66. Кривий Ріг у першій половині хх ст.

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

В кінці 20-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення, т. зв. «теорія затухання Криворізького залізорудного басейну». Вона полягала в тому, що регіон вичерпав всі свої можливості і немає потреби вкладати кошти для його подальшого розвитку. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи по вивченню Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тон. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. В той же час цієї постановою вжито ряд заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, в степу біля станції Червоне Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. В серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блумінг.

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року у Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внітрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувались Криворізькій міськраді виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930 — педагогічний інститут.

У 1939 р. чисельність його населення досягла 197 621 осіб, а в 1941 р. — 212878 осіб. У 1940 р. в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної і місцевої промисловості, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури и 17 клубів.

У 1939 р. було створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувань¬ний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 р. у місті діяло 160 промислових підприємств.

67. Культура Криворіжжя хх ст.

У Кривому Розі мешкав та працював визначний митець свого часу Штейн Р.Ф. (1886-1937), талановитий диригент, органіст, композитор, учитель музики, який закінчив Григоріанську академію у Фрайбурзі (Швейцарія, 1901р.). Викладав німецьку мову, музику у школі на руднику ім.Чубаря в Інгульці, створив великий симфонічний оркестр, з яким виїздив на гастролі.

"Витоки музичної освіти в Кривому Розі беруть початок із другої половини 20-х років ХХ століття, з приватної студії по класу фортепіано, керівником якої була Берлін С.В. Знаходилась вона на вулиці Поштовій (зараз проспект К. Маркса). У 1932 році студія перейшла до відомства профспілки працівників мистецтва.

В квітні 1936 році на базі музичної студії було відкрито першу у Кривому Розі дитячу музичну школу відділу народної освіти Криворізького міськвиконкому (директор Сандомирська М.Т.) З 1944 року, після визволення міста від окупантів. музична школа відновила свою роботу... Були відкриті філії школи на рудниках ім. Дзержинського, Жовтневому, ім. Кірова, ім. К. Лібкнехта... З 1952 року директором музичної школи № 1 став Ромасенко Микола Іванович..."

У 1954-56 рр. завдяки ентузіазму М.І.Ромасенка, за розпорядженням міністра чорної металургії СРСР Тевосяна І.В. та при підтримці міської влади було збудовано триповерхову споруду палацової авхітектури-білоколонний будинок Музики (нове приміщення дитячої музичної школи, яка до цього часу мешкала в дерев’яній споруді). У будівництві тоді добре допоміг М.М. Жуков (головний інженер "Кривбаспроекту")".3 його ініціативи був написаний лист міністру чорної металургії І.Тевосяну, який підписали почесні робітники- А.Семиволос від. РУ ім. Ілліча, Д.Товстановський від "Дзержинськруди", А.Подлєпа від "Кривбасрудбуду", Я.Нефьодов від заводу "Комуніст"',М.Жуков від "Кривбаспроекту" і багато інших..

Особливу допомогу та безпосередню участь у будівництві прийняв Віктор Степанович Олєйніков".

Тепер у цьому приміщенні знаходиться Криворізьке музичне училище.

Першим директором Криворізького музичного училища став Микола Іванович Ромасенко, Заслужений працівник культури України.

Багато зусиль доклали директори-спадкоємці Зайцев Юрій Іванович, Тимченко Віктор Констянтинович, Ракітянська Людмила Володимирівна для збереження та розвитку кращих традицій музичного училища.

Глибоке розуміння з боку Криворізької міської ради, міським головою Ю. Любоненком, Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної державної адміністрації необхідністі розвитку культури дає можливість колективу Криворізького музичного училища плідно працювати по вдосконаленню рівня підготовки спеціалістів, проводити велику роботу щодо духовного відродження, естетичного виховання, організації фестивального руху в регіоні та на Дніпропетровщині.