ВІДПОВІДІ «ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ»

1. Що таке індивід,особистість, індивідуальність ?

Психологія особистості – галузь психологічних знань, яка займається вивченням психічних властивостей людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні зв’язки, характеризується індивідуальністю та взаємопов’язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.

Поняття “особистість” багатопланове, і особистість є предметом вивчення багатьох наук. Кожна вивчає особистість лише в своєму специфічному аспекті.

Для психологічного аналізу особистості потрібно чітко розмежовувати поняття: “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

Найбільш загальним (з погляду філософії) є поняття “людина”.

Людина– біосоціальна істота, якій притаманні членороздільна мова, свідомість, вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, логічна пам’ять і т. д.) і яка здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної праці.

Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду людина. Представник людського роду – homo sapiens.

Будь-яка людина – індивід, незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров’я. Індивідами ми народжуємося.

Особистість – соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо.

Особистість – ступінь привласнення людиною соціальної сутності.

Особистість – соціальний індивід.

Таким чином, особистість — соціальна якість індивіда, що не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільності називаютьсоціалізацією особистості.  

Індивідуальність – неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність – особлива і несхожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей.

2. Сучасні теорії особистості та їх класифікація.

3. Теорії особистості на сучасному етапі розвитку психологічної науки. Місце теорій особистості в системі наук.

4. Сучасні теорії особистості та їх класифікація.

5. Порівняльний аналіз теорій особистості.

6. Основні завдання теорій особистості.

Психоаналіз (фрейдизм, неофрейдизм)

У Відні 1900 р. вийшла в світ книга невідомого тоді автора “Тлумачення сновидінь”. Вона не стала сенсацією (за 8 років розійшлося лише 8 її примірників). ЇЇ автором був австрієць Зігмунд Фрейд(1856 – 1939). Але саме її ідеї були покладені в основу найреволюційнішого, найнеоднозначнішого явища філософії, психології, культури, свідомості ХХ ст. – психоаналізу (фрейдизму).

Таблиця 2 – Структура психіки людини за З. Фрейдом

"Над-Я" (super-ego) – совість	Формується через подолання Едіпова комплексу (комплексу Електри)	Підпорядковується ідеалістичному принципу
"Я"(ego ) – свідомість	Формується під впливом суспільства	Підпорядковується принципу реальності
"Воно"(id) – несвідоме (інстинкти)	Уроджені інстинкти (потяги)	Підпорядковується принципу задоволення

(+) сублімація   захисні механізми     витіснення (–)

Психіка людини складається з 3-х компонентів, рівнів: “Воно”, “Я”, “Над-Я”.

Структура психіки за К. Юнгом

1. “Я” (“Его”) – свідомість.

2. “Воно” – індивідуальне несвідоме.

3. Колективне несвідоме – “архетипи” – неусвідомлювані сфери людської психіки, в основі яких ”соціальне спільне”, спільне для всіх людей, або певного етносу.

Психіка – взаємодія свідомого і несвідомого при неперервному обміні енергією між ними. Для К. Юнга несвідоме не звалище витіснених бажань. Він вважав його творчим, розумним принципом, який пов’язує людину зі всім людством, природою, космосом. Психіка – відкрита енергетична система.

Біхевіоризм – виник у США на початку ХХ ст. Засновником був Джон Уотсон (1878 – 1958). 

Гуманістична теорія особистості

У гуманістичної теорії особистості виділяється два основних напрямки. Перше, "клінічне" (орієнтоване переважно на клініку), представлено у поглядах американського психолога К. Роджерса. Основоположником другого, "мотиваційного", напряму є американський дослідник А. Маслоу. Мета життя, згідно з К. Роджерсу, - реалізувати весь свій природжений потенціал, бути "повністю функціонуючою особистістю" тобто Людиною, яка використовує всі свої здібності і таланти, реалізує свій потенціал і рухається до повного пізнання себе, своїх переживань, слідуючи своїй дійсній природі.  А. Маслоу виділив два типи потреб, що лежать в основі розвитку особистості: "дефіцітарние", які посилюються після їх реалізації. Всього, за Маслоу, існує п'ять рівнів мотивації.

Когнітивна теорія особистості.

Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.  Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. 

Поведінкова теорія особистості

Поведінкова теорія особистості має ще й іншу назву - "наученческая", оскільки головна теза даної теорії свідчить: наша особистість є продуктом навчання.  Існує два напрями в поведінкової теорії особистості - рефлекторне і соціальне. Рефлекторне напрямок представлений роботами відомихамериканських біхевіористів Дж. Уотсона і Б. Скіннера. Основоположниками соціального спрямування є американські дослідники А. Бандура і Дж. Роттер.  Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до обох напрямках, є середовище в самому широкому сенсі цього слова. У особистості немає нічого від генетичного або психологічного наслідування.

Діяльнісна теорія особистості

Ця теорія отримала найбільше поширення у вітчизняній психології. Серед дослідників, які зробили найбільший внесок у її розвиток, слід назвати насамперед С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, К.А. Абульханова-Славська і А.В. Брушлинского. Дана теорія має ряд спільних рис з поведінкової теорією особистості, особливо з її соціально-наученческім напрямком, а також з гуманістичною та когнітивної теоріями.  У цьому підході заперечується біологічне, а тим більше психологічне спадкування особистих властивостей. Головним джерелом розвитку особистості, згідно з цією теорією, є діяльність.

Діспозіціональна теорія особистості

Діспозіціонального (від англ. Disposition - схильність) теорія має три основних напрями: "жорстке", "м'яке" і проміжне - формально-динамічний.  Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до цього підходу, є фактори генно-середовищного взаємодії, причому одні напрямки підкреслюють переважно впливу з боку генетики, інші - з боку середовища.  Так, німецький дослідник Е. Кречмер встановив зв'язок між тілесною конституцією і типом характеру, а також між статурою і схильністю до певного психічного захворювання (Кречмер Е., 1924). 

7. Індивідуально-типологічні особливості особистості. Темперамент. Загальне поняття про темперамент.

8. Типи темпераменту: загальна характеристика, властивості.

9. Типи вищої нервової діяльності як фізіологічна основа темпераменту. Вчення І.П.Павлова про типи вищої нервової діяльності.

Темперамент - сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість, винекнення, припинення та зміну.

Ідея та теорія про темперамент в своїх джерелах бере початок у працях давньогрецького лікаря Гіппократа. Він описав осеновні типи темпераментів, дав їм характеристики, але пов’язав темперамент не з властивостями нервової системи, а їз співвідношенням різних речовин в організмі: крові, слизу та жовчі - сангвінічний (переважає кров),холеричний (жовта жовч), меланхолічний (чорна жовч),флегматичний (слиз).

Сангвінік. Сангвінік зазвичай знаходиться у приподнятому настрої, вирізняється швидким і ефективним мисленням. Він активно і легко пристосовується до нових умов, швидко наближується з людьми, товариський. Почуття у сангвініка легко виникають і змінюються. Його міміка багата, жвава, виразна. За відсутністю серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності у сангвініка формується поверхневість і непостійність.

Холерик. Дії холерика різьки, поривчасті. Він вирізняється підвищенною вразливістю, значною емоційністю, збудженістю. Часто виглдає зухвалим. Почуття душевної рівноваги, яке так легко дається санвініку, холерику незнайоме: він отримує спокій лише в самій напруженій діяльності. Прояв холеричного темпераменту значною мірою залежить від спрямованості особистості. У людей з громадськими інтересами він виявляється в ініціативності, енергії, принциповості. Там, де немає багатства духовного життя, холеричний темперамент часто виявляється негативно: в роздратованості, афективності.

Флегматик. Флегматику, зазвичай, зовсім не властива тривога. Його звичайний стан – спокій, тиха задоволенність оточуючими. Нові форми поведінки у флегматика виробляються повільно, але є стійкими. Зазвичай флегматик врівноважений і спокійний, дуже рідко може вийти з себе, не схильний до афектів. В залежності від умов в одних випадках у флегматика можуть виникати позитивні риси: витримка, глибина думок тощо, в інших – млявість і байдужість до оточуючого, лінощі та безвілля.

Меланхолік. Меланхоліка вирізняють стриманість в рухах, коливання і обережність в рішеннях. Його реакція часто не відповідає силі подразника, особливо активне у нього зовнішнє гальмування. Йому важко тривалий час на чомусь зосереджуватись. Сильні впливи часто викликають у меланхоліка тривалу гальмівну реакцію. В нормальних умовах життя меланхолік – людина глибока, стримана. За несприятливих умов, меланхолік може перетворитися в замкнене, боязливу, тривожну людину.

Властивості темпераменту є тими природними властивостями, які визначають динамічну сторону психічної діяльності людини, а саме:

1) швидкість виникнення психічних процесів та їх стійкість (швидкість запам'ятовування, тривалість уваги); 2) психічний темп і ритм (швидкість виконання певних дій); 3) інтенсивність психічних процесів (сила почуттів, активність волі); 4) спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (бажання контактувати з новими людьми, прагнення нових вражень).

Фізіологічні основи темпераменту

Справді наукове пояснення темпераментів дає вчення І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності. Згідно з ученням І. П. Павлова індивідуальні особливості поведінки, динаміка психічної діяльності залежать від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи вважають різні прояви, зв'язок і співвідношення нервових процесів - збудження і гальмування. І. П. Павлов відкрив три властивості процесів збудження і гальмування: 1) силу процесів збудження і гальмування; 2) врівноваженість процесів збудження і гальмування; 3) рухливість процесів збудження і гальмування.

Сила нервових процесів характеризує працездатність, витривалість нервової системи і означає здатність її переносити або тривалий, або короткочасне, але дуже сильне збудження або гальмування. Протилежне властивість-слабкість нервових процесів - характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування.

Врівноваженість нервових процесів є співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а в інших рівноваги не спостерігається: переважає процес гальмування або збудження.

Рухливість нервових процесів - це здатність їх швидко змінювати один одного, швидкість руху нервових процесів (іррадіації і концентрації), швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування, швидкість утворення нових умовних зв'язків.

За силою нервових процесів І. П. Павлов розрізняв сильну і слабку нервову систему. Представників сильної нервової системи він у свою чергу поділяв по врівноваженості на сильних врівноважених і сильних неврівноважених (з перевагою порушення над гальмуванням). Сильних врівноважених по рухливості поділяв на рухливих і інертних.