1.2 Особливості поетичного художнього перекладу

Поетичний переклад – це переклад поетичного тексту, створеного на одній мові, за допомогою поетичного тексту мовою перекладу. Це означає, що перекладач повинен створити новий поетичний текст, еквівалентний оригіналу за його концептуальним та естетичним змістом, але використовує по необхідності зовсім інші мовні, а часом і віршові форми. Фактуальна інформації відтворюється тільки в тій мірі, в якій це не шкодить передачі концептуальної та естетичної інформації.

Поетичний переклад є одним з найскладніших різновидів художнього перекладу. Його складність полягає у тому, що у поезії значно більша увага надається окремому слову, широко використовуються поетичні засоби організації тексту, кожному віршу характерна ритміко-інтонаційна своєрідність [9, c.10].

Як визначає О. Гайнічеру перекласти поетичний твір — не означає передати засобами іншої мови образи, вихоплені окремо, ритміко-інтонаційні нюанси; потрібно створити цілісну поетичну структуру, в якій головні ідеї — художні компоненти — взаємодіють між собою аналогічно до того, як це відбувається в першотворі [18, c.49].

Ці вимоги конкретизував М. Зеров:

• єдність літературного стилю;

• домінування комунікативної функції перекладу;

• введення нових віршованих розмірів;

• першочергова властивість рими;

• природність і невимушеність мови перекладу [7, c.143-144].

Отже, перед перекладачем поетичних творів виникає набагато більше труднощів, адже до загальних особливостей художнього перекладу додаються складнощі суто поетичного перекладу: точне відтворення семантико-стилістичної структури вірша, яку неможливо відновити за підрядником, необхідність врахування національних традицій поетики країни, мовою якої був написаний оригінал, більша увага до стилю мови, до видів рими.

Поетична форма будь-якої мови не може бути повністю ідентичною поетичній формі іншої мови, не дивлячись на можливу схожість термінології, не дивлячись навіть на їх історичний зв'язок та близьке походження. Складання віршів тісно пов'язане із природою мови — із довжиною слів і характером наголосів, а так же звичними та традиційними ритмами, пов'язаними із психічним складом народу.

Усе це, разом із багатьма іншими специфічними елементами, надає науці складання віршів кожного народу чіткий національний характер, що тісно пов'язує віршування із фонетикою живої мови. Кожна мова має свої особливості римування та строфіки. Якщо у близьких груп мов ці особливості дуже часто співпадають, то, наприклад, у східних мовах, порівняно з іншими, види рими кардинально різняться.

Семантико-стилістична структура вірша — це те, що робить вірш неповторним, єдиним у своєму роді, це текст у вигляді певної абстрактної моделі, яка закріплює його істотні особливості і ігнорує неістотні рими.

У віршованому творі строфа виступає як істотний структурний фактор, як важлива ланка, яка пов'язує план вираження і план змісту художнього цілого. Строфа може розглядатися як складне синтаксичне ціле, що служить формою вираження закінченого авторського висловлювання, що відбиває рух поетичної думки.

Строфіка — форма послідовності віршів, архітектоніка віршу, і недотримання строфіки оригіналу веде до порушень загального стилю твору. Вимога відтворити строфічну побудову з максимальною відповідністю оригіналу не передбачає простого копіювання строфічних схем, а відображає прагнення до встановлення функціональної еквівалентності між структурою оригіналу і структурою перекладу. Однак, навіть якщо в оригіналі і в перекладі використовується однакова система віршування, мають значення такі особливості слова, як його розмір і звучання.

Англійська мова, в основному моносілабічна, у ній набагато більше односкладових слів, ніж в українській. Тому англійський віршований рядок вміщає більше слів, і, відповідно, думок, понять, художніх образів. Цей фактор впливає на ритм, і його необхідно враховувати в перекладі.

Ритм узгоджений зі змістом твору і з відповідною змісту інтонацією і структурою створює стиль метричної організації вірша. Тому в першу чергу перекладач повинен передати співвідношення між ритмом і інтонацією, а не розмір з усіма його метричними одиницями. Цілком можливі випадки, коли віршований розмір першотвору і перекладу виявляється однаковим, і в цьому випадку дотримання тих чи інших формальних прийомів виявляється важливим і як мета, і як засіб, що дозволяє досягти найбільшою мірою естетичної рівноцінності оригіналу.

Проте для якомога ближчого перекладу визначення семантико-стилістичної структури недостатньо. Для цього слід також визначити поетичну модель тексту, під якою ми розуміємо його поетичне значення. У змісті вірша велику роль відіграє його стиль, оскільки у поетичних творах він являє собою особливість ліричного героя, від імені якого ведеться оповідь.

Однак практика показує, що навіть дотримання всіх або майже всіх формальних елементів у перекладі інколи не робить його адекватним. При порівнянні перекладів одного і того же вірша, треба взяти до уваги, що в деяких випадках найкращого серед них нема. Як стверджує М. Новикова, саме в поетичному перекладі часто виникає оптимальна ситуація: декілька варіантів перекладу єдиного оригіналу. При цьому зовсім не обов'язково, щоб один, переклад був кращім за інші; деякі переклади мають рівні права на існування [17, c.29]. Декілька різних перекладів одного вірша можуть також сприяти кращому розумінню ідей оригіналу. Нажаль, трапляється так, що якийсь певний переклад визнається кращім за інший, і навіть після створення досконаліших — стереотип продовжує існувати.

Проте, не зважаючи на усі труднощі, поетичний переклад продовжує розвиватися та вдосконалюватися, даруючи нове життя класичним творам.