9. Харківська історико-краєзнавча школа та її роль у розвитку історичного краєзнавства у х1х - на початку хх ст.

Формування ХІКШ відбувалося у рамках створеного у лютому 1877р. Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ) при Харківському університеті. Сумцов, який 20 років був секретарем ХІФТ, а також бл. 20 років його керівником, об’єднав навколо товариства представників змської інтелігенції, студенство, краєзнавців-любителів.

Соумцов, Багалій, Єфименко, Сокальський, Халанський розробляли та опубліковували у різних виданнях програми з методичними вказівками, за якими відбувався збір пам’яток духовної та матеріальної культури, історико-географічних та лінгвістичних свідчень, опис населених пунктів, кустарних промислів, правових звичаїв, побуту сільського населення.

Матеріали з історико-етнографічними описами населених пунктів, весільних та інших обрядів, кустарних селянських промислах, побуту тощо були опубліковані у «Статистических листках» (1882-1885), щорічних Збірниках (1887-1889) Харківського губенського статистичного комітету, працях ХІФТ (21 том 1886-1914), на сторінках «Киевской старины», «Этнографическом обозрении», а токож у окрему виданому у 1898р. томі «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии».

Організаційний досвід ХІКШ на поч. ХХ ст. був успішно реалізований при підготовці та проведенні ХІІ і ХІІІ археологічних з’їздів у Харкові (1902) та Катеринославі (публікації «Труды предварительного комитета по устройству 12 Археологического съезда в Харькове»). У подальшому він знайшов свій вираз у діяльності Музею Слобідської України ім. Сковороди, музею церковних старожитностей при ХІФТ, Науково-дослідної кафедри історії української культури ім. Багалія.

Чимало цінних документів історії Слобожанщини зосередилось у історичному архіві ХІФТ.

Вчені-представники ХІКШ – Потебня, Багалій («История города Харькова за 250 лет его существования…», «Очерки русской истории…», «Опыт истории Харьковского университета», «Історія Слобідської України» (1918)), Редін, Сумцов («Слобожане. Історико-етнографічна розвідка»), Дринов, Кирпичников, Русов, Савва, Плохинський.

10. Київська історична школа та її вплив на розвиток історичного краєзнавства у другій половині XIX - на початку XX ст.

З кінця першої половини XIX ст. центр народознавчої діяльності поступово переміщується до Києва у зв'язку з заснуванням тут у 1834 році університету. Після чого перший ректор університету Михайло Максимович разом з Миколою Костомаровим сформував тут центр історико-краєзнавчого дослідження України. У тому ж 1834 році у Києві було створено Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей, який зініціював створення музею старожитностей при Київському університеті.

Значну роль у вивченні та публікації джерел з історії України, консолідації українських істориків й археологів відіграла «Тимчасова комісія для розгляду давніх актів» або ж «Київська археологічна комісія» (1843–1921 роки). Наукові дослідження цієї комісії сприяли формуванню в українській історичній науці допоміжних дисциплін, а зібрані нею колекції історичних документів стали базою для заснування першого в Україні державного історичного архіву — Київського центрального архіву давніх актів.