60. Формування центральних та місцевих органів влади в період національно-визвольної війни.

Національної революції ХVІІ ст. (1648-1654) фактично, дублювала модель управління Запорозької Січі. . Виникло нове правління – Військова Рада, Рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрація, курінні і городові отамани. Була запроваджена посада генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів, збір грошових і натуральних податків. Діяла скарбова канцелярія.

Військова рада – вищий орган влади, який виконував адміністративні, законодавчі, управлінські, судові функції. До його компетенції належали найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики, обрання гетьмана і генерального уряду, здійснення правосуддя, встановлення дипломатичних відносин. Проте поступово роль Військової ради знижується, і, навпаки, зростає роль Ради генеральної старшини.

Центральним органом управління був Генеральний уряд – постійно діючий орган влади, що обирався Військовою радою і виконував функції вищого розпорядчого, виконавчого і судового органу. Очолював уряд гетьман, який обирався на довічний термін.

Рада генеральної старшини. До її складу входили:

гетьман – глава держави, керівник уряду, законодавець, верховний головнокомандувач; суддя;

генеральна старшина: генеральний писар, що керував канцелярією і займався зовнішньою політикою; генеральні обозний, осавул, хорунжий відали військовими справами; генеральний суддя – вища судова й апеляційна інстанція для полкових і сотенних судів; генеральний підскарбій займався фінансовими справами; генеральний бунчужний охороняв військові і державні клейноди, виконував доручення гетьмана.

Місцевими органами влади були:

полковий уряд у складі полковника і полкової ради (полкові обозний, писар, суддя, осавул, хорунжий). Він здійснював управління полком. Полковнику і полковій старшині належала вся військова, судова й адміністративна влада на території полку;

сотенний уряд у складі сотника і сотенної ради (осавул, писар, суддя, хорунжий). Компетенція цього органу влади була подібною до компетенції полкового уряду, проте лише на території сотні. Помічниками сотника були городовий, сотенний і курінний отамани.

У великих містах управління здійснювали магістрати, у невеликих, що користувалися Магдебурзьким правом, – ратуші, звичайних містах – городові отамани, селах – сільські отамани (війти).

61. Правова система України в роки Визвольної війни.

Одні джерела права припинили свою дію (“Устава на волоки” 1557 р., “Ординація війська Запорозького” 1638 р., королівські та сеймові конституції), інші – залишалися чинними.

Джерела права

Звичаєве козацьке право. Це неписані “права і звичаї” Війська Запорізького, якими регулювалися порядок устрою війська, формування військово-адміністративної влади, судовий процес, визначалося правове положення окремих станів.

Магдебурзьке право діяло у великих містах, які користувалися ним здавна. Універсалами гетьмана таке право надавалося іншим містам.

Литовський статут 1588 р., окрім розділів і артикулів щодо створення шляхетських судів.

Гетьманські універсали. Ними регулювалися питання про розподіл землеволодінь; підтвердження права власності на маєтки і встановлення податків і повинностей; призначення на посади.

Міжнародні угоди. Вони укладалися гетьманом з главами сусідніх держав. Так, Зборівським договором 1649 р. визначалися територія поширення влади гетьмана, кількість війська, привілеї і вольності козацтва, статус православної церкви. Такі ж питання регулювалися Білоцерківським договором 1651 р. Московський договір 1654 р. між Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем складався з Березневих статей (23 пункти) Б.Хмельницького, що мали конституційний характер, і 3 жалуваних грамот царя (про прийом України до складу Московської держави, збереження прав за гетьманом Б.Хмельницьким і Військом Запорозьким та передачу Чигиринського староства на гетьманську булаву).

Ці договори є свідченням того, що Україна була суб’єктом міжнародного права.

Галузі права

У цивільному праві з’явилися норми, які регулювали нові форми земельної власності – рангові землі і рангові маєтності, що надавалися козацькій старшині за службу. Гетьманські укази визначали правовий статус цих земель.

У кримінальному праві припиняли дію норми, що стосувалися злочинів проти короля, польської шляхти, католицької церкви. Впроваджувалися нові норми, наприклад, покарання за зраду українського народу, ненадання допомоги у битві, невиконання вимог військової адміністрації, нанесення шкоди козацькій старшині і православному духовенству. Злочин – це порушення козацького права. Спостерігався поступовий перехід від норм звичаєвого права до норм, створених державою.

В цілому, у 1648-1654 рр. правова система суттєвих змін не зазнала.