1)Стан освіти Київської Русі. Перший буквар.

2)Загадки. Визначення жанру, тематичні групи та їх особливості.

1) Оволодіння книжністю в Київській Русі вважалося державною справою. Саме тому князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту, гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання.

Вільний доступ до освіти мали жінки. Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступалися чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світоглядом, аргументованими висловленнями.

Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам. Це були найосвіченіші представники тогочасного суспільства, серед них було чимало видатних мислителів, письменників і проповідників. Діти з семи років училися читати й писати під час вивчення й переписування церковних книг. Це було нелегкою справою: правила писання вимагали краси, геометричних пропорцій і точної постановки кожної літери. Роки опанування тонкощами письма виховували в людині терпіння і старанність. Вивчали й арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії.

Засвоєння знань поєднувалося з вивченням морально-етичних настанов, які вимагали бути корисними своєму суспільству. Особливе місце відводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскільки: «Людина без книги, як птах без крил».

Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру.

У поширення освіти й книжної справи істотним був особистий внесок київських князів. Яскравим прикладом цього є діяльність Ярослава Мудрого широко освіченої людини, бібліофіла. Він багато читав, перекладав з грецької мови. Завдяки йому було створено бібліотеку при Софійському соборі в Києві. Свої знання і прагнення до освіти князь передав дітям — його син Всеволод знав п’ять мов.

РОзвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства.

Найдавніші друковані українські букварі — «Буквар» Івана Федоровича (Львів, 1574; Острог, 1578; назва умовна, бо стародрук не має заголовка) та Лаврентія Зизанія — «Наука ку читаню и розумЪню писма словенскаго…» (Вільно, 1596). Вони базувалися на матеріалі церковнослов'янської («словенороської») мови української редакції.

У старожитніх букварях часом давалися відомості з граматики, просодії, т. з. повсякденні молитви.

Іван Федоров у своїх букварях друкував азбучну молитву, сентенції з Біблії на теми виховання. В острозькому (грецько-словенороському) букварі він уперше опублікував твір чорноризця Храбра «О письменехъ» під заголовком «Сказаніє, како состави с[вя]тыи Кирилъ Философъ азъбуку по языку словеньску и книги преведе[т] греческихъ на словеньскіи языкъ». У ньому ж подано грецький алфавіт, а також щоденні молитви грецькою та церковнослов'янською («словенороською») мовами.

Словенороські букварі друкувалися в Україні протягом 17—18 ст. У «Букварі языка словенского» (Тирнава, 1699), випущеному для закарпатців, щоденні молитви подано церковнослов'янською та грецькою мовами в кириличній транскрипції. Тут уміщено деякі твори церковної поезії, елементи катехізису.

2) Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Тематика

Явища природи:

А що сходить без насіння? (сонце)

А що біжить без перестанку? (час)

А що шумить без буйного вітру? (річка)

Людина:

Між білими березами талалай плеще. (зуби, язик)

Рослинний і тваринний світ:

Чотири чотирники, Два закопирники, А третій вертун. (корова)

Хату на хаті має, жабам рахунок знає? (Лелека)

Вдень мовчить, а вночі кричить (Сова)

Духовне життя людини:

А що плаче — сліз не має? (серце)

А що горить без полум'я? (любов)

Трудова діяльність:

Предмети побуту:

Знаряддя праці:

Між ногами — тривога, на пузі дорога. (прядка)

В лісі росте, у коня колихається, у баби теліпається. (сито)

Загадки можуть мати національні образи:

Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).

Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Загадки — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле відгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги[1]. В передньому слові до збірочки «350 загадок молодим і старим на забаву» (Коломия, 1911) її упорядник А.Онищук писав з цього приводу.

Загадка вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованих етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст («Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?»), пов'язується із міфологічним світобаченням: «Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив — не підняв, сонце встало і забрало» (роса).

Загадки характеризуються яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю.

Через Дунай глибокий

Біг кінь білобокий,

Як упав, заіржав —

Білий світ задрижав (гроза, грім).

У наш час загадки продовжують своє широке побутування, в першу чергу, у спілкуванні українців, але також почасти перейшовши у сферу ЗМІ, в тому числі і електронних.

№23