2.3 Порівняльний аналіз українських перекладів вірша

Аналіз перекладів вірша та порівняння їх із оригіналом будемо робити по строфам, через спрощення знаходження відмінностей та відповідностей між текстом оригіналу та перекладу після виконання перекладацьких трансформацій.

Whose woods these are I think I know.	Чиї ліси це, я думаю, я знаю,
His house is in the village, though;	Хоча його дім знаходиться в селі;
He will not see me stopping here	Він не побачить, як я зупинивсь,
To watch his woods fill up with snow.	Споглядаючи його ліси, наповнені снігами.

Основним змістом першої строфи Фроста є роздум ліричного героя щодо лісу, в якому він зупинився і який він споглядає, та щодо хазяїна лісу, чия домівка у селі, і який не побачить ліричного героя. Автор робить наголос на тому, що його герой — на самоті із самим собою, споглядає сповнений снігом ліс. Тому основним завданням перекладачів був “адекватний” переклад із збереженням основного настрою та змісту.

“Чий ліс це — я, напевне, знаю:

В селі його будинок скраю;

Він не побачить, спать вже лігши,

Як я сніги в нім споглядаю.”

В. Марач у перекладі першої строфи повністю зберігає структурну форму строфи, звертаючись як до повного перекладу у перших двох строчках, так і до семантичної зміни останніх двох задля збереження основного змісту.

У перекладі В. Марач зазначає, що будинок хазяїну лісу “скраю села”, роблячи його ближче до лісу, вважаючи його, мабуть, за лісничого. У цьому випадку ми також бачимо конкретизацію, що також відноситься до семантичної зміни. Також, у перекладі, на відміну від оригіналу, “хазяїн” лісу спить — ми бачимо допущену В. Марачем художню вільність. В. Марач повністю зберігає почуття на настрій ліричного героя. Проте причина зупинки ліричного героя, його зацікавленість природою та його емоційний стан — не компенсовані через структурно-семантичну заміну метафори “his woods fill up with snow”, яку В. Марач передає через споглядання “снігів у лісі”, а не “лісу у снігу”.

Переклад В. Корнєєва більш ліричний та спрямований на передачу засмученості настрою ліричного героя. Разом з тим, В. Корнєєв вдається до повної структурно-семантичної зміни тексту першої строфи Р. Фроста, зберігаючи лише основний зміст:

“Той, чий цей ліс, не підстеріг,

Як я тут став, хоч, певне, міг

В отім селі лягти вже спати.

А хащу повнив тихий сніг.”

Ліричний герой у перекладі В. Корнєєва не каже нам, що знає того, чий це ліс; не зазначає, де знаходиться будинок хазяїна лісу. В. Корнєєв вдається до контрастного відображення лісу, в противагу хазяїну лісу, “що певне міг вже спати”, вказуючи на невпинність природи - “а хащу повнив тихий сніг”.

Так само, як і у випадку з перекладом назви, В. Корнєєв використовує прийомконкретизації, замінюючи “ліс” в оригіналі “хащею”, що означає густий непролазний ліс, в перекладі, роблячи шлях ліричного героя Р. Фроста більш складним. Також відбувається втрата елементу споглядання природи ліричним героєм у перекладі.

В. Кикоть вдається до неповної структурної та синтаксичної зміни першої строфи, та деяких семантичних змін. В. Кикоть вдається до генералізації влади хазяїна лісу, називаючи його ще і “господарем села”. Також з'являється прислівник “здаля”, що вказує на далекість ліричного героя від людей, від села.

Замість “дерева” (“woods”), В. Кикоть використовує “гілля”, конкретизуючи предмет споглядання ліричного героя. Ідіома “fill up with snow” (“наповнений снігом”) перетворюється на “окутане снігом”, що надає пом'якшеного характеру, ніжності та деякої турботливості зимі В. Кикотя:

“Чиї ліси це, знаю я —

В селі господар і здаля

Не бачить він, як я дивлюсь

На снігом вкутане гілля.”

Серед розглянутих перекладів найбільш влучно, на нашу думку, передає провідну ідею та настрій переклад, виконаний В. Кикотем. Адже це ліричний вірш, що глибоко просякнутий поетичною рівновагою та спокійністю, що прихована у роздумах ліричного героя.

У другій строфі ми бачимо коня ліричного героя, через персоніфікацію якого надається опис природи навколо героя та власне відношення автора до зупинки посеред лісу:

My little horse must think it queer	Моєму маленькому коню має здаватись дивним
To stop without a farmhouse near	Зупинитись, де поруч немає ферми,
Between the woods and frozen lake	Поміж деревами і льодовим озером
The darkest evening of the year.	У найтемніший вечір року.

Основним завданням при перекладі цієї строфи є збереження головного художнього засобу строфи - персоніфікації, та точна передача відношення героя до зупинки і зображення навколишньої природи.

В. Марач при перекладі зберігає чіткість, намагаючись надати повний переклад, проте не можемо не помітити деякі семантико-функціональні зміни у тексті:

“Кінь фиркає, не зрозумівши,

Чому стою тут, занімівши,

Між лісом і замерзлим ставом

В цей вечір, в році найтемніший.”

По-перше помітна втрата поетичного потенціалу епітета “little” – на відміну від оригіналу, В. Марач ніяк не конкретизує та ніяким чином не описує коня. Проте, в його перекладі, кінь видає своє здивування фирканням, тому можемо сказати, що образність мови Р. Фроста збережена. Також відбувається уточнення стану ліричного героя - “занімівши”.

В загальному плані, переклад останніх двох строчок є найбільш повним та наближеним до тексту оригіналу, майже ідеально передаючи змістовий акцент та настрій, що намагався передати нам автор.

В цілому, у перекладі В. Корнєєва помітна зміна форми та структур речень:

“В мого сивенького лошати

Єдина думка: чом ставати

Там, де дерева й мерзлий став,

І де поблизу ані хати?”

В. Корнєєв вдається до просторіччя, використовуючи емоційно забарвлений іменник “лоша”. Також, під час трансформації, “маленький” змінюється на “сивенький”, тим самим, поетичний потенціал епітету на позначенні розміру та віку коня не збережений та не компенсований. Проте збереження персоніфікації коня дозволяє казати про збереження цього образно-стилістичного засобу. Також, це єдиний переклад, де збережена ідея відсутності будівель навколо.

На жаль, ідея “найтемнішого вечора року” не компенсована, що спричинює неповну передачу настрою та ідеї містичності та художньої образності вірша.

В. Кикоть у перекладі знову вдається до структурно-семантичної зміни речення, проте лаконічно і чітко передає основний зміст:

“Конячці дивним я здаюсь,

Бо серед лісу став чомусь;

Мороз льоди в ставу кує,

І вечір вже, а я барюсь.”

Словосполучення з епітетом “my little horse” у перекладі перетворюється на іменник із зменшувально-пестливим суфіксом, тим самим зберігається поетичний потенціал епітету при перекладацькій трансформації. Також відбувається семантична зміна змісту і коню здається дивним сам герой, а не зупинка у лісі.

Щодо структурної зміни, то зміст останніх двох строчок у перекладі передається одним реченням, розподіленим на дві частини. Відбувається генералізація причини зупинки та місця зупинки ліричного героя. Також відбувається конкретизація при перетворенні “озера” в оригіналі на “ставок” у перекладі. Під час перекладацької трансформації відбувається персоніфікація морозу, що “льоди в ставу кує” на заміну “льодовому озеру” в оригіналі. Таким чином, втрачений зміст “посередньості” ліричного героя, з одного боку якого ліс, а з іншої — озеро. Найважливіша змістова частина строфи при перекладі втрачена, тому таємничість “найтемнішого вечора року” також не компенсована.

Із наведених перекладів другої строфи ми можемо виокремити переклад В. Марача, як найбільш вдалий у плані адекватності при намаганні збереження поетичного потенціалу під час виконання необхідних перекладацьких трансформацій. Також цей переклад є на нашу думку найбільш гарним у плані збереження поетичного стилю та провідного мотиву, що залишає неповторні враження пов'язання із зображуваною природою.

Дослівний переклад третьої строфи:

He gives his harness bells a shake	І він трясе дзвіночками своєї упряжи
To ask if there is some mistake.	Питаючи, чи є помилка.
The only other sound's the sweep	Єдиний звук на весь ліс
Of easy wind and downy flake.	Це легкий вітерець та падаючий сніг.

Основним змістом третьої строфи є те, що кінь подає ліричному герою знак, тороплячі його. Провідною ідеєю є те, що дзвін бубонців коня це єдиний звук на увесь ліс, - так автор передає таємничість лісу та те що ліричний герой на самоті із своїми власними думками та враженням.

В. Марач повністью змінює синтаксис усієї строфи та вдається до семантико-структурної зміни останніх двох строчок:

“Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, -

Мов просить, -- час чого ми гаєм?"

Сніжок снується з висоти,

Вітрець легенький пробігає.”

Відбувається генералізація, адже в оригіналі кінь трясе дзвіночки на вуздечці, а не “дзвенить самою вуздечкою”. Ще в його перекладі, ми бачимо безслівне питання коня, що в оригіналі питає про “якусь помилку”, а у перекладі, “час чому ми гаєм?”, - тут відбувається спроба збереження образно-стилістичного змісту.

В. Марач нехтує структурністю двох останніх строчок оригіналу, задля збереження поетичного потенціалу. На жаль, разом з цим він втрачає потенціал метафори про те, що дзвін вуздечки - це єдиний звук у лісі, окрім вітру та падаючого снігу. Проте цілком збережений поетичний потенціал епітету “легенький”.

В. Корнєєв використав майже повний переклад цієї строфи, вдаючись до семантичних та структурних змін із збереженням поетичного потенціалу:

“Кінь головою похитав,

Здригнувся дзвоник, замовчав.

І стало чути в цілім краї,

Як вітер м'яко в сніг упав.”

В. Корнєєв конкретизує, вказуючи, що дзвоник лише один. Через необхідну зміну втрачається персоніфікація коня, не компенсована ідея про те, що він задає питання. Проте, разом із генералізацією “в цілім краї”, підсилюється тиша та загадковість лісу, зберігається ідея єдиного звуку на весь ліс, самотності головного героя. Також епітет “м'яко” повністю відповідає поетичному потенціалу епітета оригіналу “easy”. В цілому можемо казати про вдачливе збереження настрою та провідного мотиву цієї строфи.

У перекладі В. Кикотя ми можемо побачити намагання повного перекладу, проте це призвело до семантико-змістовної невідповідності та нееквівалентності оригіналу:

“Вона дзвіночком знак дає,

Тут, мабуть, десь помилка є,

І знов свист вітру тишу рушить,

Танок сніжинок знов снує.”

В його перекладі “дзвін” це не єдиний звук у лісі, а вітер втрачає свій епітет “легкий”, порушуючи тишу свистом. З цього можемо зробити висновок, що вітер у цьому перекладі дуже сильний, що зовсім не відповідає оригіналу. Також падіння “сніжинок” у перекладі перетворюється на “танок”, що є художнім переосмисленням, та надає певну стилістичну забарвленість, звичну для цього автора.

З іншого боку, помітна сильна змістовна невідповідність та “вільність” при перекладі, що робить переклад нечітким та неточним, хоча відносно повністю передається автентичний настрій.

Ми вважаємо найбільш удачливим переклад В. Корнєєва, так як він здається нам найбільш мелодійним та милозвучним.

Дослівний переклад четвертої строфи:

The woods are lovely, dark and deep,	Ліси прекрасні, темні та глибоки,
But I have promises to keep,	Но маю обцінки я тримать,
And miles to go before I sleep,	Та милі їхать до спочину,
And miles to go before I sleep.	Та мили їхать до спочину.

Вчитуючись у переклади цього вірша, особливу увагу треба приділяти двум останнім строчкам, точніше, одній і тій самій, але повтореній двічі. В перший раз ця нехитра строчка має конкретний зміст, у другий — метафоричний, разом конкретний та метафоричний змісти складаються у метафізичний. Так само і з усією поезією Роберта Фроста. Тому задача перекладачів надати хоча б схоже емоційне забарвлення своїм перекладам.

Намагаючись зберегти поетичний потенціал епітетів “dark”, “lovely”, та “deep” - В. Марач вдається до образно-семантичної зміни із використанням метафори “очей не відвести”, що у своєму змісті достатньо відповідає змісту та ідеї оригіналу. Також достатньо чітко та адекватно збережений зміст “обіцянки” та “довгого шляху попереду”. В загальній структурі, переклад цієї строфи повністю відповідає структурі оригіналу:

“А ліс -- очей не відвести,

Та встигнуть обіцявся ти;

І до спочинку довго йти,

І до спочинку довго йти.”

В. Корнєєв вдається до звертання ліричного героя до “гаю”, яким він замінив ліс. Епітети у перекладі повністю відповідають епітетам оригіналу, тому можемо казати про частковий переклад:

“Глибокий, любий, темний гаю,

Мені вже час, я бути маю,

І путь лежить мені без краю,

І путь лежить мені без краю…”

Щодо ідеї “обіцянки, що треба тримати”, то В. Корнєєв іде іншим шляхом, конкретизуючи словами героя, що “йому вже час”, тобто він спізнюється кудись, де обіцяв бути, отже зміст збережений достатньо чітко. Проте, в останніх строчках він втрачає думку про кінець шляху ліричного героя, роблячи його шлях безкрайнім.

В перекладі останньої строфи В. Кикоть знову використовує семантичну зміну, намагаючись зберегти поетичний потенціал епітетів в оригіналі, використовуючи метафору з “глибинами лісу, що манять душу”. Щодо останніх строк, то тут В. Кикоть дає повний переклад, зберігаючи автентичність та неповторність думки та ідеї Р. Фроста:

“Глибини лісу манять душу,

Але я слова не порушу,

Ще довгі милі їхать мушу,

Ще довгі милі їхать мушу.”

Найбільш вдало останню строфу переклав, на нашу думку, В. Корнєєв, майже ідеально передавши відношення ліричного героя до цього вечора, до цієї зупинки та довгого шляху попереду.

ВИСНОВКИ

Переклад віршів – відтворення тексту засобами мови іншої культури у іншому часі та просторі. Через те що сьогодні відстань між культурами скорочується - стає дедалі більше людей, що потенційно можуть оцінити якість перекладу. Тому можна сказати, в світі зменшується інформаційна функція художнього перекладу і тим самим зростає функція творча.

Переклад поезії Р. Фроста залишається актуальним у сучасних умовах діалогу американської і української культур. Поезія Р. Фроста є серйозним викликом для перекладача. Проаналізувавши та оцінивши досліджені у роботі переклади, можна зробити висновок, що переклад В. Корнєєва, попри деякі неточності, представляється доволі оригінальним, проте не без відхилень від оригінальної інтонації та змістовного контексту: у ньому збережені ритмічні і більшість інтонаційних особливостей віршу Р. Фроста. Перекладач зміг передати стриманий тон поезії Р. Фроста і знайти адекватні засоби його передачі українською мовою. Переклад, виконаний В. Кикотем, ми можемо вважати досить вдалим, проте попри доцільне збереження ритміки та змісту, ми вважаємо, що провідний романтичний настрій таємничості не був збержений та переданий відповідно до настрою оригіналу. Проаналізувавши переклад В. Марача ми можемо стверджувати, що у намаганні передати настрій ліричного героя В. Марач нехтує стилістикою та семантикою оригіналу.

Дослідивши переклади В. Марача, В. Кикотя, В. Корнєєва, можна зробити висновок, що з огляду на збереження ритміки, серед застосованих перекладачем трансформацій домінують такі лексико-семантичні трансфорації, як конкретизація та генералізація. Ці типи трансформацій зумовлюють адекватний переклад метафоричности та емоційності, характерних для поезії. Р. Фроста. Дослівниій переклад застосовується лише у кількох випадках, оскільки вдаватися до нього можна лише у випадку, коли це є можливим з огляду на ритміку та риму. Проте, частіше застосування дослівного перекладу дозволило менше вдаватися до смислового розвитку та компенсацій, що позитивно позначилося на точності перекладу.

Поетичний тип тексту в значній мірі знімає обмеження на використання перекладацьких трансформацій. Необхідність зберігати риму, ритм та тематику твору дають змогу перекладачеві розширити варіативність використання граматичних та лексико-граматичних трансформацій. З огляду на особливості, що накладає наявність рими та ритміки, перекладачами було використано переважно лексичні трансформації. Основним фактором можливості широкого вибору трансформацій виступає необхідність збереження рими і ритміки у тексті. Ця необхідність вимагає активну та досить широку зміну форм слова.

Крім того, наявність римо-ритмічної системи, віршована форма та художній стиль водночас розширють можливість застосування еквівалентів та трансформацій, а також впроваджує гнучкості граматичних конструкцій. Потреба точно передавати значення спостерігається значно рідше, адже у поезії відсутня обов`язкова необхідність у однозначній конкретиці. В той же час відсутність вимоги абсолютної точності може спричинити спотворення або викривлення змісту, який виклав автор.