1)Акровірші л.Глібова.

2)Казки м. Коцюбинського для наймолодших («Наша хатка», «Десять робітників»).

1) Акровірш— поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. В Україні відомий від XVI ст. У XIX ст. чимало оригінальних А. створив Л.Глібов.

1)Між людьми, як пташка, в’ється,

У людей і їсть, і п’є;

Ходить старець, просить, гнеться,

А у неї всюди є.

2)Гордовиті городяне,

Роботящії селяне

Однаково люблять їх.

Шапку скине, хто зустріне,

Є багато — щастя плине

На розумних і дурних.

Як їх в світі не любити?

Тільки з ними добре жити,

А без них ні в сих ні в тих

3)Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане,—

Із далеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

4)Колись я нудилось

У срібнім кайдані;

Розбила неволю

Чубатая пані,

А я на Вкраїну

Тихенько нищечком…

Колись на Великдень

Оддячу яєчком!

5)Сидить хитра баба аж на версі граба.

«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба.—

Вловіть мені тую курочку рябую,

А я подарую грушку золотую».

2) Зайшов я колись до одної жінки в хату - Одаркою звали жінку. Дивлюсь, а у неї так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений.

- Як ви встигаєте все поробити? - питаю я в Одарки.

А вона каже:

- Як же мені не встигнути! У мене служать аж десять добрих робітників. Вони мене слухають: що не скажу - зроблять, один одному помагають!..

- Які ж то у вас робітники?

- А ось вони! - засміялась Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців.

У цій казці змальовано труд людини, що не треба лінитись, на всю роботу е свої руки, і якщо захотіти то можна все зробити, аби було бажання.

НАША ХАТКА

Назносим каміння, назносимо глини,

Збудуємо хатку з дверима у сіни

Та зробимо в хатці яснее віконце,

Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.

А з житніх сніпочків нашита покрівля

Рівнесенько вкриє те наше будівля.

Та бузькові треба гніздечко зробити,

Щоб чудно курлюкав, годуючи діти.

Та зробимо в хатці низенькі пороги,

Щоб нас не минали дідусі убогі,

Щоб, в хату вступивши, на лаві сідали,

Про дива колишні нам думку співали.

За хаткою буде зелений садочок,

Навколо із квітів рясненький віночок,

Та жито посієм за садом на полі,

Щоб хліба вродило голодним доволі.

Цей вірш вчить малих дітей працювати, у цьому вірші зображено працю людей які збудували хату з найпростіших матеріалів, можна не бути багатим морально, зате бути багатим духовно. І вони щасливі тому що в них навіть така хатка є.

№13

1)Образ головного героя з оповідання м.Коцюбинського «Маленький грішник».

2)Казки Лесі Українки «Біда навчить», «Лілея».

1) Український прозаїк розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у внутрішній світ кожного з героїв, бачить там лише хороше. Це видно навіть із назви твору «Маленький грішник». Письменник називає Дмитрика так не тому, що він злий, поганий хлопчик, просто надто сильним є його прагнення до веселого, радісного дитинства, які він ще не вміє гамувати. За допомогою портрета головного героя М. Коцюбинський описує страшну нужду міської бідноти, скрутне матеріальне становище: «На Дмитрикові була стара руда материна юбка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву голову прикривав старенький картузик з одірваним козирком. Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував на людяних вулицях.Проте не лише скрута, бідність негативно впливають на Дмитрика. Найстрашнішим є вплив оточення. В хлопця з появою нових друзів з’являються і нові звички – куріння, жебракування, небажання йти додому. За усім цим він і не помічає, що його мати важко захворіла, а після її смерті, що сколихнула героя до глибини душі, Дмитрик вирішує покинути все і почати жити чесно, заробляючи на хліб власною працею. Письменник не випадково саме так назвав твір. Дмитрик – наївний, безневинний хлопчик, який, незважаючи на всі свої помилки, не втрачає сумління. Він картає себе, що не зберіг життя матері: «Може, мама їсти хотіли, як я купував козики… може, вони голодні й померли, не діждавшись хліба… Не скажуть матінка, не признаються, бо нема вже їх на світі.Оповідання має повчальний характер, змушує замислитися над тим, що потрібно цінувати батьків і відповідати за свої вчинки.

2)Леся Українка створила казки для дітей знаючи про виховний та навчальний їх потенціал, самобутньою рисою її казок є те що письменниця вдало переплітає в казці реальність і вимисел, фантазію. Особливу увагу привертає казка «біда навчить» яка за своїм змістом співзвучна казці М.Горького «горобенятко». У казці Лесі Українки використано сюжет народного твору, де горобчик звертається до курки, зозулі, бузька, гави, сови, сороки, щоб ті навчили його розуму(елемент нанизування епізодів). І тільки поважний крук відповів горобчику бешкетнику «розум молодше по дорозі не надметься, не так то легко й знайти, а я тобі от що сказу поки біди не знатимеш то й розуму не знатимеш, от тобі моя наука». З великим труднощами пережив горобчик зиму зазнав холоду й голоду. Все пережите згартувало його. Він приглядався до життя інших птахів і став добрим господарем, ніжним і дбайливим батьком. У казці стверджується що розум, досвіченість і серйозність приходять не самі собою, а є результатом життєвого досвіду. Життя то найкращий учитель. Таку ідею вонв пропагує.

«Лелія» - ще один майстерний твір письменниці. У казці переплелися реалістичні та фантастичні картини та образи. Є тут чарівні перетворення, що характерні для фантастичних казок: «потім торкнула Павлуся квіткою своєю і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок». Хлопчик Павлусь літає з Лелією до її сестер квітів, відвідує сади, міста; потрапляє в цех, де дівчата роблять штучні квіти, бачить як важко працюють вони. Сум і співчуття долі дівчат звучить у казці. Але є у казці і щасливі хвилини. Радісна і щаслива зустріч Лелії з найменшою сестричкою (маленькою лелією) , яка проживає у Маряниному саду (в простої селянської дівчинки, закоханої в квіти). Дуже вихваляє Лелія Маряну за доброту, сердечнісь, увагу та любов до неї. Є у казці і реалістичні деталі панського і селянського побуту. Павлик чує скарги квітів у панському саду, скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка у доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, з ніжною дущею може бачити і розуміти красу, хоча вона є бідною і важко трудиться.

№14