1)Виникнення та розвиток дитячої літератури в Україні.

2)Твори м.Коцюбинського для найменших. Оповідання. Казки («Десять робітників», «Дві кізочки», «Про двох цапків», «Івасик та Тарасик», «Брати-місяці»).

1) З прийняттям Україною Христової віри поширилася в нас передусім

релігійна література, книги Св. Письма, книги богослужебні, писання

отців Церкви, всякі релігійні збірники, мінеї, патерики, теж апокрифи.

Поруч з релігійними книгами появилися в Україні в перекладах на тодішню

літературну церковнослов'янську мову численні повісті — про Варлаама і

Йоасафа, про троянську війну; Александрія — про Александра

Македонського, повість про індійське царство, про Сиганрипа і Акира та

ряд інших..

Оригінальна літературна творчість княжої України дала нашій дитячій

літературі чималий матеріял, передусім літописні перекази — про св.

апостола Андрія на київських горах, переказ про заснування Києва братами

Києвом, Щеком і Хоривом, про хлопця-сміливця. Ці перекази є й досі творчим матеріялом для

дитячих письменників, є цінною мовою віків і предків усім поколінням

народу. Такою ж спадщиною є й «Слово о полку», яке своєю

героїчно-лицарською та поетично-мистецькою красою полонить уяву юнацтва.

У пізніших періодах українського письменства теж не знаходимо окремих

творів для дітей, літературою для них були, як і в княжій добі, передусім

відповідні матеріяли з церковно-релігійних книг. Щойно поширення

друкарства в Україні приносить у XVI ст. першу друковану книжку для

дітей — «Буквар» Івана Федоровича, виданий у Львові 1574 р. «ради

скорого младенческого научения». Хоч мова «Букваря»

церковно-слов'янська, в ній наявні елементи живої народної мови і книжка

містить, крім азбуки, тексти для читання і тому можна вважати її не

тільки шкільно-навчальною, але й літературною появою.

Шкільні драми, а особливо інтермедії і вертеп ХУІІ-ХУІІІ ст. втішалися

популярністю в тодішніх школах і в широких кругах, а своїми численними

казковими елементами були близькі й цікаві дітям. Значне поширення

зокрема в шкільному вжитку мали байки, їх використовували часто

викладачі риторики та поетики, в церквах проповідники. Автори тогочасних

українських поетик присвячують велику увагу байці, підкреслюючи її

здатність не тільки розважати, веселити, але й повчати.

Жанр байки використовує філософ і письменник XVIII ст. Григорій

Сковорода. Його «Харківські байки» в численних рукописних списках

потрапляли в руки юнацтва та дітей, про що маємо свідоцтво і в Шевченка,

який, ховаючись хлопцем у бур'янах, «списував Сковороду».

Нова українська література, що її межовою появою є «Ене-їда»

Котляревського , започатковує теж нову, спеціяльно для дітей

призначену літературу, писану живою українською мовою.

Майже одночасно появляються дві книжки, виразно призначені дітям: у Львові «Читанка для малих дітей» М. Шашкевича з оповіданнями і

байками, в Києві «Байки й прибаютки» Левка Боровиковського з

вступним віршом «До дітей».

В дитяче читання ввійшли теж байки П. Гулака Артемов-ського і «Приказки»

Є. Гребінки. Жанр байки дійшов до свого найвищого розквіту в

творчості Леоніда Глібова — його байки це один з

найкращих дарунків нашої літератури дітям.

Марко Вовчок — у світі європейської дитячої літератури, Б. Грінченко в

боротьбі з московською цензурою-указами

Минуло століття від появи збірки творів Марка Вовчка, писаних для дітей,

яка вийшла в Петербурзі п. з. «Оповідання». До збірки ввійшли:

«Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк»,

«Невільничка».

Українська дитяча книжка могла появлятися тільки винятково та й до того

московським правописом, переборюючи всякими способами цензурні труднощі.

То були майже виключно народні казки, а з оригінальних літературних

творів появилася в Києві казка-переказ «Запорожці» І.

Нечуя-Левиць-кого. Вона й здобула опісля тривке місце передусім у

виданнях для дітей і народу. Популярними були книжки Івана

Наумовича — його «Ластівка для руських

дітей» з казками і віршами, видана в Перемишлі, «Повісти і пісни , «Повісти і пісни»

і «Золотая книжечка для дітей»

У Галичині стали появлятися теж твори письменників з підросійської

України, 1873 р. вийшла у Львові першодруком казка Нечуя Левицького

«Запорожці

Поруч з книжками з'являється і дитяча преса. Початком цієї преси можна

вважати «Домову шкілку», яка появлялася за редакцією Юл.

Вислобоцького як додаток до урядового часопису «Вістник».

В рр. 1869 - 1881 появляється у Львові «Ластівка» М. Кле-мертовича, в

якій були друковані писання тодішніх галицьких і буковинських авторів С.

Воробкевича, Д. Вінцковського, Г. Врецьони, І. Гушалевича, Б.

Дідицького, А. Добрянського, Г. Куп-чанка, В. Масляка, І. Пасічинського,

Г. Полянського, Павла Свого, і інших.

Поважніше значення і ясне українське національне обличчя мала місячна

«Бібліотека для молодежи, міщан і селян», видавана в Чернівцях на

Буковині «Руською Бесідою» за редакцією визначного

педагога, дитячого письменника і діяча Омеляна Поповича. Тут друкувалися

твори С. Воробке-вича, Б. Грінченка, С. Ковалева-П'ятки, Ю. Федьковича,

Є. Яро-шинської, О. Поповича і ін., тут і була видрукована вперше казка

Лесі Українки «Лілея».

Справжньою переломовою історично-культурною подією була поява

двотижневика для дітей і молоді «Дзвінок» у Львові, заснованого 1890 р.

педагогом і відомим автором великої етнографічної праці «Гуцульщина»

Володимиром Шухевичом. «

Важливість появи «Дзвінка» полягає в тому, що він зразу згуртував майже

всі наявні тоді літературні сили. В ньому друкувалися теж твори, що

стали тривким і цінним надбанням нашої дитячої літератури. Можна

сказати, що то була «золота доба» цієї літератури, вона дала дітям

передусім казки І. Франка «Коли ще звірі говорили», зв'іринний епос «Лис

Микита», «Абу Касимові капці», «Пригоди Дон Кіхота» та ряд інших творів

цього другого, поруч з Марком Вовчком, великого нашого письменника для

дітей. Ця доба дала оповідання М. Коцюбинського — повну теплоти

«Харитю», далі «Ялинку», «Маленький грішник» і інш., цикль прозових

казок Лесі Українки — «Біда навчить», «Метелик», «Лілея»

Тут слід відмітити перше окреме видання вибраних для дітей поезій Т.

Шевченка, здійснене цим же Педаг. Т-вом. Це «Кобзар. Книжочка для

дітей».

Відносно живим осередком дитячих видань були до 1914 р. Чернівці на

Буковині. Тут виходила «Крейцарова бібліотека» для дітей за

редакцією Іл. Карбулицького і інших, «Дитяча

бібліотека» за ред. Л. Киселиці. У цих видавництвах появлялися переважно

народні казки, численні переклади, передруки відомих вже авторів, або

твори недовгочасної вартости.

Звичайно чолове

місце в збірниках для дітей займають відповідні для дитячого віку поезії

Шевченка, «Малий Кобзарь для дітей».

Внедовзі вийшов цей «Кобзарик» другим виданням

2) ПРО ДВОХ ЦАПКІВ

З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.

Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний й собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.

Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.

ДВІ КІЗОЧКИ

А дві кізочки-то були розумнішими. Стрілись вони на вузенькій стежечці. З одного боку і стежечки глибокий рів, а з другого - висока та крута гора. Розминутися ніяк не можна.

Постояли вони, постояли, подумали-подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулась на бік, лягла на стежці і притиснулась спиною до гори.

Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі.

ДЕСЯТЬ РОБІТНИКІВ

Звукова версія у виконанні Віталія Матвієнка (0,5 Mb)

Зайшов я колись до одної жінки в хату - Одаркою звали жінку. Дивлюсь, а у неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений.

- Як ви встигаєте все поробити? - питаю я в Одарки. А вона каже:

- Як же мені не-встигнути! У мене служить аж десять добрих робітників. Вони мене слухають;

що не скажу - зроблять, один одному помагають!..

- Які ж то у вас робітники?

- А ось вони! - засміялась Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців.

ІВАСИК ТА ТАРАСИК

Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й йде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.

Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й озирнувся...

Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер - іде, наче то не він до кошичка добирався.

Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав в кошик руку - та як заверещить!

Великий рак вчепився йому в палець!

Бо в кошичку не тільки риба була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так його болить.

Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика; ага! попався!

Насилу Івасик одчепив од пальця рака. Одчепив, поклав у кошичок та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з його капає... Плаче бідний.

БРАТИ-МІСЯЦІ

Cердиться Березень, вітром бурхає,

Аж голі дерева стогнуть та гнуться.

Землю замерзлу вдень дощиком мочить,

А на ніч морозом дужим стискає.

Хмари збирає з усіх закутків неба,

Що нікуди сонцю й глянуть на землю...

Ринуть веснянії води рікою,

Дороги та греблі всюди руйнують,

Мокра ж хуртеча на полі і в лісі

Билину зелену снігом вкриває...

Сердиться Березень: серце віщує,

Що скоро вже, скоро йому доведеться

Квітню квітчастому, меншому брату,

Своє королівство - землю віддати,

І він замишляє ось що зробити:

Квітня квітчастого, меншого брата,

Ніби покликать до себе у гості...

От зараз хмари роздмухав по небі,

А сам поклонився сонцю ясному:

Просить він в сонечка помочі з неба

(Буйнесенькі стануть теж у пригоді):

Землю сушити, травицею вкрити,

Первоцвітом, рястом гай уквітчати.

Тільки що глянуло сонечко з неба -

Вже й стежка біленька в'ється болотом,

Пташка щебече в повітрі прозорім,

Травиця зелена з снігу вилазить.

Бачить, що сонечко щиро працює,-

Пташок посилає Березень хитрий,

Тих, що то з вирію просто летіли,-

В гостину до себе брата прохати.

Квітень, почувши запросини тії:

- Поїду,- зрадівши, каже,- до брата!-

Й очі веселі від щастя засяли.

Зараз почав він ладнатись в дорогу:

Лаштує чумацького воза; на пашу

Рясту, фіалок готує для коней,

А сам надягає шати зелені.

- Гов! А куди це ти, братику, їдеш?-

Хтось крикнув йому голосочком дитячим.

Квітень оглянувсь та, скинувши оком,

Молодшого брата - Травня побачив.

Травень був хлопчик на диво вродливий:

Як небо, очиці сині-блакитні,

Шати на ньому із квітів веселих,

Аж пахощі гарні віють від нього;

В пишній короні росинки перлисті

Так грають на сонці, немов самоцвіти.

Скаже він слово, то так і здається,

Що то соловейко в лузі співає.

Квітень вітається з Травнем та й каже:

- До Березня в гості, братику, їду!-

Травень відразу чогось засмутився.

- Знаєш що,- каже,- друже мій милий?

Скажу тобі нишком дивнії речі:

Матінка наша, Весна запашная,

Бувало, малого мене пригортає

Та часом зітхне і промовить тихенько:

"Трьох вас, синів, я у світоньку маю,-

Березень, старший,-дитина лукава..."

Як візьмеш на воза ще човен та сани,

Тоді рушай сміло до Березня в гості! -

Слухає Квітень розумної ради

Й на воза складає човен та сани...

От обнялися брати на прощання,

Рушили коні - і Квітень поїхав.

Хутко біжать коненята ситенькі.

Дорога суха, аж курява в'ється,

Збоку зелені лани простяглися,

Немов оксамит той, сяють на сонці,

Небо безхмарне високо синіє,

А долі первоцвіт лісом послався.

Пташка щебече в повітрі веснянім.

Радісно в Квітня тріпоче серденько,

З грудей його пісня сама так і ллється,

Полем лунає, лісами, лугами,

До неба злітають звуки чудові...

Довго вже їде так місяць щасливий.

Як от хтозна-звідки хмари взялися,

Небо вдягнули у чорнії шати,

На землю спустились дощиком, снігом,

Холод повіяв, вітри забурхали.

Пристали в болоті коні ступати.

Що цe? Шумить щось в долині так грізно...

Ось ближче... ще ближче... клекіт вже чути...

Видно, як котяться хвилі шалені,-

То річка у повідь враз розлилася.

Бачить сполоханий Квітень, що лихо,-

Спускає він хутко човен на воду,

Сани на човна бере й коненята,-

В руках його дужих вгинаються весла.

Хвилями річка на човен аж скаче -

Відскакують з плюскотом хвилі од човна

Криги здорові пливуть звідусюди,

А вітер із снігом в очі шмагає...

Бореться Квітень веслом з бистриною,

Сили останні свої добуває -

Й з розгону наскочив човном на берег.

Гляне - аж степ весь снігом біліє!

Вдарився Квітень руками об поли,

Та нічого діять - гірш вже не буде,-

Коні впрягає у сани і їде.

В глибоких заметах брьохають коні,

Хуга снігами вкриває дорогу.

Глянеш навколо - світа не видно!

На ніч мороз як потисне страшенний -

Понівечив, лютий, ряст та фіалки

Ті, що то Квітень взяв коням на пашу,

Й самого крізь шати Квітня доймає.

Змерз подорожній, аж труситься, бідний..

На ранок немов потеплішало трохи,

Минається сніг вже, всюди болото.

От як зайнявся край неба на сході

Й червоними стали хмари скраєчку,

Березень встав і пішов оглядати

Своє королівство - землю побиту.

Став край дороги, на палицю сперся,

Сердиті у простір втупивши очі,

Сам весь червоний од вітру та злості.

Гляне й аж крикнув:

- Он Квітень вже їде! -

Вітер бурхливий раптом ущухнув,

Хмари одразу розбіглися з неба,

І сонце братів двох зустріч осяло.

Слухає Березень Квітня пригоди,

Як Травень порадив їхать в гостину,

Слухає пильно, а далі як скрикне:

- Я ж тобі, братику Травню, віддячу!

Скрикнув так грізно і, парою знявшись,

Полинув в оселю чорної хмари,

Квітню квітчастому, меншому брату,

Своє королівство - землю залишив...

Й досі ще Березень гнівний на брата.

Залізе уранці нишком в садочок,

Квіти та зілля морозом потопче,

Аж довго Травень плаче росою...