13. Історико-краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини у хіх - на початку хх ст.

Цікава інформація про історію створення колекцій та пошукову роботу земських музеїв Чернігівщини та Полтавщини була оприлюднена на сторінках краєзнавчих видань 20-30-х рр. нашого століття . Значно активізувалися музеєзнавчі дослідження на Полтавщині та Чернігівщині у наш час, наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. Не в останню чергу це зумовлено святкуванням ювілею колишніх земських музеїв .

Майже не дослідженою залишається земська періодика, яка містить чимало статей, документів з місцевої історії, повідомлень про діяльність краєзнавчих товариств та окремих дослідників. Як правило, вивчаючи провінційну пресу, дослідники віддавали перевагу “Губернским ведомостям”, а не земській періодиці. Крім “Показателя статей по истории, археологии и этнографии, размещенных в “Земском сборнике Черниговской губернии” за 1869-1905 гг.”, складеного на прохання Чернігівської архівної комісії І. Коновалом, можна назвати лише одну статтю, спеціально присвячену земському.

14. Історико-краєзнавчі дослідження Придніпров'я (XIX - на початку XX ст.).

15. Історико-краєзнавчі дослідження Південної України у XIX - на початку XX ст.

Протягом ХІХ ст. розвиток краєзнавства на Катеринославщині підтримувався завдяки зусиллям окремих персоналій – архієпископа Гавриїла (В.Ф. Розанова), єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського), А.Я. Фабра, О.М. Поля. Катеринославської губернської вченої архівної комісії – установи,яка справила потужний вплив на розвиток історичної науки Південної України, в тому числі в галузі історико-краєзнавчих досліджень. Комісія фактично являла собою наукове товариство, яке об’єднало у своєму складі велику кількість як істориків-фахівців, археологів, етнографів, так і краєзнавців-аматорів, громадських діячів, небайдужих до проблем збереження та вивчення пам’яток історії та культури. Комісія виникла 1903 р. та проіснувала до 1916 року. Незважаючи на досить короткий період діяльності цієї установи, вона зробила значний внесок у поступ історико-краєзнавчих досліджень на Придніпров’ї, передусім, завдяки нагромадженню великого масиву опублікованих досліджень.

Відзначимо також, що в XIX ст. на Катеринославщині була представлена певна кількість членів декількох історико-краєзнавчих наукових товариств, зокрема, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей (прикладом є постать А.Я. Фабра, одного з членів-засновників товариства 1838 р.).

16. Історико-краєзнавчі дослідження Криму у XIX - на початку XX ст.

До середини XIX ст. в Криму вже склалося історичне краєзнавство, яке успішно розвивалось у майбутньому і домаглось істотних досягнень у дослідженні історії і етнографії місцевого краю. При цьому воно зайняло визначне місце серед інших осередків провінційного істориного краєзнавства. Представлене як значною кількістю праць ентузіастів-краєзнавців, так і змістовною діяльністю історико-краєзнавчих організацій, кримське краєзнавство заслуговує всебічного дослідження.

Дослідження історії півострова у 2-й половині XIX - початку XX ст. пов’язане з іменами О.Л.Бертьє-Делагарда, В.К.Виноградова, О.Г.Завадовського, Х.Х.Зенкевича, Г.Е.Караулова, М.Б.Карського, Л.П.Колі, В.Х.Кондаракі, В.М.Кузьменко, Ф.Ф.Лашкова, А.І. Маркевича, Е.Л.Маркова, Н.О.Маркса, В.Д.Смирнова, М.П.Мельникова, В.Д.Рибицького, О.О.Уманця, В.В.Шко'рпіла, Х.П.Ящуржинського та інших відомих краєзнавців. Багато історико-краєзнавчих публікацій друкувалось в заснованих у 1838 р. "Таврических губернских ведомостях", а у 2-й половині XIX ст. - на сторінках багаточисельних міських періодичних видань.

Змістовну роботу по дослілдженню краю проводив створений у 1857 р. Таврійський статистичний комітет. Найбільш діяльними його співробітниками в різні часи були Ф.М.Домбровський, О.Накропін, К.В.Ханацький, Г.В.Часовніков. Для розвитку історичного краєзнавства багато зробили утворений у 1857 р. Статистичний комітет Ксрч-Єнікальського градоначальства, а також статистичне бюро Таврійського губернського земства.

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. у Криму склались всі необхідні обставини для організаційного оформлення істориків-краєзнавців. їх провідним осередком стала Таврійська вчена архівна комісія, створена в 1887 р.

У розглянутий період в Криму склалась розгалуджена мережа музеїв, розвинулась робота по визначенню, дослідженню і охороні пам’яток історії і культури, архівних документів.

У 2-й половині XIX - початку XX ст. помітно розширилося коло дослідників рідного краю, підвищився науковий рівень публікацій у місцевих періодичних виданнях. Заслуженим авторитетом не тільки в Криму, але і в центрі користувались "Известия Таврической ученой архивной комиссии", які видавались постійно до 1920 р. У XIX - поч. XX ст. проводились багаточисельні археологічні дослідження у різних регіонах півострова, які повинні стати об’єктом окремого дослідження.

Журнал «Київська старовина» (1882-1907) – наукове видання з історичного краєзнавства.

Щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис протягом 1882–1906 років. У часописі була широко представлена економічна, політична та соціальна проблематика, історія визвольної боротьби українського народу. Значна питома вага в публікаціях належала давній українській історії. За регіональною ознакою найбільш багатоаспектно представлена історіяЛівобережної України за доби середньовіччя і Нового часу. Водночас значна увага приділялася вивченню історичного минулого Слобідської України, Правобережної України, Галичини.

Широко висвітлювалась історія українського козацтва, національно-визвольних та державотворчих змагань українського народу, питання українсько-російських й українсько-польських відносин тощо. Часопис зробив вагомий внесок у розширення історико-краєзнавчих, топографічних, демографічних досліджень в Україні. Чимало уваги приділялося повсякденню, побуту українців. У церковно-історичній проблематиці, поряд із фрагментами з історії окремих храмів чи монастирів та описами церковних пам'яток, превалювали дослідження конфесійних відносин, церковно-громадського життя в українських землях і пов'язаних з ними культурно-релігійних рухів. Регулярно вміщувалися розвідки з історії освіти й культури.

Поєднуючи у своїй діяльності видавничу, дослідницьку та археографічну роботу, журнал запровадив у науковий обіг значну кількість нового джерельного матеріалу.