2. Трудові права іноземців в україні
1. Трудова діяльність іноземців допускається в Україні на підставі трудового договору іноземця з нашими підприємством й організацією відповідно до положень українського трудового законодавства (іноземець влаштується на роботу в установу або підприємство й укладає трудовий договір на невизначений строк або укладає трудовий договір про роботу в Україні на строк, зазначений у договорі). Створення в Україні підприємств із іноземними інвестиціями привело до застосування праці іноземних фахівців і робітників на цих підприємствах. Така перша група трудових відносин за участю іноземців.
В інших випадках трудові відносини іноземця виникають за кордоном відповідно до діючим там законодавства. Наприклад, трудовий договір укладається на батьківщині іноземця, але його трудова діяльність, обумовлена таким договором, протікає протягом якогось часу в нашій країні. Це всі ті випадки, коли іноземець приїжджає в Україну у відрядження на різні строки (для трудової діяльності, проходження виробничого навчання, виробничої практики, роботи як кореспондент іноземної газети й т.д.).
Законодавством установлена система ліцензування залучення некорінної робочої чинності й система видачі дозволів на роботу іноземних громадян, що в'їжджають в Україну. Значне число іноземних громадян (з В'єтнаму, Китаю, КНДР й інших країн) залучається на роботу в Україні на основі двосторонніх міжурядових угод, у значній мірі визначальні умови праці громадян відповідних країн в Україні.
У першому випадку мова може йти про працю як постійно проживаючих, так і тимчасово, що перебувають в Україні іноземців; у другому випадку, як правило, тільки про тимчасово перебувають. Положення законодавства про працю іноземців ураховує розподіл іноземців на ці дві категорії. Закон про правове положення іноземних громадян й осіб без громадянства в Україні передбачає наступні основні положення, що стосуються трудовий діяльності.
Перше положення говорить, що іноземні громадяни, що постійно проживають в Україні, можуть працювати як робітників і службовців на підприємствах, в установах й організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах й у порядку, установлених для громадян України.
Друге положення передбачає, що іноземні громадяни, що тимчасово перебувають в Україну, можуть займатися трудовою діяльністю в Україні, якщо це сумісно із цілями їхнього перебування в Україну.
Третє положення полягає в тому, що іноземні громадяни користуються правами й мають обов'язки в трудових відносинах нарівні із громадянами України.
Наведені правила виходять із застосування в області трудової діяльності іноземців принципу національного режиму. На постійно проживаючі в Україні іноземних громадян й осіб без громадянства, якщо інше не випливає з актів законодавства й не передбачено міжнародними договорами, поширюється законодавство України про зайнятість населення. На практиці іноземцям, що приїхали на постійне проживання в Україну, робота, як правило, надається за фахом відповідно до їх кваліфікації.
Наведені положення закону повністю відповідають Міжнародному пакту про економічні, соціальні й культурні права, що передбачає право на працю й "право кожного на справедливі й сприятливі умови праці" (ст. 7).
Закон передбачає також окремі вилучення відносно заняття окремих посад або заняття певною діяльністю, коли право на це належить тільки громадянам України (так, іноземець не може бути капітаном морського судна, слідчим або прокурором).
Вилучення такого роду конкретизовані в чинному законодавстві, і вони нечисленні.
Як приклади назвемо деякі з них. На посаді нотаріусів призначаються тільки громадяни України. Тільки громадянин України може бути патентним повірником. До складу екіпажа морських судів можуть входити лише громадяни України. Виключення із цього правила допускаються в порядку, установлюваному Кабінетом Міністрів України. Теж саме стосується екіпажів повітряних судів.
Оскільки в трудових відносинах на іноземців поширюється наше трудове законодавство, ним забезпечуються ці умови більшою мірою, чим це передбачено в зазначеному вище пакті. Відносно умов праці, як і взагалі у всіх інших областях, не допускається ніякої дискримінації іноземців залежно від раси, національності, статі, мови, релігії або яких-небудь інших підстав. На відміну від ряду країн, в Україні не проводиться розходжень в оплаті праці залежно від статі, віку, національної й расової приналежності. Жінка одержує рівну із чоловіком плату за рівну працю. Принцип рівної плати за рівну працю повністю застосовується до іноземців, що працюють в Україні.
Усякого роду обмеження, установлені національним законом іноземця, не зізнаються в Україні. Так, жінка-іноземка може влаштуватися на роботу без згоди чоловіка, навіть якщо в її вітчизняному законодавстві передбачене обмеження цього права замужньої жінки.
На іноземців поширюються всі загальні положення трудового законодавства, що стосуються висновки й розірвання трудового договору, заробітної плати, робітника часу, часу відпочинку й т.д. Працюючі на наших підприємствах й в установах іноземці підкоряються тим же правилам трудового розпорядку, що й українські громадяни. Звідси треба, що іноземці, що працюють на наших підприємствах й в установах, зобов'язані додержувати трудової дисципліни.
На іноземців повністю поширюються положення законодавства про охорону праці, що забезпечують робітникам та службовцям безпека для життя й здоров'я, постанови, що забороняють понаднормові роботи, і інші правила трудового законодавства. До жінок-іноземок і підлітків застосовуються спеціальні правила законодавства про умови праці ці категорії працівників. Жінки-іноземки мають право на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами й одержують відповідну допомогу на рівних умовах з українськими жінками. Як і наші громадяни іноземці мають право на відпустку. Відпустки оплачуються.
Правове положення в'єтнамських робітників в області трудових відносин спочатку визначалося міжурядовою Угодою про напрямок і прийом в'єтнамських громадян на професійне навчання й роботу на підприємствах й в установах СРСР від 2 квітня 1981 р. Безпосередньо вказувалося на застосування радянського трудового права по наступних питаннях: кваліфікаційний розряд (ст. 4); професійне навчання, робочий час і час відпочинку, охорона й оплата праці, інші умови роботи (ст. 8); забезпечення спеціальним одягом, взуттям й іншими коштами індивідуального захисту (ст. 10); відпочинок, включаючи щорічний основний і додаткові відпустки (ст. 11); допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності й родам, пенсії по інвалідності й з нагоди втрати годувальника внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання з вини підприємства (ст. 12).
В угоді містилися матеріально-правові норми, відмінні від діючого права й визначальний спеціальний правовий режим для в'єтнамських робітників.
Своєрідністю відрізнявся насамперед трудовий договір, що укладає в'єтнамським громадянином з підприємством: в'єтнамський громадянин втрачав права вибору наймача й направлявся на конкретне підприємство, з яким укладав трудовий договір строком до 4 або 6 років (відповідно для жінок і чоловіків). При цьому, згідно ст. 10 Основ, трудовий договір на певний строк міг укладатися не більше ніж на 3 роки. Початком трудових відносин в'єтнамських громадян з підприємствами вважався день прибуття в СРСР, а не день, коли працівник приступиться до здійснення обов'язків за договором. Що ж стосується в'єтнамських громадян, що вже перебували на нашій території після закінчення навчальних закладів, то для них цим днем був день прийому на роботу.
Сторони трудового договору втрачали самостійності й у його припиненні. Угода встановлювала, що підприємство або в'єтнамський громадянин можуть припинити трудові відносини до встановленого строку тільки після попередньої згоди Держкомпраці СРСР і Міністерства праці СРВ, тобто в'єтнамський працівник не могла звільнитися ні за власною ініціативою, ні з ініціативи адміністрації, ні за згодою сторін. Дострокове звільнення було можливо лише з ініціативи зазначених відомств, які могли зажадати дострокового припинення трудових відносин і повернення в'єтнамського громадянина на батьківщину в таких випадках: порушення працівником закону СРСР, коли його дії не спричиняють кримінальної відповідальності; систематичне порушення працівником трудової дисципліни; неможливість відновлення працездатності працівника протягом 4 місяців; невиконання підприємством умов угоди (у цьому випадку попередньо визначається можливість роботи в'єтнамського громадянина на іншому підприємстві); звільнення вимагають "вищі інтереси" договірних сторін.
По-особливому вирішувалися трудові суперечки між сторонами. Власно, їх вирішували за робітників в'єтнамські організатори й керівники груп разом з адміністрацією підприємства. Якщо при цьому не досягалася угода, суперечка розглядався уповноваженими договірних сторін (ст. 3).
Таким чином, угода знижувало рівень охорони трудових прав в'єтнамських робітників, передбачених радянським трудовим законодавством.
Термін дії угоди закінчився 31 грудня 1990 р. Проведені в Ханої в першій половині 1990 року переговори показали, що сторони зберігають прагнення до продовження співробітництва. Однак вирішено було поставити його на нову основу. Прийом в'єтнамських громадян буде здійснюватися на контрактній основі між нашими підприємствами й підприємствами, об'єднаннями, організаціями й органами по праці провінції й міст В'єтнаму. Така форма більше відповідає ринковим відносинам в економіці. Вона зробить невигідним залучення на виробництво зайвих людей і дозволить у ряді випадків підвищити рівень життя й праці в'єтнамських робітників.
При переході на контрактну форму співробітництва змінюються деякі його колишні принципи:
‑ чисельність і професійний склад в'єтнамських громадян, райони їхнього розміщення на території й строк перебування регламентуються вже не щорічними протоколами, а контрактами. При цьому строк перебування знижується до 3 років; збільшується до 40 років (фахівців - до 50 років) граничний вік при прийомі на роботу в'єтнамських громадян; змінюється розподіл витрат по проїзду зазначених громадян на роботу;
‑ збільшується до 3 років строк погашення позички, виданої підприємством. Початком трудових відносин в'єтнамського громадянина з підприємством уважається день його прибуття на підприємство; у зв'язку зі зниженням строку перебування до 3 років знімається питання про проведення відпусток на батьківщині; передбачається централізована поставка товарів у В'єтнам як компенсація зароблених в'єтнамськими громадянами коштів понад необхідні для задоволення особистих потреб проживання в місці роботи. Контрактом визначається порядок розрахунків між нашим підприємством й організацією СРВ за надані послуги; трудові суперечки підлягають розгляду в порядку, установленому національним законодавством.
2. Певною специфікою володіють умови праці іноземних громадян, що працюють у міжнародних організаціях, що перебувають на території України. Ці умови визначаються міжнародними угодами й внутрішніми правилами відповідних організацій. У свою чергу, зазначені правила передбачають в одних випадках застосування законодавства місця виконання роботи, тобто нашого законодавства, а в інші - країни працівника-іноземця.
До складу робітників та службовців, в органи керування підприємств із іноземними інвестиціями в Україні можуть входити іноземні громадяни. Умови наймання, праці й відпочинку, а також пенсійного забезпечення іноземних працівників узгоджуються в індивідуальному трудовому договорі з кожним з них. Одержувана іноземними працівниками заробітна плата в іноземній валюті після сплати прибуткового податку може переводитися ними за кордон.
На більшості підприємств із незначною кількістю українських працівників колективні договори не укладаються, а укладаються індивідуальні трудові договори як з українськими, так й іноземними працівниками. У спільних підприємствах зі значною кількістю іноземних працівників загальні умови трудових договорів з ними узгоджуються між засновниками й часто є одним із додатків до договору про створення й діяльність підприємства.
Спеціальними умовами договорів з іноземними працівниками є умови про надання житлових приміщень, автомобілів, відпусток, оплаті проїзду членів родини працівника із країни його постійного проживання в Україну на час відпусток, канікул, свят, забезпеченні перекладачами.
Оподатковування іноземних працівників спільних підприємств регулюється податковим законодавством України зі ставкою оподатковування 15% (з 1 січня 2007 г). Із правил, установлених законодавством України, робляться виключення для громадян країн, з якими Україна уклав угоди про запобігання подвійного оподатковування. Більшість таких угод передбачають, що доходи фізичних осіб, що працюють по найманню, обкладають прибутковим податком у країні одержання доходів тільки в тому випадку, якщо вони перебувають у цій країні протягом одного або декількох періодів часу, що перевищують у сумі 183 дня в календарному або відповідному фінансовому році.
Наявність таких положень в угодах дозволяє іноземним працівникам підприємств уникати сплати прибуткового податку в Україні.