Лекція 6

Тема 6. Правовий статус юридичних осіб у міжнародному приватному праві

1. Участь юридичних осіб у міжнародних господарських відносинах і визначення їхньої державної приналежності.

2. Іноземні юридичні особи в Україні.

3. Правове положення українських юридичних осіб за кордоном.

4. Правові форми спільної господарської діяльності.

5. Правове положення підприємств із іноземними інвестиціями в Україні.

1. Участь юридичних осіб у міжнародних господарських відносинах і визначення їхньої державної приналежності

1. У сучасних умовах господарська діяльність юридичних осіб не обмежена межами однієї держави, причому число таких юридичних осіб увесь час зростає. Експорт капіталу приводить до того, що підприємства, створені в одній державі, належать повністю або частково компаніям іншої держави. Основна діяльність великих монополій здійснюється взагалі в декількох країнах.

У сучасній економічній літературі міжнародні монополії, діяльність яких охоплює багато важливих сфер світового господарства, діляться звичайно на кілька груп.

У першу з них входять національні суспільства, трести, компанії, що мають за рубежем численні філії, а також дочірні суспільства. Мова йде, таким чином, про монополії, національних по своєму капіталі, але міжнародних по сфері діяльності. До числа таких транснаціональних корпорацій США належать "Дженерал моторз", "Форд моторз", "Інтернешнл бізнес мешинз" й ін. У європейських капіталістичних країнах найбільшими міжнародними монополістичними корпораціями є "Фольксваген" (ФРН), "Філіпс" (Нідерланди), "Брітіш петролеум", "Імперіал кемікал індастріз" (Великобританія), "Сименс" (ФРН), "Нестле" (Швейцарія).

До другої групи транснаціональних корпорацій ставляться трести й концерни, які є міжнародними не тільки по сфері діяльності, але й по капіталі. На відміну від монополій першої групи, вони належать капіталу декількох держав. Такі, наприклад, англо-голландські концерни - нафтовий "Ройял датч-шелл" і хіміко-харчовий "Юнилевер", англо-американо-канадський нікелевий трест "Інтернешнл нікл компані оф Кенада", бельгійсько-франко-люксембурзький металургійний концерн "Арбед", германо-бельгійський трест фотохімічних товарів "Агфа-Геверт", англо-італійський концерн гумовотехнічних виробів "Данлоп-Пірелли".

Загальним для цих двох груп є те, що те й інші монополії створені як юридичні особи однієї держави. В інших країнах і ті й інші монополії мають численні філії, відділення, а також дочірні суспільства.

Нарешті, до третьої групи міжнародних монополій ставляться численні картелі й синдикати об'єднання виробничого й науково-технічного характеру, юридичними особами не є.

Із правової точки зору монополії (мова йде про перші дві групи) не є міжнародними юридичними особами, хоча термін "міжнародний" застосовується й в офіційній назві деяких з них.

Тенденція розвитку транснаціональних корпорацій США така, що від участі й контролю над західноєвропейськими підприємствами вони всі частіше переходять до перетворення їх у свою власність. Економічно й політично це веде до більше глибокого впливу американського капіталу на економіку Західної Європи, а юридично - до утворення в європейських країнах юридичних осіб, формально самостійних, але повністю приналежних американської компанії, часто з однойменною назвою, наприклад "Дрессер Франс" (Франція), "форд АГ Кельн" (ФРН).

Монополії використають для повністю приналежних їм компаній форму самостійної юридичної особи країни місця знаходження, для того щоб поширити на них дія місцевого законодавства, і в першу чергу податкового, якщо його вимоги є більше пільговими для "вітчизняних" компаній, чим для іноземних.

В інших випадках монополії, і насамперед транснаціональні, створюють в іноземних державах свої філії. Філії не наділяються правами самостійних юридичних осіб. Таким чином, найбільш характерною особливістю ТНК є невідповідність між економічним змістом, економічною сутністю і юридичною формою; економічна єдність оформляється юридичною множинністю (юридичні особи місцевого права, філії й т.д.), що служить інтересам власників ТНК. Хартія економічних прав й обов'язків держав 1974 року передбачає, що кожна держава має право в межах дії своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність транснаціональних корпорацій. У цій хартії, прийнятої у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН, точно так само як у проекті розробленого Кодексу поводження ТНК, відбилося прагнення країн, що розвиваються, відгородити свою економіку від пагубного впливу транснаціональних корпорацій.

Ще однією розповсюдженою формою експорту капіталу є організація змішаних суспільств (на паях з місцевим капіталом або з фірмами різних держав). Під змішаними суспільствами в міжнародному приватному праві звичайно розуміються торговельні суспільства або виробничі підприємства, капітал яких належить юридичним особам або громадянам різних держав.

Міжнародними юридичними особами сучасна західна доктрина визнає ті юридичні особи, які створені або безпосередньо в чинність міжнародного договору (наприклад. Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР, Європейське суспільство хімічної обробки опромінених горючих матеріалів - "Еврокемік"), або на підставі внутрішнього закону одного або двох держав, прийнятого відповідно до міжнародного договору (Європейське суспільство по фінансуванню закупівель залізничного встаткування - "Еврофірма", Банк міжнародних розрахунків - БМР).

У радянській юридичній літературі поняття міжнародної юридичної особи було застосовано до міжнародних банок країн - членів СЭВ - Міжнародному банку економічного співробітництва (МВЭС) і Міжнародному інвестиційному банку (МИБ)

2. У цілому ряді випадків важливо встановити, до якої держави належить та або інша юридична особа. Наприклад, якщо в торговельному договорі вказується, що юридичним особам договірної держави надається режим найбільшого сприяння або ж національний режим, то необхідно визначити, які юридичні особи можуть розглядатися як юридичні особи даної держави.

У міжнародних відносинах часто виникає необхідність дипломатичного захисту іноземних громадян, причому такий захист має місце у відношенні не тільки громадян (фізичних осіб), але і юридичних осіб.

Із цього положення виходило й радянське законодавство. Консульський устав СРСР передбачав, що консул зобов'язаний вживати заходів до того, щоб радянські юридичні особи користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, що відповідають міжнародними договорами й міжнародними порядками (ст. 23). Консул зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб.

У міжнародних відносинах виникає безліч правових питань, що стосується юридичні особи, які потрібно вирішити. Наприклад, в одній державі якесь утворення зізнається юридичною особою, а в іншій країні таке ж утворення розглядається не як юридична особа, а як проста сукупність фізичних осіб. Так, англійський "партнер-шип" (повне товариство) по англійському праву не є юридичною особою, по французькому ж праву аналогічне утворення вважається юридичною особою.

Для того щоб установити, чи є те або інше утворення юридичною особою, необхідно з'ясувати, до якої держави це утворення ставиться.

Класична доктрина міжнародного приватного права визначала особистий закон утворення (об'єднання) залежно від його державної приналежності, "національності".

Цей закон відповідає на запитання, чи є те або інше утворення юридичною особою. Якщо особистим законом товариства, про яке говорилося вище, буде англійський закон, тоді таке товариство не зізнається юридичною особою. У випадку ж, коли встановлено, що особистим законом є французький закон, це утворення буде розглядатися як юридичну особу.

Особистим законом (статутом) юридичної особи визначаються такі правові питання, як обсяг правоздатності, порядок ліквідації юридичної особи.

Особистий закон юридичної особи визначається його національністю. Термін "національність" у міжнародному приватному праві застосовується до юридичних осіб умовно, в іншому змісті, чим він застосовується до громадян. Під національністю юридичної особи розуміється приналежність юридичної особи до певної держави. У праві Великобританії й США пануючим критерієм для визначення національності юридичної особи є місце його установи, тобто закон тієї держави, де юридична особа створена й затверджений його устав. Англійські автори називають такий закон законом інкорпорації. При цьому якщо юридична особа заснована у Великобританії й там зареєстрований його устав, те вважається, що ця юридична особа англійського права (принцип інкорпорації).

У континентальних державах Західної Європи застосовуються інші принципи визначення національності юридичної особи. Пануюча тенденція зводиться до того, що як критерій для встановлення національності юридичної особи застосовують закон місця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходження юридичної особи розуміється те місце, де перебуває правління цієї юридичної особи. Такий принцип прийнятий, зокрема, у Франції й ФРН.

У літературі по міжнародному приватному праву був висунутий і третій критерій визначення національності юридичної особи - місце діяльності (його сприйняло законодавство Італії). Цей критерій набутив застосування в практиці країн, що розвиваються.

У ряді випадків у законодавстві й судовій практиці згадані критерії встановлення національності, юридичної особи відкидаються з посиланням на те, що ці критерії виходять із формальної точки зору, а справжню приналежність капіталу по таких формальних ознаках визначити не можна. Коли потрібно встановити, кому в дійсності належить юридична особа, хто його контролює, використається "теорія контролю". Ця теорія була спочатку сформульована під час першої світової війни й застосовувалася в судовій практиці в боротьбі з порушенням законодавства про "ворожих іноземців".

Це питання вперше виникло в англійській судовій практиці у відомій справі Даймлера (1916 р.). В Англії була заснована акціонерна компанія із продажу шин. Її капітал складався з 25 тис. акцій, з них тільки одна належала англійцеві, а інші перебували в руках німецьких власників. Компанія була зареєстрована за англійськими законами. З погляду англійського права компанія - англійська юридична особа. Однак суд визнав, що в цьому випадку треба встановити, хто контролює юридичну особу, і відповідно із цим вирішив питання про його фактичну приналежність.

Надалі критерій контролю був сприйнятий законодавством ряду держав, що передбачають, що, під "ворожою юридичною особою" розуміється юридична особа, контрольоване особами ворожої національності. Критерій контролю застосовувався після другої світової війни у всіх випадках, коли особливо важливо було встановити дійсну приналежність юридичної особи. Як й інші правові категорії, цей критерій використається різними державами залежно від цілей їхньої економічної політики.

Законодавство й практика різних держав при рішенні питання про національну приналежність юридичних осіб не обмежуються формальними критеріями. У реальному економічному житті велике значення має критерій контролю, що може в окремих випадках сполучатися з іншими критеріями. В останні роки в західній літературі по міжнародному приватному праву всі частіше державна приналежність відокремлюється від особистого статуту юридичної особи. Більше того, пропонується взагалі не застосовувати категорію особистого статуту для рішення всіх кролізійних питань, що стосується даного юридичні особи. Цим шляхом іде в ряді країн і законодавча практика. Залежно від конкретної мети вибирається певний критерій. Так, для визначення підсудності в США застосовується принцип інкорпорації, а для цілей оподатковування - принцип місця діяльності.

Як ми вже відзначали, юридичні особи створюються на території певної держави. Однак їхня діяльність не обмежується територією цієї держави й може здійснюватися на території інших країн. При здійсненні такої діяльності виникають два питання: по-перше, про визнання правосуб'єктності іноземної юридичної особи й, по-друге, про допуск його до здійснення господарської діяльності на території даної держави й про умови такої діяльності.

Правосуб'єктність іноземних юридичних осіб звичайно зізнається на підставі обопільних умов, насамперед торговельних.

Питання про допуск іноземної юридичної особи до господарської діяльності на території держави вирішується законодавством цієї держави. У більшості країн така діяльність іноземної юридичної особи можлива, але при виконанні певних правил, умов, установлених національним законодавством.

Правове положення іноземних юридичних осіб визначається й торговельними договорами, у яких установлюється загальний режим для юридичних осіб. Цей режим може бути заснований або на принципі найбільшого сприяння, або на принципі національного режиму. В інтересах найбільших монополій країнами - членами ЄС підготовлений проект уставу "компанії європейського права". Установа "європейської компанії" дає можливість юридичним особам окремої країни поширити господарську діяльність на всю територію Загального ринку.