Лекція 13

Тема 13. Міжнародні трудові відносини

1. Міжнародні трудові відносини й колізійні питання в області трудових відносин.

2. Трудові права іноземців в Україні.

3. Трудові права українських громадян за рубежем.

4. Соціальне забезпечення.

1. Міжнародні трудові відносини й колізійні питання в області трудових відносин

1. Інтернаціоналізація виробництва, що відбуває в XX столітті, різко підсилила міграцію населення. Соціально-економічні причини використання іноземної робочої сили в якій-небудь державі й додаток праці робітників і фахівців однієї країни за її межами, перебування за рубежем з метою одержання освіти відрізняються від причин міграції населення по національній ознаці, з метою возз'єднання родин, у результаті наслідку воєнних дій, змін у характері політичного ладу. Однак кінцевий результат цих міграцій веде до утворення значного прошарку іноземних громадян, постійно або тимчасово перебувають на території відповідної країни й вступають у цій країні в трудові відносини з місцевими роботодавцями.

Економічні реформи, перехід від закритого до відкритого суспільства в колишньому СРСР, а потім в Україні й інших суверенних державах, що раніше входили до складу СРСР, привели, з одного боку, до розширення праці іноземних громадян на вітчизняних підприємствах і виникненню трудових відносин вітчизняних громадян з підприємствами з іноземними інвестиціями, а з іншого боку - до укладення трудових контрактів і масовий трудовій міграції наших громадян за кордон і укладення трудових контрактів безпосередньо вітчизняними громадянами з іноземними роботодавцями за рубежем.

Однак порядок в'їзду в іноземну державу регулюється законодавством цієї держави. Багато держав обмежують в'їзд, допуск іноземця в країну залежить від одержання їм дозволу на надходження на роботу. Такі дозволи встановлені законодавством ФРН, Франції, Великобританії, США, Австрії й ін.

Так, у Кодексі праці Франції є спеціальний розділ, що називається "Іноземна робоча сила і захист інтересів національної робочої сили". Норми цього розділу стосуються доступу іноземців до роботи у Франції. Згідно ст. 341-2, для в'їзду у Францію з метою надходження на роботу з наймання іноземець крім документів і віз, що вимагаються відповідно до діючих міжнародних договорів і правил, повинен представити трудовий договір, завізований адміністративною владою, або дозвіл на роботу й медичний сертифікат. У розділі також передбачена: охорона прав іноземця, найнятого в порушення встановлених правил; порядок стягнення штрафу з наймача, що порушили встановлений порядок прийому іноземця; заборона здійснювати незаконні стягнення з іноземних працівників на користь наймача. Всі операції у Франції, пов'язані із прийомом на роботу й в'їздом іноземців або оформленням за кордон будь-яких працівників, покладають винятково на Національне керівництво по імміграції.

У США, Австрії, Швеції й у ряді інших країн установлені щорічні квоти на в'їзд іноземців, у тому числі й для осіб, що спеціально приїжджають для роботи у відповідній країні. У цьому зв'язку певного значення набуває укладення міжурядових угод про надання нашим громадянам певних квот. Такі угоди були укладені з Росією, ФРН, Францією.

Розробку й здійснення мер в області зовнішньої трудової міграції громадян здійснює, як правило, міграційна служба. Вона ж здійснює заходи щодо залучення праці іноземних громадян на території держави. У минулому іноземні робітники й фахівці (насамперед з В'єтнаму, Китаю, КНДР, Болгарії) залучалися найчастіше для роботи на сільгоспроботах, а також для роботи на різних підприємствах легкої й лісової промисловості. В 1990 році в СРСР їх працювало приблизно 200 тис. (з них 82 тис. в'єтнамців, їхнє число в різні роки коливалося від 60 до 90 тис. чоловік).

2. У ряді держав є спеціальне законодавство, що регулює трудові відносини на спільних підприємствах, а також у вільних економічних зонах. Відповідні правила стосуються не тільки іноземного персоналу підприємств, але й місцевих громадян. Як приклад можна привести Закон КНР про спільні підприємства з китайським й іноземним капіталом 1979 року й Положення 1983 року про застосування цього закону. Закон КНР про з іноземними інвестиціями 1986 року. Положення про працю на спільних підприємствах з китайським й іноземним капіталом 1980 року, Положення про особливі економічні зони провінції Гуандун 1980 року.

Для практики судів і доктрини країн Заходу характерні спроби розмежувати застосування права до трудових відносин з питань приватного права й публічного права. Одні автори (А. Батіффоль й ін.) відповідно до традиційних концепцій намагаються застосовувати до трудових договорів загальні колізійні принципи зобов'язального права (вибір права сторонами на основі автономії волі сторін, застосування закону місця укладання договору й ін.), інші ж (Нибуайе й ін.) висувають на перший план питання публічно-правового характеру, у відношенні яких не може застосовуватися іноземне публічне право, а завжди підлягають застосуванню правила країни місця роботи.

Умови праці іноземних робітників визначаються багато в чому саме публічно-правовими приписаннями, які носять обов'язковий характер і по своєму змісті менш гуманні, чим загальні умови, установлені загальним трудовим законодавством і колективними договорами. На практиці ж у чинність залежності іммігрантів від підприємців, погрози висилки, язикових труднощів, відсутності професійного навчання й інших причин умови їхньої праці ще гірше (більша тривалість робочого тижня, чим у місцевих трудящих, додаткові роботи, ненадання відпусток і т.д.).

Положення робітників-мігрантів й їхніх родин у Європі було предметом розгляду. Наради по безпеці й співробітництву в Європі. У Підсумковому документі Віденської зустрічі (січень 1989 р.) говорилося про бажаність поліпшення надалі економічних, соціальних, культурних й інших умов життя робітників-мігрантів й їхніх родин, "законно проживаючих у приймаючих країнах". Була, зокрема, підтверджена готовність держав - учасників Віденської зустрічі вжити заходів, необхідні для більше повного використання й поліпшення можливостей одержання освіти дітьми робітників-мігрантів.

3. У Франції, Бельгії, ФРН, Італії й у ряді інших країн у сфері регулювання трудових відносин застосовуються цивільно-правові концепції. Однак специфіка цієї сфери визначає деякі корективи в застосуванні традиційних інститутів і норм міжнародного приватного права. Насамперед це проявляється в обмеженні застосування автономії волі сторін.

В області трудових відносин склалися певні колізійні принципи. Колізійний принцип застосування закону країни місця роботи (lex loci laboris) - це основний принцип законодавства про міжнародне приватне право Австрії, Албанії, Угорщини, Іспанії, Швейцарії, він застосовується в судовій практиці Нідерландів, Бразилії. Так, у Законі про міжнародне приватне право Угорщини 1979 року вказується, що до трудових правовідносин, якщо законодавство не передбачає інше, застосовується закон тієї держави, на території якого виконується робота.

Цей же принцип закріплений у Європейській конвенції 1980 року відносно права, застосовуваного до договірних зобов'язань, а також у проекті Конвенції ЄЕС про однакове регулювання колізій законів в області трудових відносин. Практика ряду країн показує, що в цій області, як правило, застосовується право країни місця роботи, а можливість вибору права сторонами в трудових відносинах фактично виключається.

Не обмежується воля вибору права в судовій практиці Великобританії, Італії, Канади, ФРН. У ст. 20 албанського Закону про користування цивільними правами іноземцями й застосуванні іноземного права 1964 року передбачається, що "правовідносина, що випливає із трудового договору, якщо між договірними сторонами не обумовлене інше, регулюється законом країни, у якій надається робота".

Під законом місця роботи (lex loci laboris) розуміється закон країни місця знаходження підприємства, де працює трудящий.

В окремих спеціальних випадках під lex loci laboris розуміється закон країни місця знаходження правління підприємства, закон прапора судна й ін. Іноді, у випадку відряджання працівника в іншу країну для виконання тих або інших трудових завдань застосовується й принцип закону країни установи, що відрядив працівника (lex loci delegationis).

Відносно спеціальних ситуацій, коли робота виконується в декількох країнах, наприклад у випадку із працівником міжнародного транспорту (повітряного, річкового, автомобільного, залізничного), застосовуються додаткові колізійні прив'язки. Так, наприклад, австрійський Закон про міжнародне приватне право передбачає, що у випадку, коли працівник звичайно виконує свою роботу більш ніж в одній країні або коли він не має звичайного місця роботи, застосовується закон країни, у якій наймач має звичайне місце знаходження або в якій переважно здійснюється його діяльність.

За законом Албанії, Чехії може застосовуватися закон місця реєстрації транспортного засобу.

У радянському законодавстві колізійні норми в цій області були відсутні. Для заповнення цього пробілу в Законі України про міжнародне приватне право був включений розділ (VIII) про трудові відносини. У ньому була зроблена спроба відбити викладену вище практику рішення цих питань.

Згідно ст. 52 до трудових відносин застосовується право країни, у якій (повністю або переважно) здійснюється робота, якщо в законі або міжнародному договорі України не встановлене інше.