18. Журнал «Київська старовина» (1882-1907) - наукове видання з історичного краєзнавства.

«Киевская старина» — щомісячний історико-етнографічний і белетристичний журнал, що виходив у 1882—1907 рр. в Києві (останній рік — українською мовою під назвою «Україна»). Заснований О. М. Лазаревським, В. Б. Антоновичем, Ф. Г. Лебединцевим на кошти цукрозаводчика В. Ф. Семиренка. У журналі публікувалися твори художньої літератури, фольклорні матеріали, праці з історії, археології й критичні статті. Тут систематично друкувалися твори І. П. Котляревського і Т. Г. Шевченка, документи, літописи, листи й спогади, бібліографія.

Серед них близько 500 матеріалів з історії Полтавщини. Зокрема: В. Антоновича («Змійові вали в межах Київської землі», «Археологічні дослідження в басейні Сули»), Є. Акамова («Полтава вісімдесят років назад»), М. Бакая («Цікавий збірник документів про Гадяч»), В. Василенка («Рештки братств і цехів на Полтавщині», «По Полтавщині, нові історико-статистичні матеріали», «У. Полтавської рукописної бібліотеки»), Г. («Лубенський музей Є. М. Скаржинської»), П. Єфименка («Братства і союзи убогих»), Опубліковані матеріали до біографії діячів науки, літератури і культури О.М. Бодянського,Л.І. Боровиковського, Є.П. Гребінки, М.І. Гулака, Я. Драгоманова, Г. Кониського,О.С. Лашкевича, О.В. Марковича, О.О. Навроцького, М.І. Савича, Г.С. Сковороди,М.П. Старицького, О.П. Стороженка, П.П. Чубинського та багатьох інших. Окрему групу становлять публікації документів, спогадів, статистичних матеріалів, що стосуються Полтавщини [«Список населених місць Полтавської губернії», «Огляд сільського господарства Полтавської губернії за 1901 р.», «Відомості про стан сільського господарства у Полтавській губернії за 1902 р. (червень — серпень)», «Мазепи гетьмана листи до гадяцького полковника, писані під час зимівлі в Дубно у грудні 1705 р.», «До історії Гадяцького полку», «Голод на Полтавщині в 1833 і заходи, вжиті проти нього», «Річний прибуток переяславської ратуші й урядовців на поч. 18 ст.», «Про намісництва», «Уривки з літопису Мгарського монастиря (1682—1775) з передмовою О. М. Лазаревського», «По пирятинському повіту (дещо з попереднього життя лівобережного священства)», «Пирятинська міська «армата» в 1691 р.».

19. Відомі українські краєзнавці хіх - початку хх ст.

Сергій Венгрженовський - відомий краєзнавець Поділля другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

З-поміж плеяди відомих дослідників Поділля другої половини ХІХ - початку ХХ ст. таких ях М.Я.Орловський, М.В.Сімашкевич, Ю.І.Сіцінський, М.І. Яворовський, В.К. Гульдман непересічне місце належить Сергію Олександровичу Венгрженовському. Про нього писали його сучасники: "За місцем народження і вихованням і за своїми симпатіями, він був подолянином... і любов до Вітчизни та Поділля засвідчив своєю заповзятою працею у вивченні рідного краю"

Народився Сергій Венгрженовський за старим стилем 7 жовтня 1844 року в с. Нове Поріччя Кам'янецького повіту, тепер Городоцького району на Хмельниччині, в сім'ї сільського священика. Батьки вирішили, як тоді було прийнято, дати синові духовну освіту і мріяли про його кар'єру на ниві пастирства. С. Венгрженовський закінчив Кам'янецьке духовне училище і успішно студіював до 1869 року в Подільській духовній семінарії, яка тоді була центром наукового краєзнавства. Здібного учня помітили викладачі семінарії, науковці С.М. Лобатинський, О.Я. Павлович і залучили його до збиранню етнографічних матеріалів у селах Поділля для складання історико-статистичних описів населених місць губернії. Венгрженовського захопила історія краю, побут його жителів, що визначило подальшу його творчу долю. Він не прийняв сан священика. Натомість став вільним слухачем історико-філологічного факультету Новоросійського (Одеського) університету. Оскільки батьки відмовили йому в матеріальній допомозі, то засоби до життя здобував, займаючись репетиторством у багатих родинах спочатку Одеси, згодом у м. Хотині та навколишніх селах.

1873 року Венгрженовський переселився до Кам'янця, де влаштувався чиновником в акцизному управлінні Подільської губернії. Майже п'ятнадцятирічний період так званої "кам'янецької доби" сформував його як дослідника - поділлєзнавця. Він одразу ж зблизився з - М.В. Сімашкевичем, М.І. Яворовським, Й.Й. Роллє та іншими місцевими краєзнавцями і став діяльним членом Подільського єпархіального Історико-статистичного комітету. За дорученням Комітету Венгрженовський став опрацьовувати середньовічні акти, рукописи і стародруки, спеціалізуючись у вивченні історії Брацлавського воєводства. Внаслідок, при сприянні М.І. Яворовського він опублікував в "Трудах" Комітету дві великі цінні археографічні праці "Исторический очерк унии в Брацлавщине. Акты" (К-П., 1887, вип. 3) і "Материалы для истории унии в бывшем Брацлавском воеводстве во второй половине ХVIII в." (К-П., 1891, вип. 5), які зберегли свою актуальність й сьогодні, але, на жаль, майже не використовуються сучасними дослідниками.

Водночас С. Венгрженовський встановив зв'язки з редакцією "Киевской старины" і опублікував у часописі свої кращі наукові і літературні твори "Авантюра ХVI века" (1893), "Свадьба Тимоша Хмельницкого" (1897), "Еще кое-что о Кармелюке" (1886) та інші. Крім того, Венгрженовський здійснив переклади з польської мови для потреб української громадськості ряд історичних оповідань з минувшини Поділля тоді відомого письменника і краєзнавця "Йосипа Роллє (Доктора Юзефа Антонія), з-поміж яких "'Киевская старина" помістила твори "'Кармелюк" (1886). "Судьба красавицы (Софии Витте-Потоцкой)" (1887).

1887 року Подільське губернське правління направило Венгрженовського на роботу акцизним чиновником на підприємства Гайсинського, Балтського і Могилів-Подільського повітів. Він працював старшим помічником наглядача акцизного контролю переважно в м. Гайсині, з 1903 року постійно на цукровому заводі села Могильне Гайсинського повіту. В цей період він використовував любу можливість, щоб побувати у Кам'янці-Подільському і брати участь в його громадському житті, особливо в діяльності Історико-археологічного товариства. Венгрженовський неодноразово обстежував пам'ятки давнього зодчества Вінниччини, за дорученням товариства зібрав і передав Кам'янець-Подільському історичному музею понад 100 археологічних пам'яток, понад 50 стародруків та книг ХVIII - XIX ст.

У 90-ті роки XIX - на початку XX ст. Сергій Венгрженовський головну увагу звернув на вивчення побуту подільського села. Він один з перших серед дослідників почав виявляти і вивчати національні традиції у вишиванках, народному ткацтві та писанках подолян. У цей час з'явилися в "Киевской старине" його етнографічні праці "Языческий обычай в Брацлавщине "гоните шуляка" (1895), "Рабочие волы в Брацлавщине и их номенклатура" (1898) та інші.

Пішов з життя Сергій Олександрович Венгрженовський 26 вересня 1913 року, при виконанні службових обов'язків в с.Могильне на Гайсинщині. Некрологи про нього опублікували київські часописи "Рада" (19ІЗ, № 239), "Украинская жизнь" (1913, №11), кам'янецький "Православная Подолия" (1914, №2) тощо. Всі вони високо оцінили подвижництво і самовідданість праці С. Венгрженовського на ниві дослідження Поділля. Тільки з початком 90-х років ХХ ст. постать Венгрженовського та його творчість починають займати належне місце в українській історіографії, в поділлєзнавстві.