6. Проблема людини у філософії.

1. Вперше до проблеми людини у філософії звернулись:

а) Платон, IV ст. до н.е.;

б) натурфілософи мілетської школи, VI ст.. до н.е.:

в) філософи німецької класики, XVIII ст.

г) софісти, V ст. до н.е.

2. Проблема людської особистості вперше набуває значущості у філософії:

а) грецької класики V ст.. до н.е.;

б) Ренесансної доби, XV – XVI ст..;

в) християнській філософії, V – XV ст.

3. Виокремлення філософії людини як окремої галузі знання вперше відбулось у творчості:

а) Г. Плеснера;

б) І. Канта;

в) Платона;

г) Л. Фейєрбаха.

4. Завданням філософії Нового часу було „перетворення теології в антропологію”, - так вважав:

а) Г. Плеснер;

б) І. Кант;

в) Платон;

г) Л. Фейєрбах.

5. Філософська антропологія як напрямок думки у філософії XX ст.. започаткована:

а) М. Шелером;

б) А. Швейцером;

в) М. Хайдеггером;

г) Ж.П. Сартром.

6. Визначте специфіку філософської антропології:

а) вчення, що розглядає сутність людини як таку, що складається унаслідок її існування;

б) вчення, яке синтезує філософське знання із природничо - науковим, біологічним;

в) вчення про людську особистість як найвищу цінність.

7. Головне питання філософської антропології:

а) про співвідношення сутності та існування людини;

б) взаємодію двох складових буття людини – чуттєвих природних поривань та духу;

в) про соціальну природу людини.

8. Визначте дві тези, у яких висловлене вчення М. Шелера про людину:

а) людина – істота, „вкорінена” у нижчих природних шарах буття;

б) людина – істота, здатна до виходу за свої біологічні межі, до найвищих злетів духу;

в) людина є сукупність суспільних відношень;

г) людина є проект самої себе.

9. Визначте дві тези, у яких висловлене вчення М. Шелера про людину:

а) людина приречена на свободу;

б) призначення людини – здійснити вищі цінності, подолавши у собі вітальні інстинкти;

в) призначення людини – здійснити цілісність буття;

г) людина двоїста за своєю природою, належить водночас сфері вітальних інстинктів та сфері духу.

10. Людський дух, за М. Шелером, - це:

а) розум, споглядальна здатність та здійснювані на основі моралі вольові чуттєво – емоційні акти любові, доброти, поваги, покаяння та ін.;

б) розум, інтелект, мислення, яке визначає виокремленість людини із природи;

в) творчи здатності людини.

11. Специфічною ознакою людини, яка виокремлює її із природного тваринного світу, Г. Плеснер вважав:

а) „ексцентричність” людини, здатність її „виходити із себе”, трансцендувати, самоусвідомлювати, бути „іншою стосовно себе”;

б) участь людини у суспільно – трудовій діяльності, яка визначає соціальну сутність людини;

в) біологічну „недосконалість” людини, яка зробила необхідним створення культури з метою збільшення її адаптивності до довкілля.

12. Специфічної ознакою людини, яка виокремлює її із природного тваринного світу, А. Гелен вважав:

а) „ексцентричність” людини, здатність її „виходити із себе”, трансцендувати, самоусвідомлювати, бути „іншою стосовно себе”;

б) участь людини у суспільно – трудовій діяльності, яка визначає соціальну сутність людини;

в) біологічну „недосконалість” людини, яка зробила необхідним створення культури з метою збільшення її адаптивності до довкілля.

13. Есенціалістський підхід до розуміння природи людини був визначенням:

а) існування людини;

б) сутності людини;

в) біологічного буття людини.

14. Екзистенціалістський підхід до розуміння природи людини був визначенням:

а) існування людини;

б) сутності людини;

в) біологічного буття людини.

15. Першосутність людини з позиції класичної філософії полягала:

а) у розумі;

б) у багатовимірності;

в) у здатності бути соціальною істотою, яка бере участь у матеріально – практичному виробництві;

г) у волі до влади.

16. Першосутність людини з позиції марксизму полягала:

а) у розумі;

б) у багатовимірності;

в) у здатності бути соціальною істотою, яка бере участь у матеріально – практичному виробництві;

г) у волі до влади.

17. Першосутність людини з позиції філософії Ф. Ніцше полягала:

а) у розумі;

б) у багатовимірності;

в) у здатності бути соціальною істотою, яка бере участь у матеріально – практичному виробництві;

г) у волі до влади.

18. Природа людини з позиції філософської антропології полягає:

а) у розумі;

б) у багатовимірності;

в) у здатності бути соціальною істотою, яка бере участь у матеріально – практичному виробництві;

г) у волі до влади.

19. Домінуючий погляд на природу людини у сучасній філософській антропології:

а) людина – істота розумна;

б) людина – істота, що прагне до влади;

в) людина – амбівалентна, розумно – нерозумна істота (sapiens – demens);

г) людина – соціальна істота, яка бере участь у матеріально – практичному виробництві.

20. Поняття „антропокультурне” має таке значення:

а) взаємовідповідність, невід’ємність, рівновага, узгодженість природного, біологічного та культурного у людині;

б) підпорядкованість природного, біологічного у людині культурному, духовному;

в) підпорядкованість культурного, духовного у людині природному, біологічному.

21. Позиція сучасної філософської антропології щодо творчої здатності людини:

а) творчі духовні здатності людини є неоднозначними, тому самоствердження людини у світі має моральні обмеження, повинно бути відповідальним;

б) творчі здатності людини позбавлені спрямованості, пов’язані з вільним обранням власного образу, своєї долі і призначення у світі;

в) творчий потенціал людини є виключно позитивним і не має бути нічим обмежуваним.