1. Види кераміки, відмітні особливості окремих видів

2. Фактори, що формують споживчі властивості керамічних товарів

   1. Склад та схема виробництва керамічних товарів

   2. Декорування керамічних виробів: види прикрас, їх відмінні ознаки

3. Класифікація, групова характеристика асортименту керамічних виробів

4. Вимоги до якості керамічних товарів

5. Маркування, пакування, зберігання керамічних товарів

Поняття «кераміка» походить від гр. keramike - гончарне мистецтво, keramos – глина.

Керамічні вироби – вироби, які виготовляють з глинистих речовин з мінеральними домішками чи без них, які після формування та випалювання набувають каменистого стану.

Кераміка набула широкого поширення в усіх галузях повсякденного життя - у побуті (різноманітний посуд), будівництві (черепиця, цегла, труби, облицювальні плитки, скульптурні деталі), у техніці, на різноманітному транспорті, у скульптурі, прикладному мистецтві.

Найпоширенішими технологічними видами кераміки є:

• теракота

• гончарні вироби

• майоліка

• фаянс

• тонкокам’яна маса

• фарфор (порцеляна)

Теракота (від італ. terra cota: terra - земля, глина, cotta - випалена) - це керамічні неполив'яні вироби з кольоровим простим черепком, які мають художнє й утилітарне значення (посуд, вази, скульптура, іграшки, кахлі, облицювальні (оздоблювальні) плитки та архітектурні деталі).

Після випалу теракота набуває характерного кольору (від кремового до червоно-коричневого або чорного) і фактури (від грубозернистої до тонкої Із суцільним або з частковим поліруванням).

(В Україні архітектурна теракота відома з XV ст.: декоративна обробка фасадів будинків, скульптурки, погруддя тощо. Декоративне облицювання теракотою набуло значного поширення і в сучасному будівництві. У сучасних скульптурах нерідко використовується теракота як матеріал для пластики малих форм, що дає можливість зберігати в закінченому творі виразний лаконізм та живу безпосередність.)

Гончарні вироби - відформовані на гончарному крузі і виготовлені з легкоплавкої кольорової глини. Гончарні вироби з грубої кераміки характеризуються тим, що структурні елементи на зламі черепка добре помітні навіть неозброєним оком. Водопоглинення – до 18%.

Залежно від способів випалювання маси гончарні вироби набувають різного кольору. Випалювання може бути окиснювальне (найпоширеніше, якщо з червоної глини отримують вироби з червоним на зламі черепком) або відновлю вальне (через недостатній доступ кисню червона глина набуває темно-сірий колір).

Майоліка (походить від італ. maiolika, від majolika - стара назва о. Мальорка, звідки завозилися в Італію вироби іспано-мавританійської кераміки).

Це матеріал із кольорової випаленої легкоплавкої глини, на відміну від теракоти вкритий поливами. Водопоглинання майоліки - до 15%. Невелика спеченість черепка майоліки знижує її термостійкість і збільшує товщину стінок виробів. Вкривають поверхню майолікових виробів легкоплавкими (прозорими, кольоровими) поливами й ангобами (забарвленою глиною).

Фаянс (фр. faience - від назви італійського міста Фаенца, одного з центрів керамічного виробництва) - це щільні дрібнопористі, як правило, білі вироби тонкої кераміки.

Фаянс характеризується великими показниками пористості і водопоглинання (9-12%). Саме тому всі фаянсові вироби вкривають тонким суцільним шаром водонепроникної поливи. Фаянс набуває господарського призначення (переважно столовий посуд) після першого і другого випалювання, потім його розфарбовують різними способами і закріпляють малюнки, виконані надполив'яними фарбами, у процесі третього випалювання (700-900 °С).

З фаянсу найчастіше виготовляють господарський посуд та будівельну кераміку - глянсові білі і кольорові плитки. У виготовленні санітарно-технічних виробів фаянс витісняється фарфором або напівфарфором.

Характерними ознаками фаянсу є: жовтуватий відтінок білого черепка; глухий, швидко затихаючий дзвін від ударів по виробу палички; здатність до утворення дефекту "цек", що виникає від різниці розширення термічного коефіцієнта маси черепка і поливи; не просвічується.

Фарфор (від тур. - farfur, fadfur: перс, фегфур) - вироби з тонкої кераміки, спечені, непроникні для води і газу, як правило, білі (з блакитним відтінком), дзвінкі, тонкі шари (до 2,5 мм) просвічуються.

Фарфор має велику механічну міцність, термічну і хімічну стійкість, електроізоляційні властивості. Застосовується для виготовлення високоякісного посуду, художньо-декоративних і санітарно-технічних виробів.

Залежно від компонентного вмісту фарфорової маси розрізняють так званий твердий і м'який фарфор.

М'який має трохи меншу твердість порівняно з твердим та більш різноманітний за хімічним складом. Температура його випалу до 1300 °С. М'який фарфор містить 50% кісткової золи, кварц, каолін та Інші компоненти. Кістковий фарфор характеризується найбільшою білістю і просвічуваністю. Як твердий, так і м'який фарфор вкривають поливами або випускають у вигляді бісквітного фарфору, тобто фарфору без поливи (бісквіт). У повсякденному житті (посуд) і в техніці (електроізолятори) використовується переважно твердий фарфор. З м'якого фарфору виготовляють здебільшого художні вироби.

Найхарактернішими ознаками фарфору є: 1) великий (понад 50%) вміст каоліну; 2) найбільша щільність і міцність черепка, на відміну від будь-якої кераміки; 3) дзвінкість, висока білість з блакитним відтінком, просвічування тонких шарів.

Тонкокам’яні вироби мають спечений не просвічуваний білий або забарвлений в сіруваті, голубі, бежеві тони черепок з водопоглиненням 0,5 – 3,0 %. Вони відрізняються збільшеною механічною міцністю і термостійкістю. Використовують у виробництві посуду і художніх виробів, а деякі різновиди – для жаростійкого кухонного посуду.

Напівфарфор – це тонкокерамічний виріб з не просвічуваним білим або забарвленим черепком з водопоглиненням 0,5 – 5 %. З напівфарфору виготовляють посуд різного призначення і художньо-декоративні вироби.

Споживні властивості керамічних товарів.

Споживні властивості керамічних товарів визначаються функціональними, ергономічними, естетичними, властивостями кераміки і якістю виготовлення виробів.

Показниками споживних властивостей керамічних товарів є фізико-хімічні властивості кераміки. Найважливіші з них такі:

Пористість - це вміст відкритих і замкнутих пір в черепку. Відкрита пористість характеризується величиной водопоглинання і змінюється від 0,1% у фарфору до 16% у майоліки. Із збільшенням пористості знижується міцність виробів, їх термостійкість, хімічна стійкість, гігієнічність, декілька підвищується білизна.

Білизна - здатність дифузно відображати світло - важливий показник естетичних властивостей фарфоро-фаянсових виробів. Білизна твердого фарфору - 60-65%, кістяного - 74-78%.

Просвічуваність - властивість пропускати світло, притаманна тільки твердому і м'якому фарфору. Вона залежить від кількості склоподібної фази в структурі пористості.

Блиск глазурі - здатність поверхні виробу дзеркально відображати світло - визначається складом глазурі і станом поверхні. Наявність у складі глазурі оксидів калія, барію, свинцю підвищує блиск, а дефекти глазурі - наколювання, оспини - знижують його.

Механічні властивості кераміки, як і стекла, характеризуються високими показниками міцності при стисканні і низькими при розтягуванні, вигині, ударі.

Твердість глазурі. Глазур фарфору відрізняється високою твердістю - 7 одиниць мінералогічної шкали, глазур фаянсу - 6, глазур майоліки - 5 одиниць. Тверда глазур добре протистоїть стиранню, дряпанню, довгий час зберігає гладкість і блиск поверхні.

Термостійкість посуду з твердого фарфору не менше 165^оС, фаянсовою з безбарвною глазур'ю, - 145, з кольоровою глазур'ю - 115, майолікового посуду - 130-150^оС.

Кераміку класифікують за характером будови, ступенем спікання (щільності) черепка, типами, видами і різновидами, наявністю поливи.

За характером будови кераміку поділяють на грубу і тонку.

Вироби грубої кераміки (гончарні вироби, цегла, черепиця) мають крупнозернистий пористий черепок неоднорідної структури, пофарбований природними домішками в жовтувато-коричневі кольори.

Тонкокерамічні вироби відрізняються тонкозернистим білим або світлозабарвленим, спеченим або дрібнопоруватим черепком однорідної структури

За ступенем спікання (щільності) черепка розрізняють щільні керамічні вироби з водопоглинанням менше 5 % - фарфор, тонкокам’яні вироби, полуфарфор та пористі з водопоглинанням більше 5 % - фаянс, майоліка, гончарні вироби

За складом і властивостями керамічні вироби ділять на типи, види та різновиди.

Основні типи кераміки - фарфор, тонкокам’яні вироби, полуфарфор, фаянс, майоліка, гончарна кераміка.

Структура черепка неоднорідна і складається з кристалічної, скловидної і газової фаз.

Кристалічна фаза надає черепку міцність, термічну і хімічну стійкість.

Скловидна фаза з’єднує частки маси, заповнює пори, збільшує щільність черепка; в кількості до 45 – 50 % збільшується міцність виробів, при більшому вмісті – викликає крихкість виробів, знижує їх термостійкість. Скловидна фаза сприяє зменшенню водопоглинення, обумовлює просвічуваність черепка.

Газова фаза (відкриті і замкнуті пори) оказує негативний вплив на фізико-хімічні властивості виробів: знижує міцність, термічну і хімічну стійкість, викликає водопоглинення і водопроникність черепка, але декілька підвищує білизну.

Тип кераміки визначається характером використовуваних матеріалів, їх обробкою, особливо дрібністю помелу, складом мас і полив, температурою і тривалістю випалу.

• Сировина

  • Матеріали для черепка – глинисті (глини, каолін – пластичні);

опіснювачі (кварц, кварцовий пісок – непластичні);

плавні (польовий шпат, крейда, доломіт, пегматит)

• Матеріали для поливи - кварцовий пісок;

крейда,

польовий шпат

• Матеріали для декоруваня -

• керамічні фарби (керамічні фарби найчастіше наносять на поливу, іноді - під неї (закис кобальту, оксид хрому та оксид марганцю).

• люстри (люстр - це веселкові плівки, що переливаються на поверхні поливи. Бувають безбарвні або фарбовані)

• препарати із золота і срібла.

  • Виготовлення

1. Очищення сировини

2. Грубе та тонке подрібнення

3. Змішування за рецептурою

4. Переминання, вакуумізація

5. Формування:

• литтям зі шлікера у гіпсові форми

• пластичним формуванням

• ручним (гончарним) формуванням

( нові: формування з пастоподібних мас, напіввсухе пресування з порошків в металевих формах)

6. Сушіння (до вол. 1-2%)

7. Випалення: 1. попереднє (утельне) - фарфор – 800-1200⁰ С

- фаянс – 1250-1280⁰ С

- майоліка – 990-1100⁰С

2. післяполив’яне (після нанесення поливи)

8. Декорування:

• забарвлення маси

• декоративні поливи

• рельєфні малюнки

• розфарбовування