26. Зміни в державно-правових інститутах Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII ст. – 30-ті роки XIII ст.). Особливості політичного розвитку князівств Київської Русі.

Після смерті Ярослава у 1054 р. до влади прийшов триумвірат його старших синів – Ізяслава, Святослава, Всеволода, які разом правили близько 20 років.

Через суперечки між ними у 1073 р. триумвірат перетворився на дуумвірат – правління двох князів – Святослава і Всеволода. З того часу і до початку ХІІ ст. на Русі майже постійно правлять дуумвірати. І хоча у 1078-1093 рр. великим київським князем був Всеволод, проте і тоді був дуумвірат, оскільки він залучив до управління свого сина Володимира Мономаха. Лише на початку ХІІ ст. було відновлено єдиновладдя – за часів Володимира Мономаха (1113-1125) і його сина Мстислава (1125-1132).

На початку ХІІ ст. склалася нова соціально-економічна ситуація. Утворилося велике феодальне землеволодіння (князівське, а потім і боярське). Зміцніли економічно і політично окремі князівства і землі. Місцеве боярство і князі перестали бути зацікавленими у загальноруських справах. Русь вступила у добу удільної, або феодальної роздробленості.

Русі втратила форму ранньофеодальної монархії, їй на зміну прийшла монархія феодальної роздробленості – федеративна монархія.

Київ перетворився на сукупне володіння групи князів, членів дому Ярослава Мудрого. Вони вважали себе колективними власниками Русі і вимагали собі певної частки володінь, а свої суперечки намагалися вирішувати на загальноруських снемах (з’їздах). Така система влади називається колективним сюзеренітетом.

Князівські з’їзди (снеми) – органи державної влади, роль яких посилилася у період феодальної роздробленості. Рішення з’їздів були обов’язковими для всіх князівств, що визнавали зверхність великого князя. До компетенції снемів належали питання державного устрою, внутрішньої і зовнішньої політики.

27. Особливості суспільного ладу в період феодальної роздробленості на початковому етапі.

Давньоруське суспільство в період феодальної роздробленості складалося з двох основних антагоністичних класів: феодалів-землевласників та селян.

Бояри були власниками великих вотчин. У XII ст. у літописах для позначення боярських маєтків використовувався насамперед термін «село». Багато бояр були вихідцями з князівської дружини, які отримали від князя земельні дарування. Потім розмір вотчин зростав за рахунок насильницького захоплення общинних земель. Інша частина великих землевласників була представлена так званими земськими боярами — нащадками родоплемінної знаті. Частина представників як однієї, так і іншої групи боярства перебувала на службі у князя. За термінологією Руської Правди, це — «князі мужі», тобто найвищий розряд службовців у князя.

Серед бояр посилювалася диференціація. Як випливає з низки статей церковного статуту князя Ярослава, дія якого в землях та князівствах XII—XIII ст. не викликає сумніву, бояри поділялися на «великих» та «менших». За образу членів їхніх родин передбачалися неоднакові судові штрафні санкції.

Важливу частину виробничої основи вотчинного господарства становила праця залежних від феодала селян. Феодальне законодавство XII—XIII ст. створювало феодалам необхідні умови для за-кабалення дедалі нових груп селянства.

В умовах XII — першої половини XIII ст. панівний клас феодалів являв собою ієрархічну структуру, яку очолювали представники князівського роду. Нижче на цій драбині перебували бояри-землевласники.

Основну масу вільного населення і в період феодальної роздробленості становили ще селяни-общинники. Водночас розвиток феодальних відносин супроводжувався подальшим наступом феодалів на права селян-общинників. Одним із головних засобів зака-балення вільних селян, як і раніше, було пряме насилля над ними, здійснюване феодалами. Дедалі більшого поширення набувала й така форма перетворення вільних селян у феодально залежних, як закладництво. Селяни «закладалися» за яким-небудь «сильним» (тобто знатним та багатим) феодалом з метою отримання заступництва, а за це деякою мірою втрачали свою волю. Необхідність за-кладництва селян, які з огляду на ті чи інші обставини були позбавлені захисту з боку общини, зумовлювалася безперервним розбоєм і грабежем з боку феодалів. Водночас не тільки окремі селяни, а й цілі общини були змушені, «чтобы спастись от сильных людей насильства», ставати «под защиту» найсильніших з них, погоджуючись при цьому виконувати численні феодальні повинності. Тоді феодал припиняв неорганізоване грабування та захищав общину від інших феодалів, вимагаючи та отримуючи за це феодальну ренту

У період феодальної роздробленості не втратило свого значення застосування в господарстві феодалів праці холопів. їх примушували працювати в будинку господаря, займатися вотчинним ремеслом, а також обробляти орні землі, що належали боярам.

Розвиток феодальних відносин вів до невпинного зростання числа і таких холопів, яких феодали-землевласники наділяли землею, примушуючи їх цю землю обробляти. Відтак створювалися умови для скорочення цієї категорії майже безправного населення Русі та еволюції в бік феодально-залежного населення.

28. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель у період поглиблення феодальної роздробленості і боротьби Русі проти навали кочових орд та інших іноземних загарбників (поч. XIII – XIV ст.)

Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості. Суспільний лад. Державний лад.

Зміни в суспільно-політичному ладі південно-західних земель у період поглиблення феодальної роздробленості і боротьби Русі проти навали кочових орд та інших іноземних загарбників (XIII – ХІV ст.).

Утворення і розвиток Галицько-Волинського князівства. Галицько-Волинська держава - спадкоємиця Київської Русі.

Суспільний лад. Князі. Боярська аристократія. Духовенство. Міські жителі. Сільське населення. Смерди. Холопи.

Державний устрій. Князівська влада. Коронація князя Данила як короля. Рада бояр. Удільні князі. З’їзди князів. Віче. Військо. Місцеве управління.

Значення Галицько-Волинського князівства.

Основні риси права південно-західних земель періоду феодальної роздробленості (XII - перша половина XIV ст.).