менеджменту, рівень автоматизації та комп'ютеризації тощо. Особливо важливим є оцінювання відповідності організаційної структури управління перспективним завданням розвитку організації на засадах використання показників, які характеризують склад і структуру управлінських рішень. Доцільно аналіз організаційної структури управління підприємством проводити у три етапи:

1. Встановлення ступеня відповідності організаційної структури управління місії та цілям організації з урахуванням її особливостей.

2. Аналіз побудови організаційної структури управління.

3. Узагальнення інформації та обґрунтування висновків.

Аналізу підлягають результуючі показники діяльності організації, які відображають динаміку кількісних показників виробництва і реалізації продукції, собівартості прибутку і рентабельності тощо. Узагальнення досвіду підприємств дає змогу побачити невикористані можливості, резерви виробництва.

31. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організацій. Оптимальний проект для будь-якої організації залежить від відповідних ситуаційних чинників. Тобто ситуаційні чинники відіграють важливу роль у визначенні найкращого проекту організації у кожному окремому випадку.

Можна виділити чотири групи таких ситуаційних чинників:

1. Стан зовнішнього середовища.2. Технологія роботи всередині організації.

3. Стратегічний вибір керівництва організації у відношенні до її цілей.4. Поведінка працівників.

Зовнішнє середовище.

Інколи різниця між організаціями полягає в тому, яке середовище оточує ту чи іншу організацію.

Зовнішнє середовище складається з двох рівнів:

1. загальне оточення;2) безпосереднє оточення.

Зовнішнє середовище характеризується:

1. Складністю. Складність зовнішнього середовища визначається тим, як багато чинників впливає на проектування організації, та наскільки вони схожі між собою.

2. Динамізмом. Динамізм зовнішнього середовища характеризується тим, як швидко змінюються фактори, які впливають на проектування організації. Чи залишаються вони сталими, стабільними, чи змінюються, нестабільні.

Роль технології в проектуванні організації загальновизнана. У даному контексті під технологією роботи ми маємо на увазі не тільки дії робітника, але й матеріали, устаткування, які він використовує для перетворення об´єкта своїх дій. Проектування організації пов´язане з технологією роботи за двома напрямами: поділ праці й групування робіт, тобто створення підрозділів. Рівень знань щодо дій з перетворення об´єкта роботи і використання відповідної технології багато в чому визначають ефективність організації. Розвиток технології в останні роки носить вибуховий характер. Це підсилило увагу керівників до взаємозв´язку між структурою організації і технологією роботи. Зв´язок між технологією та проектуванням організації першою виявила Джоан Вудвард. Вона дослідила понад сотню виробничих фірм у Південній Англії; зібрала інформацію про історію кожної організації, технологію, форми та технологічні процеси, фінансову діяльність. Вудвард хотіла відшукати зв´язок між розміром організації та її проектуванням, та безуспішно. Проте ретельне дослідження фірм з її вибірки дало змогу визначити потенційний зв´язок між технологією і проектуванням організації. Це наштовхнуло Вудвард и на класифікацію організацій згідно з їх технологією. Учена виділила три головні форми технології. 1. Одинична, або технологія малосерійного виробництва: продукт вироблений на замовлення клієнта в малих кількостях. 2.  Великосерійна, або технологія масового виробництва: продукт виробляють на зразок збірного конвеєра, збираючи деталі у вузли або кінцевий продукт. 3.  Технологія безперервного виробничого процесу: сировинні матеріали переробляють у кінцевий продукт за допомогою цілої низки механічних або прецесійних перетворень; структура матеріалів змінюється.  Головні форми проектування організацій

Оскільки на організаційний проект можуть впливати багато чинників, то органі­зації можуть приймати різні форми своїх проектів. Більшість проектів, однак, належить до однієї із чотирьох головних описаних нижче категорій. Інші – це гібриди – поєднання різних базових форм. Функційна форма — це проектування, що ґрунтується на функційному підході до структуризації. Цей проект названий U-. В орга­нізації, що має структуру типу U-форми, працівники та організаційні одиниці об'єд­нані у великі функційні відділи, такі як відділ маркетингу, виробничий відділ. Для ефективної діяльності організації у цьому випадку потрібна координація горизонтальна, тобто по відділах, що є на одному рівні. За цю інтеграцію та координацію найчастіше відповідає виконавчий директор і менеджери вищого рівня.

Іншою загальною формою проектування організації є конгломератна, або Н-форма³³. Форму конгломератувикористовують організації, які утворилися внаслідок об'єднання різних, не пов'язаних між собою, підприємств. Отже, проект Н-форми, по суті, є холдинговою компанією, яка діє за непов'язаної диверсифікації (Н- holding). Цей підхід ґрунтується на продуктовій формі структури, тобто загальний менеджер незалежно керує кожним підприємством або групою підприємств і відповідає за при­бутки або збитки фірми. Філіальна структура організації також використовує продуктову форму організації, однак, на відміну від Н-форми, відділи пов'язані між собою. Отже, філіальна форма, або М-форма (М~ multidivisional),ґрунтується на багатьох виробництвах, пов 'язаних між собою, що працюють у межах великої організації. Це проектування є результатом стратегії пов'язаної диверсифікації. Деякі види діяльності надзвичайно децентралі­зовані аж до рівня підрозділів; інші - централізовані на корпоративному рівні. Матрична модель є ще одним підходом до організаційного проектування. Вона ґрунтується на двох поєднаних критеріях структуризаці¹. Основа матричної орга­нізаційної структури - група функційних відділів. Низка груп, що займаються про­дуктом, або тимчасові відділи тоді накладаються на відділи функційні. Працівники створеної матриці є одночасно членами функційного відділу й однієї або кількох проектних груп. Деякі організації використовують проект, який є гібридом двох або більше поши­рених проектів організації. Наприклад, організація, що має п'ять пов'язаних відділіві один непов'язаний, використовує проект, який чимось нагадує і М-форму, і Н-форму. Насправді ж небагато компаній використовують проект у чистій формі, більшість ма­ють один головний проект організації як основу керування бізнесом, однак зберігають достатню гнучкість, щоб можна було зробити тимчасові або постійні зміни для стра­тегічних цілей. Деякі фірми використовують групову організаційну структуру, тобто підхід до проектування організації] що покладається винятково на проектні групи з малим або й нульовим відсотком фу нкційної ієрархії. У разі застосування такого типу орга­нізації працівники постійно рухаються від одного проекту до іншого залежно від кваліфікації та потреб цих проектів.