3. Правове положення українських юридичних осіб за кордоном

У зовнішньоекономічних відносинах з іноземними організаціями й фірмами до перебудови в СРСР в області зовнішньоекономічної діяльності (1986-1989 р.) основними суб'єктами з радянської сторони були в основному зовнішньоторговельні об'єднання системи Міністерства зовнішньої торгівлі (МВТ) і Державного комітету СРСР по зовнішніх економічних зв'язках (ГКЭС), тобто вузьке коло спеціалізованих зовнішньоторговельних організацій.

Для подолання роз'єднаності промисловості й зовнішньої торгівлі, зміни структури нашого експорту, підвищення зацікавленості виробничих підприємств, об'єднань й інших організацій у зовнішньоекономічній діяльності, здійснення більше раціонального й ефективного імпорту по-новому було вирішене питання про господарські організації, що мають право безпосереднього здійснення експортно-імпортних операцій.

Число юридичних осіб, уповноважених робити зовнішньоекономічні угоди, різко зросло, оскільки право самостійного виходу на зовнішній ринок було надано будь-якому підприємству й об'єднанню, що провадить продукцію (роботу, послуги, або виробничому кооперативу, якщо їхня продукція є конкурентноздатної, тобто знаходить попит у закордонних партнерів. Гнітюча частина зазначених суб'єктів - це виробничий^-виробничі-науково-виробничі, виробничі підприємства й об'єднання й інші організації промисловості. Іншими словами, у рамках корінного вдосконалювання зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні право виходу на зовнішній ринок, тобто насамперед право експортувати й імпортувати товари, послуги й результати творчої діяльності, одержав широке коло виробників і споживачів.

Зовнішньоекономічні об'єднання укладають угоди в Україні й за кордоном. Кожне об'єднання має свій устав. Те, що об'єднання перебуває в адміністративному підпорядкуванні органа державного керування, не означає, що воно може ототожнюватися з державою як таким або з міністерством як органом державного керування. Об'єднання завжди виступає в обороті як самостійний суб'єкт права. Самостійність розуміється саме в цивільно-правовому відношенні. Об'єднання укладає угоду не від імені держави, але для об'єднання обов'язкові акти держави, зокрема про заборону експорту або імпорту.

У відомому рішенні Зовнішньоторговельної арбітражної комісії з позову ізраїльської фірми "Джордан інвестмент лтд" проти "Союзнафтоекспорт" від 19 червня 1958 р. було визнано, що заборона з боку Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР виконання договору й відмова у видачі ліцензії на вивіз нафти зі СРСР, будучи обов'язковими для "Союзнафтоекспорт", є обставинами форсу-мажору, що звільняють його від відповідальності. Позивач у даній справі, зокрема, затверджував, що. ці дії не можуть розглядатися як форс-мажор для відповідача, оскільки відповідач і Міністерство зовнішньої торгівлі є органами того самого держави. У рішенні ВТАК визнана самостійна правосуб'єктність об'єднання й відзначено, що "об'єднання не є органом державної влади. Тому спроба фірми ототожнити об'єднання з міністерством позбавлена підстави".

У цьому зв'язку не можна погодитися із затвердженнями, часто висловлюваними на Заході, що державна юридична особа приватного права (стосовно до СРСР й України - радянського й українського цивільного права) ідентично з вартим за ним державою.

В уставі об'єднання закріплене загальне положення цивільного права про роздільну відповідальність юридичних осіб: кожна юридична особа користується майновою самостійністю й несе відособлену відповідальність. Держава, його органи й організації не відповідають по зобов'язаннях об'єднання, а об'єднання не відповідає по зобов'язаннях держави, його органів й організацій. Таким чином, принцип роздільної відповідальності юридичних осіб установлений внутрішнім правом й уставом об'єднання.

Оскільки при рішенні питання про відповідальність юридичної особи діє особистий закон юридичної особи, а особистим законом об'єднання є український закон, у всіх випадках відповідальність об'єднання може наступати лише відповідно до цього принципу українського права. Правочину об'єднання формулюються в уставі. Поза залежністю від того, яким родом діяльності займається об'єднання, воно має право укладати договори, робити угоди як в Україні, так і за кордоном. Кожне об'єднання може засновувати свої відділення, філії, контори й агентства, представництва як в Україні, так і за кордоном. Об'єднання вправі брати участь у всякого роду інших суспільствах, організаціях, у тому числі змішаних, діяльність яких відповідає завданням об'єднання. І нарешті, об'єднання може здобувати, відчужувати, брати й здавати внайми як в Україні, так і за кордоном будь-яке майно, спонукуване й нерухоме.

Об'єднання має, таким чином, широке коло прав, які закріплюються за ним для того, щоб воно могло успішно здійснювати свою діяльність.

Укладаючи зовнішньоторговельні угоди, об'єднання реалізує відповідні права. Угоди повинні відбуватися з дотриманням правил їхнього підписання, установлених нашим законодавством. Вхідні до складу об'єднання фірми мають право укладати з доручення об'єднання й від його імені угоди по зовнішній торгівлі.

Об'єднання зв'язують лише угоди, укладені відповідно до уставу об'єднання й законодавством. Об'єднання, як будь-яка юридична особа в Україні, має спеціальну правоздатність. Це означає, що діяльність об'єднання обмежується тими цілями й завданнями, які держава покладає на нього. Таким чином, обсяг правоздатності кожної юридичної особи визначається тією конкретною метою, для якої воно було утворено.

Кожне об'єднання вправі укладати тільки такі угоди, предмет яких відповідає його уставу. Обсяг правоздатності об'єднання встановлюється в уставі.

Це положення діє у відношенні всіх українських суб'єктів міжнародного приватного права - учасників зовнішньоекономічних зв'язків. При реєстрації учасників зовнішньоекономічних зв'язків обов'язково представляється устав, у якому повинні бути відбиті характер і номенклатура зовнішньоекономічної діяльності по виробленій продукції (роботам, послугам). У випадку здійснення зовнішньоекономічних операцій з порушенням статутної правоздатності відповідно до постанови № 203 "Про міри державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності" Ради Міністрів СРСР від 7 березня 1989 р. державним органом керування (Державною зовнішньоекономічною комісією Ради Міністрів СРСР) могло бути ухвалене рішення про призупинення зовнішньоекономічних операцій такого учасника. Це призупинення могло здійснюватися у вигляді заборони виконання конкретної угоди або тимчасового призупинення всіх таких операцій порушника на строк до одного року.

Таким чином, загальне для всіх українських суб'єктів міжнародного приватного права в області зовнішньоекономічної діяльності те, що вони є юридичними особами, що несуть самостійну майнову відповідальність за своїми обов'язками. Це особливо важливо мати на увазі, оскільки принципи самостійної відповідальності, повного господарського розрахунку й самофінансування господарських суб'єктів - це. основні принципи проведеної в Україні господарської реформи.

Всі зазначені організації є українськими юридичними особами, тому їхній особистий статут визначається українським правом. Відповідно до нашого законодавства державна організація, що є юридичною особою, відповідає за своїми обов'язками закріпленим за нею майном. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, що є юридичними особами, а названі організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Ці положення визначаються особистим статутом українських організацій, і тому вони повинні застосовуватися й за рубежем, тобто, іншими словами, мати екстериторіальне значення. Приведемо приклад.

В 1972 році в США був пред'явлений позов до пароплава "Сулейман Стальський", що експлуатувався радянською судноплавною компанією. Позов був пред'явлений у зв'язку із претензією, що стосувалася рибальського промислу, що здійснювався іншою радянською організацією. У ноті, спрямованої у зв'язку з арештом пароплава "Сулейман Стальский", відзначалося, що пароплавство є самостійною юридичною особою, що не має відносини до рибальства.

Якщо підходити до українському об'єднанню (підприємству) з погляду будь-яких критеріїв, використовуваних в іноземних державах при визначенні національності юридичних осіб (Нагадаємо, що звичайно застосовується, критерій або місця установи юридичної особи, або його місця знаходження), то особистим законом об'єднання (підприємства) завжди буде тільки український закон. Особистим законом будуть визначатися правоздатність юридичної особи, його внутрішня структура, внутрішня організація, рішення про його ліквідацію. Інші ж питання, що стосуються порядку здійснення діяльності на території іноземної держави, допуску юридичної особи до відповідної діяльності, умов такої діяльності, вирішуються у внутрішнім законодавстві тієї країни, де діє українська юридична особа, і відповідно до положень торговельного договору, укладеного Україною з даною державою.