4. Правовідносини між чоловіками
До особистих і майнових відносин проживаючих в Україні чоловіка й жінки застосовуються положення нашого законодавства. Із закріпленого в Конституції Україні принципу повної рівноправності жінки й чоловіки випливає ряд правил, що визначають відносини між чоловіками: жінка, вийшовши заміж, може залишити дошлюбне прізвище, воно зберігає своє громадянство, користується повною волею вибору занять і професій, повністю зберігає свої майнові права, що існували до шлюбу, і здобуває в шлюбі право на спільно нажите майно на засадах спільної власності чоловіка й жінки. Наш закон передбачає, що порядок ведення спільного господарства встановлюється по взаємній згоді чоловіка й жінки. Чоловік-іноземець в Україні не може претендувати на чільне положення при рішенні питань ведення сімейного господарства. Відповідно до нашого права, чоловік і жінка вільні й при виборі місця проживання. Чоловік і жінка можуть як мати спільне місце проживання, так і проживати роздільно. Зміна місця проживання одним із чоловіка й жінки не покладає на іншого чоловіка обов'язку випливати за ним. Чоловік і жінка зобов'язані робити один одному матеріальну допомогу. Непрацездатний нужденний чоловік на основі нашого закону має право на одержання змісту від іншого чоловіка, якщо останній у стані робити йому підтримку.
Спеціальні правила із цих питань утримуються в договорах про правову допомогу. Так, договори, укладені з Угорщиною, Болгарією й Польщею, установлюють, що відносини чоловіка й жінки, що є громадянами однієї держави й проживають на території іншої країни, регулюються законами тієї держави, де вони проживають. Ці договори містять також правило про те, яким законом регулюються відносини чоловіків-іноземців, якщо вони проживають на території різних держав. Наприклад, якщо чоловік - громадянин ПР проживає в ПР, а дружина - громадянка ПР проживає в Україні, те їхні відносини будуть регулюватися законом країни їхнього загального громадянства, тобто законом ПР.
Але може трапитися, що чоловік і дружина не мають загального громадянства. Наприклад, що проживає в Україні дружина є громадянкою Україні, а живучий у ПР чоловік є громадянином ПР. На цей випадок договори встановлюють правило, що особисті й майнові правовідносини такого чоловіка й жінки регулюються законом тієї країни, де вони мали останнє спільне місце проживання.
5. Правовідносини між батьками й дітьми
1. Громадянство дітей. Правове положення дитини визначається його громадянством. Тому необхідно з'ясувати, як визначається в Україні громадянство дітей.
Відповідно до Закону України про громадянство, громадянство дітей у віці до 14 років треба громадянству батьків. Громадянство дітей у віці від 14 до 18 років змінюється при наявності їхньої згоди.
Громадянство дітей не змінюється при зміні громадянства батьків, позбавлених батьківських прав. На зміну громадянства дітей не потрібне згода батьків, позбавлених батьківських прав.
Таким чином, у законодавстві України діє загальноприйнятий принцип, відповідно до якого громадянство дітей у віці до 14 років автоматично треба громадянству батьків. Підлітки у віці від 14 до 18 років дають згоду на зміну свого громадянства в писемній формі. Цей документ повинен бути нотаріально засвідчений.
Якщо обоє батька або єдиний батько здобувають громадянство України або в них припиняється громадянство України, то відповідно змінюється громадянство дітей.
Якщо обоє батька або єдиний батько проживаючі на території України дитини, над яким установлені опіка або піклування громадян України, виходять із громадянства України й при цьому не беруть участь у вихованні цієї дитини, то дитина за заявою батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України.
При зміні громадянства обох батьків або єдиного батька (тільки матері або тільки батька) громадянство дитини автоматично треба за громадянством батьків. При цьому умова одержання згоди підлітка у віці від 14 до 18 років зберігає свою чинність.
Однак можуть бути випадки, коли батьки (або єдиний батько), виходячи з українського громадянства, не претендують на свою дитину, над яким установлені опіка або піклування. У таких випадках за заявою батьків, опікуна або піклувальника за дитиною зберігається громадянство України.
Це не виключає, що в майбутньому дитина побажає виїхати до своїх батьків і змінити громадянство.
Якщо громадянство України в одного з батьків припиняється, а іншої залишається громадянином України, то дитина зберігає громадянство України. По клопотанню батька, громадянство якого припиняється, і з письмової згоди батька, що залишається громадянином України, громадянство України в дитини припиняється за умови, що йому буде надане інше громадянство.
Держава при інших рівних обставинах захищає інтерес того батька, що залишається в українському громадянстві. Такий підхід викладений у Законі України про громадянство, що зберігає громадянство дитини за тим з батьків, що залишається громадянином України. Якщо ж батько, що залишається в українському громадянстві, не заперечує проти того, щоб дитині було надане громадянство іншого батька, вона повинен підтвердити своє рішення письмово.
Дитина, що перебуває на території України, обоє батька якого невідомі, є громадянином України.
2. Встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження (ст. 65 Закону України про міжнародне приватне право).
У тих випадках, коли по українському законодавству допускається встановлення батьківства в органах реєстрації актів громадянського стану, що проживають поза межами України батьки дитини, з яких хоча б один є громадянином України, вправі звертатися із заявами про встановлення батьківства в консульські установи України. Норми про встановлення батьківства є й у договорах про правову допомогу. Так, згідно ст. 32 договору із ПР по справах про встановлення або заперечувань батьківства, застосовується законодавство країни, громадянином якої є дитина по народженню.
3. Правовідносини між батьками й дітьми. Взаємини батьків і дітей, що перебувають в Україні, незалежно від того, чи є дитина громадянином України або іноземцем, регулюються в повному обсязі українським правом. Відносно батьків-іноземців або дитяти-іноземців ніяких вилучень із загального порядку не робиться. Батьки зобов'язані піклуватися про виховання дітей, а діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Батьківські права повинні здійснюватися винятково в інтересах дітей.
Український закон дає батькам право в судовому порядку вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що втримує їх у себе не на підставі законів і постанови суду. Батьки-іноземці також користуються цим правом.
Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх, а також нужденних непрацездатних дітей.
У випадку розпаду родини на дитину виплачуються аліменти відповідно до українського законодавства. Однак при виїзді з України особи, зобов'язаного виплачувати аліменти на дитину, що перебуває в Україні, при відсутності міжнародного договору можуть виникнути труднощі.
Обов'язок виплати аліментів виникає й стосовно дитини-іноземця, що проживає не в Україні. Колізійні норми, що визначають застосування права до аліментних зобов'язань, у нашому законодавстві передбачені в ст. 67 Закону України про міжнародне приватне право.
Питання про закон, яким повинні регулюватися правовідносини між батьками й дітьми, вирішений у договорах про правову допомогу, ув'язнених з Болгарією, Угорщиною, СРВ, КНДР, Румунією й Польщею. Ці договори встановлюють, що правовідносини між батьками й дітьми визначаються законом тієї держави, на території якого батьки й діти мають спільне місце проживання.
Однак якщо місце проживання батьків або одного з них перебуває на території однієї договірної держави, а місце проживання дитини - на території іншого, то правовідносини між батьками й дітьми регулюються законом тієї держави, громадянином якого є дитина. Якщо, наприклад, батько - український громадянин проживає в Україні, а дитина - український громадянин живе в ПР, то обов'язку батька, включаючи обов'язок виплачувати аліменти, визначаються українським правом. З метою більшої гарантії забезпечення інтересів дітей у договорах з Угорщиною, Болгарією й Польщею є правило, що дозволяє застосувати закон країни місця проживання дитини, якщо законодавство цієї країни є для нього більше сприятливим. Договір зі СРВ передбачає по справах про стягнення аліментів з батьків на користь дітей і з повнолітніх дітей на користь батьків застосування законодавства країни, на території якої має місце проживання особа, що претендує на одержання аліментів.
Таким чином, українська громадянка може звернутися в наш суд з позовом про стягнення аліментів на зміст дитини, якщо батько дитини - іноземний громадянин проживає в Україні або в країні, з якої є договір про правову допомогу, що передбачає взаємне виконання судових рішень. Більше складне становище виникає в тих випадках, коли батько дитини проживає в країні, з якої такого договору немає.
Правовідносини між дитиною, що народилася від осіб, не одружених, і його матір'ю й батьком визначаються законодавством тієї договірної сторони, громадянином якої є дитина.