4. Правове регулювання іноземних інвестицій

1. Правове положення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, відрізняється більшою розмаїтістю, що визначається істотними розходженнями в політику цих країн стосовно іноземного капіталу. У них іноземний капітал обмежувався, піддавався державному контролю, а в ряді випадків націоналізувався. У країнах в одних випадках іноземні капіталовкладення обмежувалися, а в інші - заохочувалися шляхом надання певних пільг і гарантій. Для політики держав, що розвиваються, стосовно іноземного капіталу часто характерні коливання й зміни. Це порозумівається в значній мірі тим, що зазначені держави, випробовуючи гостру недостачу ресурсів для капіталовкладень, змушені прибігати до залучення коштів ззовні. Однак іноземні монополії надають інвестиції на таких умовах, які найчастіше йдуть врозріз із національними інтересами цих країн.

Правовий режим іноземної власності визначається насамперед внутрішнім законодавством країн, що розвиваються (гірським законодавством, законами про розробку природних багатств, спеціальними інвестиційними кодексами). У даній області міжнародного приватного права норми цього законодавства безпосередньо регулюють відносини між іноземними приватними інвесторами й державою, що приймає інвестиції, тобто, як правило, застосовується не колізійний, а прямий метод регулювання.

2. До числа найважливіших заходів щодо обмеження іноземних капіталовкладень ставляться: а) установлення особливого державного контролю за допуском іноземного капіталу до розробки надр і природних багатств; б) недопущення іноземного капіталу в певні, найбільш важливі для народного господарства галузі; в) установлення обов'язкової частки участі національного державного або частки капіталу в підприємствах, створюваних іноземними фірмами (у змішаних суспільствах); г) заходу, спрямовані на використання яке--те частини прибутків іноземних підприємств для внутрішніх потреб країни, що розвивається (оподатковування, обмеження при перекладі прибутків за кордон і т.п.); д) визначення концесійної політики.

Інвестиційні кодекси передбачають звичайно кілька режимів для іноземних інвестицій, причому особливо привілейований режим установлюється для підприємств, що вимагають великих капіталовкладень і створюваних у тих галузях економіки, у яких найбільш зацікавлена країна, що розвивається. Основні пільги, надавані привілейованим режимом, звичайно наступні: звільнення від мит при "возі встаткування й сировини, необхідного для будівництва й діяльності підприємства; повне або часткове звільнення протягом певного строку від податку на прибутку; безмитний вивіз готової продукції; право повного або часткового перекладу прибутків за кордон; надання гарантій на випадок націоналізації й т.п.

У державах Латинської Америки були прийняті спеціальні закони про іноземні капіталовкладення, що встановлюють порядок перекладу прибутків за кордон й інші умови іноземних капіталовкладень. Наприклад, такий закон діє в Мексиці з 8 травня 1973 р.

3. Докладне регулювання правового режиму іноземних інвестицій є в тих державах (КНР, Польща, Угорщина й ін.), які проводять активну політику залучення іноземного капіталу й використання його для рішення завдань економічного розвитку своїх країн.

У ст. 18 Конституції КНР 1982 року говориться, що "Китайська Народна Республіка дозволяє іноземним підприємствам й іншим іноземним господарським організаціям або окремим особам відповідно до законів Китайської Народної Республіки вкладати капітали в Китаєві, здійснювати в різних формах економічне співробітництво з китайськими підприємствами або іншими китайськими господарськими організаціями". У КНР прийнятий ряд нормативних актів, що стосується створення підприємств, заснованих на китайському й іноземному капіталі або ж повністю приналежному іноземному капіталу. У змішаних підприємствах частка капіталовкладень іноземних учасників повинна становити не менш 25%. Верхня межа не обмовляється. У встановленні цього мінімуму складається одна з особливостей законодавства КНР, оскільки в законодавстві ряду інших країн обмежується максимум іноземної участі (він може бути не більше 50 або 49%). У китайських коментарях до відповідних законодавчих актів звичайно підкреслюється, що обмеження по мінімуму участі повинне сприяти серйозному й значному іноземному капіталовкладенням.

У СРВ постановою Ради Міністрів від 18 квітня 1977 р. був затверджений Устав іноземних капіталовкладень.

Для держав, зацікавлених у припливі іноземних інвестицій, має певне значення участь у багатосторонніх міжнародних угодах, покликаних забезпечити захист прав інвесторів і зменшити можливі ризики, які вони несуть у зв'язку з капіталовкладеннями в інших країнах.

Одним з таких угод є Сеульська конвенція про створення Багатобічного агентства по страхуванню іноземних інвестицій 1985 року. Система державного й приватного страхування на національному рівні завдяки Сеульської конвенції доповнюється міжнародною багатобічною системою страхування іноземних інвестицій. Відповідно до цієї конвенції, створюється Багатобічне агентство по страхуванню іноземних інвестицій. (Конвенція набутила чинності 12 квітня 1988 р., У ній беруть участь Великобританія, США, ФРН й інші країни.) У функції агентства входить висновок договорів страхування й перестрахування відносно некомерційних ризиків, яким можуть бути піддані інвестиції країн - учасниць Сеульської конвенції. Крім того, агентство може провадити додаткові асигнування з метою розширення діяльності по забезпеченню припливу інвестицій у країни, що розвиваються, - учасниці конвенції.

Другою багатосторонньою угодою, що має в цей час більше широке застосування, є Вашингтонська конвенція про порядок дозволу інвестиційних суперечок між державами й іноземними особами. Конвенція була підписана 18 березня 1965 р. і набутила чинності 14 жовтня 1966 р. У ній беруть участь 99 держав.

Конвенція передбачає створення спеціального Центра з дозволу інвестиційних суперечок при Міжнародному банку реконструкції й розвитку (МБРР). Україна й ряд інших країн СНД (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан й ін.) приєдналися до цих багатосторонніх угод.