2. Іноземні юридичні особи в україні

1. Правове положення іноземних юридичних осіб в Україні визначається як правилами нашого законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами.

Чинне законодавство виходить із того, що цивільна правоздатність іноземних юридичних осіб визначається по праву країни, де засновані юридична особа або організація.

Відповідно до багатобічної Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичної особи визначається законодавством держави, за законами якого воно було засновано.

У торговельних договорах передбачається взаємне надання певного режиму юридичним особам договірних держав, а також взаємне визнання правосуб'єктності юридичних осіб. У цих цілях у договорах утримуються й критерії визначення національності юридичних осіб. Однак у взаєминах України з іншими країнами визначення національності юридичної особи не має того значення, що воно має у взаєминах інших держав. Це порозумівається тим, що під юридичними особами завжди маються на увазі юридичні особи, засновані за нашими законами й перебувають на території України. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, заснованих в Україні, не міняє справи, оскільки всі вони є юридичними особами права України.

Питання про визначення національності іноземних юридичних осіб виникає головним чином при визнанні їхньої правосуб'єктності, що є необхідною передумовою для висновку з ними угод.

Приведемо ряд прикладів з договірної практики. У ст. 10 торговельного договору між СРСР і Фінляндією 1947 року говориться, що буде надаватися певний режим юридичним особам, утвореним відповідно до фінляндських законів. Таким чином, у цьому договорі, як й у ряді інших, національність юридичної особи визначається по місцю його установи.

Однак іноді використається й інший критерій. Так, у ст. 10 торговельного договору між СРСР й Австрією 1955 року зазначено, що відповідні права надаються в одній країні юридичним особам, що мають своє місце перебування на території іншої країни.

Таким чином, у радянській договірній практиці застосовувалися звичайно два критерії для визначення національності юридичних осіб: місце установи юридичної особи й місце його перебування.

Отже, у торговельних договорах, ув'язнених Радянським Союзом з іноземними державами, по-перше, визначається, до якої держави ставиться відповідна юридична особа, оскільки там установлюється принцип визначення національності юридичних осіб; по-друге, передбачається взаємне визнання правосуб'єктності цих юридичних осіб, тобто в СРСР зізнається відповідна юридична особа, створене, наприклад, у Фінляндії, а у Фінляндії зізнаються юридичні особи, створені в СРСР; і нарешті, по-третє, утримуються правила про режим юридичних осіб, про режим найбільшого сприяння або національний режим. СРСР, а потім Україна надають по торговельних договорах іноземним юридичним особам режим найбільшого сприяння. Що ж стосується національного режиму, то він надається в певних сферах (право на судовий захист, в області торговельного мореплавання). Якщо торговельним договором передбачається режим найбільшого сприяння, то це значить, що до всіх іноземних юридичних осіб повинні застосовуватися однакові положення. Ніякої дискримінації у відношенні іноземної юридичної особи якої-небудь держави, з яким укладений договір на основі принципу найбільшого сприяння, не допускається.

2. Якими правами користуються іноземні юридичні особи в Україні й інших країнах СНД? Іноземні підприємства й організації можуть без особливого дозволу робити в Україні угоди по зовнішній торгівлі й по пов'язаним з нею розрахунковим, страховим й іншим операціям з українськими підприємствами, організаціями. При здійсненні угод іноземна юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень його органа або представника, невідомих праву країни, у якій орган або представник іноземної юридичної особи здійснює операцію.

Іноземні юридичні особи мають право на судовий захист своїх прав.

У всіх цих випадках яких-небудь особливих дозволів іноземним фірмам для висновку угод або ж для забезпечення охорони їхніх прав не потрібно. Інше положення мало місце відносно господарської діяльності іноземних фірм на території СРСР. В умовах соціалістичної системи господарська діяльність іноземних юридичних осіб здійснювалася тільки в дозвільному порядку. Цей порядок перешкоджав проникненню іноземного капіталу в радянську економіку на всіх етапах розвитку Радянської держави. У той же час такий порядок не виключав залучення в необхідних випадках іноземних фірм до здійснення під контролем і з дозволу Радянської держави певної господарської діяльності на території СРСР.

Організаційні форми участі іноземних фірм у господарській діяльності в СРСР не залишалися незмінними. Вони обумовлювалися завданнями, що коштують перед народним господарством СРСР на певних етапах його розвитку.

З початку 20-х років допускалися концесії, які не зіграли великої ролі в розвитку економіки країни. Умови концесій визначалися договором, що укладає концесіонером з державою.

Наприкінці 20-х років з'явилася інша форма допущення в СРСР іноземних фірм. У роки першої п'ятирічки став здійснюватися ввіз іноземного встаткування для будівництва й оснащення підприємств. З метою організації монтажу встаткування, утворення складів запасних частин у СРСР сталі створюватися представництва деяких іноземних фірм.

Збільшення обсягу зовнішньоторговельних операцій зі СРСР, а головне, висновок ряду довгострокових контрактів, постійне й тривале співробітництво з нашою країною привели до розширення числа великих іноземних фірм, що відкрили свої представництва в СРСР. Наприкінці 60-х і на початку 70-х років у Москві були відкриті представництва японських, італійських, французьких, західнонімецьких, а потім й американських фірм. Стали функціонувати представництва банків.

Відкриття представництв іноземних фірм у СРСР здійснювалося відповідно до Положення про порядок відкриття й діяльності в СРСР представництв іноземних фірм, банків й організацій, затвердженим постановою № 1074 Ради Міністрів СРСР від 30 листопада 1989 р. Правила, передбачені цією постановою про відкриття представництв іноземними юридичними особами, продовжують діяти в Україні. Відповідно до Положення, іноземні фірми, банки й організації можуть відкривати представництва в Україні не інакше як з особливого дозволу, видаваного залежно від характеру їхньої діяльності Міністерством зовнішньої торгівлі. Центральним банком. Міністерством юстиції, Торгово-промисловою палатою України, а також іншими міністерствами й відомствами. У дозволі вказуються мета відкриття представництва; умови, на яких фірмі дозволяється це зробити; строк, на який видається дозвіл; кількість співробітників представництва із числа іноземних громадян - фірм, що служать. Представництво виступає від імені й з доручення фірми, що представляє їм, і здійснює свою діяльність в. відповідності із законодавством України. Представництва відкриваються, як правило, на строк не понад 3 років, що може бути продовжений.

Дозвіл на відкриття представництва України видавалося іноземним фірмам, відомим на світовому ринку; позитивно зарекомендували себе як партнерів наших організацій по співробітництву в різних сферах, що уклали з нами великомасштабні угоди; здійснюючої промислову кооперацію з нашими підприємствами й організаціями, що уклали з нашими організаціями найбільш важливі угоди про науково-технічне співробітництво.

Діяльність представництва припиняється із закінченням строку дозволу; припиненням діяльності фірми; припиненням дії міжурядової угоди, на підставі якого було відкрите представництво; за рішенням самої фірми, а також за рішенням відповідного міністерства й відомства, при якому було акредитоване представництво (у випадку порушення представництвом умов його діяльності).

У певних питаннях іноземна юридична особа буде підкорятися законам країни своєї національності. Мова йде про питання, які визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, зокрема щодо його установи й ліквідації. Якщо відповідна юридична особа за кордоном буде ліквідовано, то й в Україні воно або його відділення теж буде вважатися ліквідованим. По інших же питаннях діє українське законодавство.

При здійсненні діяльності в Україні юридична особа повинне підкорятися відповідним нормам нашого права, а також положенням торговельного договору, укладеного Україною з відповідною державою.

Поряд із представництвами іноземні юридичні особи можуть створити на території України свої філії. Відповідно до Закону про іноземні інвестиції іноземні юридичні особи можуть створити на території України підприємства з участь на паях українських й іноземних інвестицій (спільні підприємства) і підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам.

Із чинного законодавства України можна зробити висновок, що іноземна юридична особа може здійснювати на території України підприємницьку діяльність лише шляхом створення яких-небудь організаційно-правових структур. Згідно з положеннями Господарського кодексу України, суб'єктами такої діяльності в Україні можуть бути громадяни іноземних держав й особи без громадянства в межах правових можливостей, установлених законодавством України. Статус підприємця здобувається за допомогою державної реєстрації підприємства, тобто, іншими словами, мова стосовно до іноземного підприємця може йти про створення ним приналежному іноземцеві підприємства.