24. Судочинство в Київській Русі.
Порядок судовий дій, або процес (судочинство), пройшов на Русі еволюцію від приватного до публічного і був покликаний визначити права осіб (сторін) і забезпечити їх охорону та виконання. Процес мав обвинувачувально-змагальний характер (слово проти слова), в якому сторони брали безпосередню активну участь (звинувачували чи захищалися), а судді відігравали роль посередника. Однак існували і елементи розшукового (слідчого) процесу у вигляді закличу, зводу та гоніння сліду.
Процес називався тяжа, сторони - сутяжники, позивач - істець, а відповідач - позваний. Явка до суду була обов'язковою, за поважних причин сторону могли заступати добрі люди - представники, яким довіряв суд. Починав судову тяжбу покривджений, він же за потреби вів слідство. На судову розправу обидві сторони подавали докази, якими могли бути:
свідки (видоки - ті, що бачили особисто, послухи - ті, що щось чули або могли позитивно схарактеризувати одну зі сторін); речі(лице); особисте зізнання; присяга (хресне цілування, рота);
божі суди (ордалії - випробування розпеченим залізом, вогнем, холодною і гарячою водою, мечем, жеребом, полем), також - труп, побої, синці, рани, сліди.
Рішення суд виносив усно, оголошуючи всім присутнім. У карних справах його виконували слуги князя (дружинники), одержуючи за це плату (мито). Цивільні вироки виконувала відповідна сторона, за допомогою слуг князя, церкви чи пана, залежно від того, чий це був суд. Апеляційних інстанцій не існувало, вирок виконувався негайно. Лише заможна людина могла поскаржитися князеві і попросити за встановлену плату переглянути справу.
25. Феодальна роздробленість Київської Русі: причини, періодизація.
Політичну роздробленість Київської держави спричинили кілька чинників.
1.Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. При великій площі держави,князь у цей час не володів достатньо міцним,структурованим апаратом влади,не мав розвиненої інфраструктури.Поруч із слов’янами проживало понад 20 народів:на півночі та пн-сході - чудь,весь,меря,мурома,мордва,на півдні- печеніги,половці,турки,каракалпаки,на пн-заході-литва і ятвяги.
2.Зростання великого землеволодіння. Розвиток продуктивних сил сприяв появі та зміцнення великого зкмлеволодіння.Базуючись на натуральному господорстві,в основі якого лежала замкнутість ,воно посилило владу місцевих князів і бояр ,створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.
3.Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівсьої влади. Спочатку на Русі домінував «горизонтальний»принцип спадкємності князівсьої влади(від старшого до молодшого,а після смерті представників старшого покоління-від сина старшого брата до сина,наступного за віком).Помітне збільшення нащадків Володимира Святославича призвело до того,що вже наприкінці ХІ ст.деякі з них почали енергійно виступати за «вотчинний» або «вертикальний»,принцип(від батьків до сина).Паралельне існування двох принципів,невизначеність і неврегульованість питання про ключовий принцип престолонаслідування досить суттево розхитували Київську державу,створювали головну причину міжусобних війн.
4.Зміна торгівельної кон’юнктури і занепад торгівлі. Наприкінці ХІ ст. Половецікі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів.Також візантія,що слабла ,у 1082 р. За допомогу у війні із Сицмлією дала дозвіл Венеції торгувати без мита ,по-друге,хрестові походи відкрили для європейських міст морський шлях на схід,зв’язали Західну Європу з Малою Азією,Візантією.Внаслідок цього Київ залишився осторонь основних торговельних шляхів,це зумовило не тільки певний занепад Києва а й сприяв поліцентрії в зовішній торгівлі.
5.Постійні напади кочівників. Лише половці за свідченням літописців,у 1055-1236 рр. Здійснили 12 великих походів на руські землі,хоча як важають їх було набагато більше.Також половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівський усобицях. Постійна боротьба з степовими кочівниками виснажувала та ослаблювали Київську Русь. Після розпаду Київської Русі естафета державності перейшла до Галицько-Волинського князівства, яке продовжило традиції Київської Русі й стало її завершальним етапом.
