1)П.Воронько як дитячий письменник.

2)Твори для дітей і.Копиленка.

1) Багатий внесок в українську дитячу літературу зробив Платон Микитович Воронько (1.12.1913 – 10.08.1988), лауреат Державної премії СРСР, Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. Л. Українки, уродженець с. Чернеччина Охтирського району.Серед творів, написаних ним для дітей, є вірші, балади, казки і фантастичні поеми як героїчного, так і побутового та дидактичного характеру. Ці твори багатопланові жанрово і тематично, розраховані на сприймання малят та школярів. В них насамперед впадають в око невимушеність авторської розповіді чи розмови з дітьми, простота художніх прийомів, які і є ознакою справжньої художності. П. Воронько створив справді цікаві, близькі дитячому сприйманню, дуже ясні, з багатою і своєрідною лексикою, чітким ритмом вірші.Він тонко відчуває гумор народної примовки, приказки, приповідки, охоче і з великим тактом використовує веселий, влучний жарт. Близький до народнопоетичної творчості засіб ми знаходимо в багатьох віршах Воронька, як, наприклад, «Про бичка», «Пиріг», «Обновки», «Не хвались».Серед дитячих творів П. Воронька особливе місце займає драматизована «Казка про Чугайстра» – це один з найкращих і найдовершеніших творів такого жанру. Твір приваблює читача чарівністю поетичних картин, в яких тонко поєднується казкове, фантастичне з реальним. Це високопатріотичний і високопоетичний твір.

Ми ходили по гриби,

Зайчика злякались,

Поховались за дуби,

Розгубили всі гриби,

Потім засміялись -

Зайчика злякались!

Хвалився кіт,

Що він убрід

Дніпро перебреде.

Та як пішов -

І не прийшов,

Нема кота ніде.

І ти ніколи не хвались,

Коли не можеш - не берись.

2) Перша його книжка для юних читачiв "Сенчини пригоди" вийшла в 1928 роцi. Вiдтодi письменник до кiнця своïх днiв багато i натхненно писав для дiтей i юнацтва, виявляючи у своïх творах неабиякий хист педагога. У творах, присвячених дiтям, Копиленко багато пише про природу, про тварин, i не тiльки тому, що дiти, як вiдомо, найбiльше цiкавляться життям тварин, а тому, що сам, люблячи до самозабуття тваринний свiт, вважав, що таку любов треба прищепити кожнiй людинi змалку: тiльки та людина, котра знає i вмiє любити тварину, може бути порядною, шляхетною, доброю та доброзичливою - так вважав Олександр Iванович.Любив Копиленко дiтей. I дiти завжди вiдповiдали йому взаємною любов'ю. В школах та Палацi пiонерiв Копиленко завжди був жаданим гостем i своєю людиною. Можливо, саме любов до природи i єднала письменника з дiтьми. А в природу в усiх ïï проявах Копиленко був закоханий. 1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. У подальшому під назвою «Як вони поживають» вона отримала популярність серед читачів, неодноразово перевидавалася.

ЇДАЛЬНЯ ДЛЯ ПТАХІВ

Всі хлопці заздрили Василеві. Ще б пак не заздрити! Синичка, яку він вирвав з кігтів шуліки, зовсім звикла до хати. Василь вирубав для неї велику гілку і причепив до стіни. Там синиця і лазила, мов акробат.

Годував її Василь. Насипле насіння конопляного, синичка і клює його. Всіх комах синиця в хаті виловила. Лазить вона всюди, в кожну щілину зазирає. Помітить таргана, то вже не втече! Націлиться своїм довгим, чорним, тонким дзьобом — і немає таргана. Проковтнула його синиця.

Тепло в хаті. А надворі завірюха гуде, снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало. Цілий ранок Василь з батьком сніг одкидали, стежки прочищали.

Прийшов до Василя його товариш Миколка. Дивилися хлопці, як синичка весело стрибає. А Миколка й каже:

— Добре цій пташці. Вона в теплій хаті сидить, і їжа в неї є.

А тим пташкам, що в лісі, тяжко. Бур'яни снігом замело. Голодують пташки. Багато їх до села поналітало, в комори і в хати просто лізуть.

Тоді Василь аж з місця схопився:

— А що, коли для пташок їдальню зробимо?

— Яку їдальню? — не розуміючи спитав Миколка.

Пояснив йому Василь:

— Приладнаємо таку дошку невелику і повісимо на дерево. Щодня будемо туди насипати насіння, крихт, листя з капусти. Нехай пташки їдять собі.

Прийшли хлопці до мене радитись.

Розповів я хлопцям, як зробити їдальню і врятувати пташок від голодної смерті. А діти вже й самі знають, що, коли більше пташок у нас буде, — менше шкідників на полі і в саду. Пташки знищують комах-шкідників.

Хлопці завзято взялися до справи. Знайшли дошку й прибили низенькі борти, щоб вітер насіння не здував. Прив'язали по кутках чотири мотузки, на яких висітиме дошка. От і готова їдальня.

— У нас буде найкраща їдальня. Пташки гуртом їстимуть, дружно, — сказав Миколка.

Хлопці написали на бортах своєї дошки:

Їдальня для птахів

Це на одному боці. А на другому такий напис:

Хижакам і шкідникам тут їсти заборонено

Набрали хлопці в кишеню різного насіння, крихт, обрізків з капусти і пішли на лижах у ліс. Василь зліз на невисоку осику й приладнав там дошку. Насипав поживи для пташок. Потім побігли Василь з Миколкою покататися на лижах, доки пташки злетяться.

Хороше на лижах у лісі взимку! На прогалині, біля яру, гора довга. Летить Василь, а за ним Миколка. Швидко лижі несуть, аж сльози на очах од вітру. Та ось Василь на горбочку не встиг підстрибнути і перекинувся в сніг. І не видно хлопця, так снігом засипало. А Миколка полетів далі, сміючись.

Покаталися хлопці і, додому повертаючись, зайшли до своєї їдальні. А там уже йде справжній бенкет. Налетіли щиглики галасливі, чижі, засмучені чечітки-сирітки, снігур поважно сів на борт, вівсянка полохливо озирається, навіть горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко. Шум, галас! А синичка собі підлетить обережно до дошки, схопить конопляне насіннячко, потім сяде на гілку, розлущить його, проковтне зернятко і назад.

Приємно хлопцям, що вони стільки пташок нагодували.

Так усю зиму Василь з Миколкою годували птаство.

Всі пташки в лісі знали цю їдальню і щодня зліталися попоїсти.

А про двох хлопців — про Василя з Миколкою — пташки співали веселих пісень.

№15