42.Образотворче мистецтво, театр та музика у хіх ст

Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості.

Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка», пізніше «Москаль- чарівник» .

43.Українська тематика в творчості і. Рєпіна

Українське образотворче мистецтво ХІХ — початку ХХ ст. розвивалося в умовах жорстокої колоніальної політики, здійснюваної відносно України урядами Російської імперії й Австро-Угорської монархії. Будучи глибоко народним російським художником, І.Рєпін ніколи не переривав зв'язок з Україною. Українські мотиви пронизують художню творчість І.Ю. Рєпіна . Це i самовіддана любов до рідної Слобожанщини, до українського народу, його ментальність. Яскравим взірцем живописного відтворення ментальності українського народу є картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», в якій він геніально виразив могутній дух, безмежну любов до рідної землі i багатобарвну палітру сміху українських козаків над ворогами.У творчому активі Рєпіна — портрети українських істориків, письменників, простого люду, його земляків і сучасників. 3 дитинства І.Ю. Peпін увібрав в себе український дух, яскраву палітру фарб української природи, i як патріот своєї малої батьківщини з честю проніс через усе життя велику любов до України. І.Ю. Рєпін будучи громадянином, художником, педагогом, активно i емоційно реагував на болючі питания сучасного художнього життя України. Багато живописних i графічних творів художника присвячені Україні. Це портрети видатних украшських діячів — широко відомий портрет великого Кобзаря — Т.Г. Шевченка; проект пам'ятника Т.Г. Шевченку (туш); "Прометей" за одноіменною поемою Т.Г. Шевченка (акварель); етюд картини "Українська селянка" (олівець); "Запорожець за Дунаем" (офорт); "Чорноморська вольниця".

44.Іван Франко як дослідник української культури

Особливо слід відзначити культурологічну спадщину Івана Франка (1856—1916), адже йому належить філософське опрацювання цілісної концепції історії української культури. У його наукових дослідженнях перед читачем постає широка панорама української культури від найдавніших часів до початку XX ст. Однією з головних робіт І. Франка, присвячених цій проблемі, є "Історія української літератури від початків українського письменства до Івана Котляревського". По суті, це історія культури, адже в ній література розглядається у широкому розумінні слова, як "збір усіх духовних плодів" народу. Автор викладав не лише історичний шлях літератури ("красного письменства", за тогочасною термінологією), а й розвиток матеріальної та духовної культури, що спричинив формування своєрідного цивілізаційного типу українця, який характеризується у праці "Українці". Творчий підхід І. Франка до історії українське» культури ґрунтується на сформульованих ним наукових принципах аналізу історії культури як суспільного явища. Зокрема, він один із перших розглядав економічні і політичні фактори в суспільстві як підґрунтя змін у сфері культури. Отже, І. Франко розглядав історію культури не як певну часову послідовність суто духовних явищ у часі, а як сукупність людських дій і тих соціальних, економічних і духовних течій, що з непереможною силою виявляються в житті людини. Запровадження нових філософсько-методологічних підходів до аналізу культури на рівні світової культурологічної думки кінця XIX — початку XX ст. дало можливість І. Франкові подати оригінальний виклад історії української культури, який не втратив актуальності і сьогодні.