26. Розвиток історичного краєзнавства України у 80 - 90-ті роки XX - на початку XXI ст.

На рубежі 80-х –90-х рр. утворилася більшість обласних краєзнавчих товариств, відбуваються республіканські конференції. З 1980 по 2001 проведено 10 Всеукраїнських наукових конференцій з історичного кр-ва (Вінниця, Полтава, Чернігів, Кам᾽янець-Подільський, Миколаїв, Луцьк, Черкаси, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк).

У 1987р . відбувається Всесоюзна конференція у Полтаві. В цей час розробляються комплексні плани розвитку кр-ва. Видаються матеріали конференцій, які містять тезиси з історії України: маловідомі імена, події, факти.

У березні 1990р. Відбувається перший установчий Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який оголосив створення Всеукраїнської Спілки краєзнавців (очолив Тронько).

Всеукраїнська спілка краєзнавців – благодійна творча громадська організація, яка об’єднує учасників громадського руху. Ставить перед собою завдання:

 сприяння розбудові української державності;

 сприяння відродженню найкращих традицій українського кр-ва;

 залучення до активної краєзнавчої роботи всіх верств населення;

 виявлення, дослідження та збереження пам’яток природи, історії, культури.

З часу заснування Спілки було здійснено ряд важливих заходів:

o запроваджена премія імені Д. Яворницького (перший лауреат М. Киценко);

o започатковано ряд програм, наприклад, “Пам’ять втрачених сіл” (більше 1000 населених пунктів), “Збережемо тую славу”;

o 1991 р. “Репресоване кр-во”;

o відновлено випуск журналу “Краєзнавство” з 1993 р.;

o випущена серія книг “Реабілітовані історією”;

o відбулося три з’їзди ВСК (1990, 1996, листопад 2003);

o розбудовується структура ВСК, у всіх областях існують обласні організації.

Важливим є те, що держава сприяє розвитку краєзнавчого руху – указ президента України від 2002р. “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні”. Завдання Кабміну розробити і затвердити програму розвитку краєзнавчого руху, Міносвіти – включити до навчальних програм теми з краєзнавства, НАНУ – активізувати краєзнавчі дослідження. У 2002р. Була розроблена та затверджена “Програма розвитку краєзнавчого руху в Україні”. Існують регіональні програми розвитку кр-ва.

Наразі повстало питання про видання “Енциклопедії міст і сіл України”, необхідність розширення виховних та освітніх функцій кр-ва, видання багатотомного бібліографічного довідника, довідника про історичні міста України, довідника про музеї та заповідники України.

Створюються регіональні центри дослідження кр-ва: товариство дослідників Волині, центр досліджень історії Поділля (Баженов), організації у Полтаві, Кіровограді, 1993р. У Львові створено інститут українознавства ім.. Крип’якевича.

На сучасному етапі розвитку – відбуваються конференції, видається література.

27. Створення та діяльність Українського товариства охорони яток історії¢пам та культури (утоПіК).

1965р. розпочалася робота по створенню заповідника на о. Хортиця. Територія о. Велика Хортиця оголошувалась Державним історико-культурним заповідником.

1966р. на вимогу інтелігенції під Берестечком заповідним стало поле битви – «Козацькі могили», з 1910-1914рр – створений музей, Георгіївська церква.

У 60-ті рр. на місцях у Чигирині, Суботові також підняли питання про створення заповідника.

60-ті рр. – новий етап у справі залучення громадськості до охорони пам’яток. Утворюються громадські організації. 1965р. – створюється добровільне товариство охорони пам’яток. В кінці 1966р. в Україні виникла масова громадська організація, яка очолила пам᾽яткознавчий рух – УТОПІК. Головою правління було обрано К. Дубину, згодом Тронько, з 1998р. Толочко. Своє найперше завдання товариство вбачало у тому, щоб створити методологічний фундамент пам᾽яткоохоронної діяльності. Уже у статуті було чітко зафіксовано поділ пам’яток на види – історичні, археологічні, пам’ятки архітектури, історії техніки та військової справи, мистецтва, етнографічні, письменства. Товариство бачило своє завдання у тому, щоб здійснювати громадський контроль за охороною, використанням, ремонтом та реставрацією пам’яток, незалежно від їх відомчої належності.

Важливим етапом у діяльності УТОПІК став 1969р. – початок видання бюлетеню “Пам’ятники України”, з 1980р. «Пам’ятки України», з 1989р. «Вісник УТОПІК» (службове видання).

Велику увагу УТОПІК приділяло створенню музеїв народної архітектури та побуту у Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Києві.

У лютому 1969р. Рада Міністрів України, за пропозицією Мін культури, АН, УТОПІК прийняла постанову “Про створення Державного музею народної архітектури та побуту Української РСР”, проект музею був схвалений 1970р. Основна ідея проекту – збереження, відтворення, популяризація кращих зразків українського народного зодчества, прикладного мистецтва, народних промислів 6 історико-етнографічних районів України.

1972р. – розробили єдину уніфіковану форму обліку пам’яток, видали каталог архітектури СРСР.

Як своє пріоритетне завдання УТОПІК розглядало увічнення подвигу радянського народу у ВВВ, УТОПІК розробило програму упорядкування, створення нових обелісків, меморіалів, пам’ятних знаків.

9 травня 1981р. у Києві було відкрито меморіальний комплекс “Український державний музей історії ВВВ 1941-1945р.”

Активісти УТОПІК – І. Гончар, М. Брайчевський, Ф. Шевченко, О. Апановичта ін.

Здійснена УТОПІК робота дала змогу ініціювати підготовку енциклопедичного видання – “Зводу пам’яток історії і культури України”. Він стане основою для складання нового Державного реєстру пам’яток України.