3. Трудові права українських громадян за рубежем

Застосування праці українських громадян на території іноземних держав може мати місце внаслідок виникнення трудових правовідносин на підставі положень або нашого трудового права, або на основі трудового контракту, що укладає з іноземним наймачем.

У першому випадку праця наших громадян використається за кордоном внаслідок трудових відносин, що виникають не за рубежем, а в Україні. Наші громадяни направляються на роботу в установи й організації України за кордоном, посилають у службові відрядження (для участі в будівництві підприємств, монтажі, для надання технічної допомоги й т.д.).

У всіх подібних випадках умови праці громадян України за кордоном визначаються нашим правом. До них застосовуються загальні норми трудового законодавства й усякого роду спеціальні правила, видання яких обумовлене специфікою умов праці даної категорії трудящих.

Наприклад, праця громадян, що направляють для роботи в посольстві України як представників різних державних і громадських організацій, а також членів родин цих громадян, прийнятих за кордоном на роботу в установи України, регулюється як загальними положеннями нашого трудового права, так і спеціальними нормами законодавства, застосування яких викликається фактом знаходження установ поза Україною (ст. 53 Закону України про міжнародне приватне право). Зокрема, тривалість робочого часу й часу відпочинку в таких установах визначається відповідно до загальних положень нашого законодавства, а дні щотижневого відпочинку можуть бути встановлені стосовно до місцевих умов.

Як і всім що служить, працівникам українських установ за кордоном надаються щорічні оплачувані відпустки.

На відміну від службовців, що працюють в Україні, працівникам установ за кордоном дозволяється підсумовування відпусток, тобто вони можуть взяти подвійну або потрійну відпустку за два або три пророблених роки.

Від роботи наших громадян в установах Україні за кордоном варто відрізняти відряджання працівників за кордон поза залежністю від строків закордонного відрядження.

За відрядженим працівником зберігається на увесь час відрядження займана посада, а також заробітна плата по місцю його основної роботи в Україні. За час перебування у відрядженні працівникові виплачуються добові, а також відшкодовуються витрати по проїзду, провозу багажу й ін. Добові при проїзді на території України виплачуються в нашій валюті, при проїзді по іноземній території й за час перебування там - в іноземній валюті.

Деякими особливостями відрізняються умови праці фахівців, що направляють у країни, що розвиваються, Азії, Африки, Латинської Америки для надання технічного сприяння. Це - геологи й дослідники, проектувальники, що допомагають вибрати будівельний майданчик і дані, що збирають, необхідні для проектування підприємств. Це - інженери-будівельники, що роблять сприяння в будівництві підприємств, фахівці-шляховики, монтажники й т.д. Особливості регулювання їхньої праці за кордоном порозуміваються тим, що вони, будучи відрядженими нашими організаціями, трудяться, як правило, на будівництвах і підприємствах, керованих місцевою владою.

Перебуваючи за кордоном, наші фахівці підкоряються режиму робочого часу й часу відпочинку, установленому на підприємствах й в установах, де фактично працюють. Вони зобов'язані дотримувати всі правила внутрішнього розпорядку й інструкції з техніки безпеки, що діють на цих підприємствах. Однак наші фахівці не вступають у трудові відносини з місцевими організаціями й фірмами й ті не стають їхніми наймачами. Фахівці продовжують залишатися в трудових відносинах з їхньою організацією, що послала, що виплачує їм піднімальну допомогу, заробітну плату, оплачує щорічна відпустка й т.д.

Фахівці направляються за кордон для надання технічного сприяння відповідно до контрактів, що укладають зовнішньоекономічними об'єднаннями й іншими організаціями з організаціями й фірмами інших країн. Контракти укладаються у виконання міжурядових угод про економічне й технічне співробітництво. У контрактах звичайно передбачається, що організація країни, що розвивається, іменованим замовником, відшкодовує радянської організації за роботу її фахівців місячні ставки в розмірі, обумовленому в контракті. Виплата цих ставок провадиться від дня виїзду фахівців з України й до дня їхнього повернення. Датою виїзду й повернення фахівців уважається день перетинання ними державного кордону України.

Замовник несе також витрати по переїзду фахівців у країну замовника й назад в Україну, а у випадку напрямку фахівців з родиною - також витрати по переїзду родини фахівця. При відряджанні фахівця на рік і більший строк замовник відшкодовує витрати по виплаті піднімальної допомоги.

Відповідно до умов контрактів фахівцям, відрядженим для надання технічного сприяння, надається житлова площа з обстановкою, опаленням і висвітленням і комунально-побутовими послугами, а в необхідних випадках - транспортні засоби для службових цілей. Фахівці забезпечуються також медичною допомогою. Їм надаються кваліфіковані перекладачі.

У другому випадку трудові правовідносини виникають у через укладення трудових контрактів.

Надання права укладення трудових контрактів українськими громадянами, що тимчасово виїжджають на роботу за кордон, зробило необхідним, з одного боку, надання їм допомоги й сприяння з боку державних органів в укладенні таких контрактів, а з іншого боку - вживання заходів, спрямованих на недопущення укладення всякого роду нерівноправних і кабальних договорів за посередництвом комерційних фірм (як вітчизняних, так й іноземних). Державний комітет України в справах національностей та міграції відповідно до Положення про нього, покликаний розробляти спільні з іноземними фірмами й компаніями проекти й програми з питань трудової міграції українських громадян за кордон. Цей комітет покликаний сприяти громадянам України в пошуку роботи й працевлаштуванні за кордоном, організує реєстрацію цих громадян й, що варто особливо підкреслити, облік і контроль за дотриманням умов їхніх трудових контрактів.

Недержавні організації можуть здійснювати свою діяльність, пов'язану із трудовою міграцією громадян України, на основі ліцензій (дозволів).

На території України діє єдиний порядок ліцензування діяльності, пов'язаний із працевлаштуванням українських громадян за кордоном. Така діяльність може здійснюватися тільки українськими юридичними особами. Стягнення плати із громадян України за працевлаштування за кордоном не допускається.

Умови праці й тимчасового перебування українських громадян, передбачені такими контрактами, не повинні бути гірше умов, що передбачають контрактами з іноземцями-громадянами інших держав. У кожному випадку вони не повинні порушувати імперативні, обов'язкові норми законодавства цих країн.

Постійно проживаючий за кордоном український громадянин може надійти за договором наймання на роботу в яку-небудь іноземну установу або до підприємця. Умови праці такого громадянина будуть визначатися законодавством про працю країни перебування. Сам факт українського громадянства не спричиняє застосування норм нашого трудового права.

Велике практичне значення мають трудові відносини наших громадян за рубежем із усякого роду змішаними суспільствами, спільними підприємствами, створеними за кордоном за участю коштів наших підприємств й організацій. У цих випадках трудовий договір укладається з іноземним наймачем - юридичною особою іноземного права й такий договір підкоряється правилам трудового законодавства тієї країни, у якій перебуває відповідне спільне підприємство або змішане суспільство. Та обставина, що працівник є нашим громадянином, не може вести до застосування в цьому випадку норм українського трудового права. Однак трудова діяльність у такій закордонній компанії буде враховуватися по нашому трудовому законодавству, наприклад, при визначенні загального стажу роботи й призначенні пенсії.

До українських громадян, так само як і до інших іноземців, застосовуються існуючі в тій або іншій державі загальні обмеження відносно заняття окремими професіями, особливі умови прийому на роботу й т.д. Однак умови праці українських громадян не можуть бути гірше умов праці іноземців - громадян інших держав.

В угодах про соціальне забезпечення, ув'язнених СРСР із Болгарією, Угорщиною, НДР, Монголією, Румунією й Чехословаччиною, передбачається, що громадяни однієї сторони, що постійно проживають на території іншої сторони, у всіх питаннях трудових відносин повністю прирівнюються до громадян іншої договірної сторони.

Угода між урядами України й Росії від 14 січня 1993 р. про трудову діяльність і соціальний захист громадян України й Росії, що працюють за межами своїх держав, виходить із принципу національного режиму, передбачає взаємне застосування трудового законодавства до громадян обох держав, порядок відшкодування збитку працівникові внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, отриманого у зв'язку з виконанням їм трудових обов'язків, визнання дипломів, свідоцтв й інших документів про утворення й кваліфікацію без легалізації.