31. Правова система Галицько-Волинської держави. Суд і процес.

Система права Галичини та Волині ґрунтувалася на досить міцній джерельній базі. Джерелами права слугували: а) розвинена система правових звичаїв, які врегульовували взаємини людей і які з часом санкціонувала держава, перетворивши в нормизвичаєвого права. Насамперед, це кровна помста, ордалії, свідчення в суді, порядок успадкування майна тощо; б) норми статей  "Руської правди", яка поширювалася в усіх трьох редакціях - короткій, просторовій та скороченій. її правова спрямованість (захист приватної власності) не змінилася до XV ст. і згодом стала підставою для кодифікації права у Великому князівстві Литовському; в)князівське законодавство, репрезентоване уставами, угодами та грамотами князів. Серед документів юридичного характеру можна виокремити: грамоту князя Івана Берладника (середина XII ст.), яка визначала правовий статус іноземних купців та регламентувала умови торгівлі з ними; Заповіт (рукописання) Володимира Васильковича (1287 р.) на успадкування Волині нащадками Данила Галицького; Уставну грамоту Мстислава Даниловича (1289 р.) про форми і розміри повинностей міщан; двіграмоти Андрія Юрійовича (1320 р.) про торговельні привілеї купцям; г) міжнародно-npaвовi акти - декілька угод князів з орденомхрестоносців (1308-1335 pp.); д) канонічне право церковних уставів Володимира та Ярослава, "Номоканон", "Кормча книга"; е)магдебурзьке правo у вигляді грамот князів на самоврядування містам Санок (1336 р.) та Львів (1356 р.) Хоча норми цього права діяли в Галичині не в повному обсязі і у зміненому вигляді.

Цивільно-npавові норми зазначених джерел передбачали інститут права власності та зобов'язальних дій. Придбане шляхом купівлі рухоме та нерухоме майно можна було продати, подарувати, обміняти і вчинити "як буде воля". Згадані також застава та обмін майна. Поширювалися угоди позики, поклажі (депозиту) цінних речей. Родинне право, як і раніше, передбачало шлюб, опіку та успадкування.

Норми карного права збереглися головним чином незмінними з часів єдиної Київської Русі. Щоправда з'явилися й новели, зокрема такий вид злочину, як змова проти князя та його влади. Почали застосовувати поряд зі штрафами такі види покарань, яксмертна кара, ув'язнення у фортеці, вигнання, конфіскації. Причому не лише до суспільних низів, але і до відомих, багатих і знатних бояр.

Процесуальне право передбачало змагальний характер розгляду справи, диспозитивність сторін. Впроваджувалися розшук (заклич, звід, гоніння сліду), допит свідків (видоків та послухів), надання доказів, божі суди (ордалії). Вирок виносився усно. Суттєвих зрушень у цій галузі з часів Київської Русі не сталося.

32. 1.Виникнення Литовської держави. 2.Особливості правового положення українських земель у складі Великого князівства Литовського

1.Велике князівство Литовське утворилося в XII - XIII ст. як результат білорусько-литовського громадського синтезу. Головною рушійною силою об'єднання західно-російських (білоруських) і литовських князівств в одне велике держава був розвиток продуктивних сил і економічних зв'язків між окремими князівствами. Прискоренню цього процесу послужила необхідність об'єднання військових силу боротьбі з Тевтонським і Лівонським орденами, а також нашестям татар. З плином часу до Великого князівства Литовського були приєднані українські та деякі російські князівства. Його територія на початку XV ст. становила понад 900 тис. км2 і простягалася від Чорного до Балтійського моря. Першою столицею держави було м. Новогородок (Новогрудок), а з XIV ст. - М. Вільно.

2. Особливості правового положення українських земель у складі Великого князівства Литовського

Для Литви було характерним те, що вся влада була сконцентрована в руках великого князя, характерною рисою держави був феодалізм західноєвропейського типу, землеволодіння було зв’язане з військовою службою. Крім того, відбулася ліквідація удільної системи на всій території Південної Русі, хоч різні землі мали свою самоуправу, але вона обмежувалась господарськими справами, не заважаючи централізації державного життя.

Феодальне право було законодавчо оформлене Литовськими статутами 1529, 1566, 1588 рр.

Умови швидкого просування Литовської держави на українські землі: знесиленість руських земель внаслідок татаро-монгольської навали й занепад Києва, як політичного центра Русі; відсутність єдності; налагодження політичних і культурних зв’язків між руськими землями й литовцями в процесі створення литовсько-руської держави; вплив на Литву руської (української, білоруської) культури, мови й традицій; поява литовських військ вселяла надію на визволення від татарської орди.

Особливо варто зазначити, що не слід уявляти собі захоплення литовцями українських земель, як нашестя ворожих орд. Для опису цього процесу краще підходять такі слова, як проникнення, включення, приєднання. Під час просування Ольгерда вглиб України населення часто вітало його війська, які складалися також і з українських підданих. Для українців литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. Також литовці за браком людей для управління своїми завоюваннями дозволяли місцевій знаті займати найвищі адміністративні посади. Нарешті, на відміну від монголо-татар, на литовців не дивилися як на цілковитих чужинців. З просуванням  литовців, що тримались за язичництво, їхня верхівка швидко потрапляла під культурні впливи своїх слов’янських підданих.