2.1 Загальна характеристика вірша “Stopping by Woods on a Snowy Evening” та його українських перекладів

“Stopping by Woods on a Snowy Evening” — ліро-епічний вірш, написаний Р. Фростом у червні 1922 року в своєму будинку в Шафтсбері [5]. Всю ніч він був зайнятий написанням великого вірша “Нью-Гемпшир” і закінчив його тільки на світанку. Ідея створення “Stopping by Woods on a Snowy Evening” народилася, коли він вийшов з дому, щоб побачити схід сонця. Він написав вірш про сніговий вечір і маленького коня, немов побачивши галюцинацію, всього за кілька хвилин і без зусиль.

У своїй структурі “Stopping by Woods on a Snowy Evening” — це шістнадцятистрочний вірш, з чотирьох строф, що написаний чотиристопним ямбом в стансах Рубаята. Така структура та форма віршування передбачає композиційну закінченість кожної із строф та заборону змістового переносу із строфи у строфу та рими у цілому. Така простота та довершеність римувальної форми надає неповторної простоти віршу, в цілому зберігаючи красу віршованої мови.

Кожен вірш, за виключенням останнього, слідує формі: а-а-б-а. У цілому, схема римування вірша виглядає так: ААБА-ББВБ-ВВГВ-ДДДД. Іншим прикладом такого ланцюгового римування є терцини Данте. Серед досліджуваних перекладів В. Кикотя, В. Марача та В. Корнєєва — усі зберігають авторську схему римування, використовуючи чотири катрени.

Щодо збереження синтаксичних конструкцій, літературознавець А. А. Смирнов зазначав, що основне це збереження змістового навантаження віршу, отже переклад насамперед має бути “адекватним”, що означає відповідність, замість “точності” при художньому перекладі [19]. Через те що Р. Фрост у своїх віршах виражає думку в метафоричній формі, ми вважаємо, що збереження синтаксичних конструкцій у повній відповідності до оригіналу — неможливе. У перекладах Фроста синтаксичні конструкції трансформуються у більш складні, та більш звичні для мови перекладу, тому при аналізі на це не будемо звертати увагу.

Слід також зазначити, що Вільгельм Гумбольт категорично відстоював точку зору щодо перекладів, стверджуючи, що кожна мова виражає національну свідомість “духу”, властиву даному народу, а тому неможливо звести життя іншої мови, як і своєрідність “духу” одного народу неможливо звести до своєрідності “духу” іншого народу. [2, c. 39-41]

Провідним же мотивом твору є внутрішня розмова ліричного героя із собою, мотив довгої та дальньої дороги, та споглядання природи.

2.2. Аналіз назви вірша та її українських перекладів

Як відомо, в назві зосереджено найголовніше, що хотів сказати автор, воно відображає основну тему, головну думку тощо. Тому головним завданням назви вірша є привернення уваги, і Р. Фросту це легко вдається із назвою “Stopping by Woods on a Snowy Evening” (“Зупинений лісом у засніжений вечір”). Таким чином, читач одразу уявляє перед собою холодний “сніжний вечір”, “ліси” навколо та нескінченний снігопад. Саме назвою вірша Р. Фрост визначає провідний настрій.

Вважається, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що пред'являються до якості перекладу, називаються нормою перекладу. Перетворення, за допомогою яких можна здійснити перехід від одиниць оригіналу до одиниць перекладу, називаються перекладними (міжмовними) трансформаціями.

При перекладі таких одиниць потрібні спеціальні прийоми перетворення, тому інколи буває, що лише незначна частина стилістично маркованих елементів тексту оригіналу отримує при перекладі стандартну відповідність. Цим ми можемо пояснити певні зміни, здійсненні перекладачами під час перекладу назви даного вірша.

В. Марач перекладає назву так: “Край лісу в зимовий вечір” [15]. Він зберігає простоту та чіткість, проте змінює змістовий акцент, виставляючи у сильну позицію слово “край”. Таким чином, можемо зазначити, що зупинка ліричного героя та його споглядання засніженого лісу у В. Марача на компенсована. Намагаючись зберегти простоту форми та викладу — В. Марач втрачає потаємність та підтекст назви. З іншого боку, В. Марачу вдається виразно відобразити переломний, “прикордонний” стан ліричного героя, здійснюючи семантичне перетворення назви.

В. Корнєєв вдається до структурно-семантичного перетворення, проте зберігає зміст та простоту у назві: “Стоячи сніжного вечора біля гаю” [10]. У перекладі відбувається конктретизація місцеперебування ліричного героя, та звуження простору:

“Ліс — велика площа землі, заросла деревами і кущами”; “Гай — невеликий, переважно листяний ліс”.

Отже такий варіант перекладу можна вважати менш вдачливим, через безпідставну конкретизацію, що веде за собою втрату Фростівського потаємного змісту.

В. Кикоть [8], назвою “Зупинка у лісі засніженим вечором”, повністю зберігає форму автора, передаючи автентичний настрій оригіналу, використовуючи повний переклад. З іншого боку, цей переклад не відображує відповідного настрою та емоцій, що несе у собі авторський варіант назви.

Отже, проаналізувавши переклади назв, ми дійшли думки, що найбільш вдалим є переклад, виконаний В. Марачем, як найбільш поетично довершений і відповідний до назви у оригіналі.