Тема 3. Економічна система України.

Питання, що підлягають вивченню

1. Зміст ринкової трансформації.

2. Формування ринкових інститутів.

3. Проблема стабілізації соціально-економічного розвитку країни.

Рекомендована література:

1. – ст.182-210, (3) – ст.450-471.

Основний зміст матеріалів теми

І. Особливості формування економічної системи України полягають, насамперед, у розвитку засад ринкових відносин між суб’єктами господарювання.

На разі України визнана країною з ринковою економікою практично усіма суб’єктами міжнародних господарських зв’язків, особливо найпотужнішими і найваливовими: Євроспільнотою – грудень 2005 року, США – лютий 2006 року. Світове визнання України країною з ринковою економікою ймовірніше всього відбудеться у першій половині 2006 року – це вступ у СОТ. (ГАТТ): Світова організація торгівлі – Генеральна асамблея по тарифам і торгівлі.

Ринкова економіка, або просто ринок – це складна система економічних зв’язків, така форма суспільного життя і господарських відносин, у якій відбувається поєднання процесів купівлі – продажу (попиту – пропозиції на блага), які здійснюють збалансування економіки за рахунок гнучких («вільних») цін на блага, забезпечують постійність зв’язків між виробництвом і споживанням, безперервність процесів відтворення. Отже, ринок встановлює рівновагу, збалансовує структури, що протистоять одна одній, насамперед виробництво і споживання благ.

Ринкова трансформація – це розвиток і постійне удосконалення ринкових економічних відносин.

Особливості ринкової трансформації в Україні були такі:

• Україна, та її економіка до 1991 року була компонентом сусідніх країн ( Польщі, Австрії, Росії, СССР), і в якій вироблялося близько 20% (16,6%) кінцевого продукту (такий, що іде на споживання і нагородження). Отже, Україна з початку своєї незалежності зіткнулася з великою недостачею товарів першої необхідності, і навпаки, мала великий надлишок продукції важкої промисловості, що не мала відповідного збуту.

• Ринкові перетворення здійснювалися як частина загального перехідного процесу від суспільної системи, що функціонувала на засадах примусового господарювання (директивно - планових), до такої, що функціонує на ринкових.

• Перехідний процес мав інверсійний характер. Це означає, що ринкові перетворення, формування ринкових інститутів почалося здійснюватися в умовах вже сформованого індустріального суспільства з примусовим господарюванням, в той час, яку більшості країни з ринковою економікою цей процес мав класичний тип, або еволюційний.

ІІ. Зміст ринкової трансформації в Україні вирізняється трьома основними потоками, сери цьому паралельно у часі (одночасно, а не поступово, еволюційно, змінюючи один одного як у розвинених країнах:

• первісне нагромадження капіталів;

• реструктуризація економіки і формування РІС;

• соціалізація і стабілізація економіки.

Первісне нагромадження капіталу характеризувалося процесом диверсифікації (урізноманітнення) суспільної (державної) власності на засоби виробництва, тобто роздержавлення майна та його приватизацією (на 1 січня 1992 року у власності держави було 97,2% суспільного майна). Цей процес був тісно пов'язаний з формуванням нових виробничо-економічних відносин, насамперед на основі приватної форми власності, часто-густо з порушенням правових норм, або за їх відсутності, що стало причиною занепаду економіки, вибуху інфляції, знедолення широких мас населення.

Реструктуризація економіки включає:

• виведення із виробництва основних засобів виробництва без заміни і відшкодування;

• створення нових виробничих структур на базі нових господарських відносин і нових технологій. Стосовно технологій, то і через 15 років з початку ринкової трансформації 60% їх є дуже зношеними і морально застарілими;

• структурну трансформацію – об’єднує два попередні моменти і передбачає утворення зрілої, тобто ефективної РІС – Ринкової інфраструктури.

РІС – це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування суб’єктно-об’єктних зв’язків тобто між виробниками благ і їх споживачами. До таких елементів насамперед відносять: банки, торгові доми, лізингові компанії, оптові склади, біржі, наукову-технічну інформацію тощо.

ІІІ. Проблема стабілізації соціально-економічного розвитку включає такі основні моменти:

1. паралельно із приватизацією засобів виробництва проводиться їх соціалізація через акціонування і Корпоратизацію. На жаль, в Україні цей процес гальмується через відсутність вторинного ринку цінних паперів і допуск до них дрібних підприємців та широких мас населення країни. Більшість об’єктів власності належать крупним фінансово-промисловим групам – олігархічним утворенням, сімейним кланам.

2. Праця стає не лише засобом заробляння коштів для фізичного існування, а й засобом самореалізації особистості, гармонічності її розвитку.

3. Результати виробництва все більше соціалізуються через перерозподіл ВВП. На разі цей процес є не дуже ефективним через недосконале законодавство, насамперед податкової системи і судочинства.

4. Урядовці, політики, підприємці все більше схиляються до такого маніпулювання економічних відносин, господарської конюктури, щоб одночасно досягати чотирьох макроекономічних параметрів:

• сталих темпів економічного зростання;

• повної з точки зору підприємців зайнятості населення;

• фінансової стабілізації;

• позитивного сальдо зовнішньоекономічних операцій (експорт випереджає імпорт).