23. Історичне краєзнавство України у 30-ті роки хх ст.

Кін 20-поч. 30-х рр. – характер краєзнавчих досліджень і зміст краєзнавчої роботи зазнають змін. Владні структури ціленаправлено контрулювали краєзнавчий рух: тиск на краєзнавчі організації та через кадрову роботу. Були проведені змінм в ЦБК. Увійшли: Крупська, Луначарский, Куйбишев. Посилювався виробничий напрям краєзнавства. Грунтовні системні дослідження з історії, гоеграфії підмінялись екскурсіями, бесідами. Поширений екскурсійний метод навчання, дослідження революційного руху. Негативне: в АНУ зменшувався бюджет на історичі дисціпліни – 1925-1926 рр. виділено 14 % всього бюджету на історичні дослідження, 1929 – 5%, 1931 – 2%.

1929 р. ліквідація Наукового товариства при ВУАН, комісій при кафедрі Грушевського (крім комісії в Києві). Ліквідувалась організаційна структура краєзнавчого руху.

Краєзнавчий рух був поширений і в інститутах народної освіти.

Нарком Освіти = НКО, до нього пеейшло керівництво краєзнавчих досліджень. НКО орієнтувався на масовість. З середини 30-х рр. ліквідовувалось бюро кр-ва і вся робота зусереджена на виробництві, в будинках кул-ри, поступово вона занепала.

1931 – припинив діяльність Український комітет кр-ва без фінансової підтримки. Почалися нападки на краєзнавчий рух. 1929 р. - репресії.

Кразнавчий рух мав суперечливий хар-р:

1) кількість і масовість краєзнавчих організацій;

2) гальмування досліджень краю, ідеологічні утиски.

Все це призвело до згортання краєзнав. руху.

24. Розвиток історичного краєзнавства радянської України у 40-ві - на початку 50-х років XX ст.

У післявоєнний період кр-во почало відроджуватись.

Причини: 1) населення втомилося від війни, кр-во – віддушина формалізму , ідеологічному тиску; 2) об’єктивним є процес різних краєзнавчих досліджень країв.

У цей час виникає термін «кр-во», формуються основні форми кр-ва: громадські, наукові, шкільні. Ініціатор зрушень – АН, при якій створюється ряд комісій.

1949 р. – Комісія по вивченню міст. Придиляється увага пам’яткоохоронній роботі. У 1949 р. з’являється положення про науково-методичну раду по охороні пам’яток культури.

Приділяється увага музейному кр-ву. 1950 р. створюється Музейна комісія. Результативність цієї діяльності могла бути й більшою, але й сам факт привертав увагу до цих проблем.

В кінці 40-х на поч. 50-х рр. починають формуватися місцеві краєзнавчі товариства (1947 р. – тов-во у Миколаєві, кінець 50-х поч. 60-х рр. – у Житомирі, Севастополі, Сумщині, Київська комісія краєзнавців).

Посилюється інтерес до вивчення ВВВ. Рух «Ніщо не забуте, ніхто не забутий». В школах створюються загони «червоних слідопитів». Створюються музеї бойової слави та шкільні краєзнавчі музеї. З початком сталінських репресій більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена або засуджена. Так, 3 листопада 1937 р. за вироком «трійки ГПУ» був розстріляний фундатор української географії і географічного краєзнавства Степан Рудницький, а за період 1930–1940-их років були знищені майже все краєзнавці.

У роки Другої світової війни краєзнавчий рух на українських теренах був фактично припинений, провадилась вона лише в Галичині. Там вийшов ряд краєзнавчих книг, у тому числі: «Історія Холмщини і Підляшшя», «Минуле і сучасне» Мирона Кордуби, «Сучасний Львів» Олени Степанів та ін. Чимало краєзнавчих матеріалів було опубліковано в журналі «Дорога», на шпальтах газет «Наші дні» та «Рідна Земля».

По завершенню Другої світової війни Галичина остаточно увійшла до складу Української РСР і Академія наук України виступила ініціатором відродження краєзнавчого руху. У 1947 році в Києві було створено Український філіал Всесоюзного географічного товариства, а також його відділення в інших містах: Чернівці (1945 p.), Крим (1945 p.), Харків (1946 p.), Львів (1947 p.) та ін.