19. Право власності Київської Русі.

Норми цивільного права Київської Русі чітко не окреслювали Права власності у сучасному розумінні, позаяк ні суб'єкта, ні об'єкта речового права конкретно не було визначено. Щоправда "Руська правда" розрізняє право власності - власність князя, бояр, церкви на борт, рільничі межі тощо і право володіння - фактичне користування якоюсь річчю. У роді суб'єкта права власності та володіння виступають фізичні (князь, боярин, тіун, смерд) та юридичні (монастирі, верви, роди, єпископства) особи. Тобто можна говорити як про індивідуальне, так і громадське право власності. Об'єктом права власності були одяг, прикраси, земля, будинки, борт, раби (їхні діти, майно і продукти праці), човни, худоба та птиця, речі (зброя, знаряддя праці) тощо.

Земля вважалася власністю держави (князя), а всі землевласники фактично були землекористувачами на різних умовах. Феодальна власність на землю існувала у вигляді княжого домену (уділу) боярських вотчин, монастирських угідь. Джерелами набуття права власності на землю вважалися: освоєння пустищ явочним порядком, позика, захоплення силою в общин, одержання за службу у вигляді феоду. Вотчина (успадковане земельне володіння) складалася з приватної власності на палати (хороми) господаря, житла для слуг, челяді, холопів, смердів, знаряддя праці, земельні угіддя, ліси, борт, мисливські та промислові ділянки. Всі тварини на них теж вважалися приватною власністю. Власник рухомого майна користувався, володів та розпоряджався ним на свій розсуд, йому гарантувався судовий захист права власності (повернення речі, відшкодування пошкодження, збитку). Приватна власність охоронялася штрафними санкціями, розмір яких залежав ВІД виду і кількості украденого, місця вчинення злочину (в полі чи в оцарку). Право власності успадковувалося за заповітом і за законом. Про це є згадка вже в угоді 911 р. Русі з Візантією.

Успадкувати могли лише сини померлого (двір обов'язково діставався молодшому за принципом мінорату), а за їх відсутності - брати. Лише боярська власність могла дістатися донькам (право - привілей). Якщо діти у померлого неповнолітні, - ними та їхньою приватною власністю порядкували опікуни: мати, близькі родичі, добрі люди, церква, які повертали майно при досягненні повноліття. За правом зобов'язань власність можна було купувати, продавати, давати в позику, оренду, заставу, найм, поклажу тощо.

20. Зобов’язальне право, зміст і форма договорів Київської Русі

Зобов'язальне право. Слід відмітити порівняно розвинуте зобов'язальне право в Київській Русі. Це є ще одним свідченням пануючого права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані перш за все зобов'язання із заподіяння шкоди, про які згадується вже у Правді Ярослава. Особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одежу, зобов'язана була відшкодувати вартість зіпсованої речі. Закуп, який погубив коня свого господаря або не замкнув у дворі, внаслідок чого кінь був украдений, зобов'язаний сплатити господарю вартість цього коня

В Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. При цьому для ранньофеодального права було характерно, що невиконання стороною деяких зобов'язань могло не тільки тягти за собою майнові стягнення, а й давати потерпілій стороні при відомих обставинах право на особу, яка не виконала своїх зобов'язань Договори ("ряди") укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує.